Довіра. Гідність. Милосердя. Успенські читання

С книгами, рекламируемыми на сайте, можно лично ознакомитьсявступив в клуб Эсхатос, или оформив заявку по целевой программе.
Довіра - Гідність - Милосердя - Успенські читання
Тема цієї зустрічі, «Довіра. Гідність. Милосердя», одразу ж видалася мені вельми добре обраною та продуманою, особливо через поєднання цих трьох слів та бажання поглибити їхню взаємозалежність. Я живу згідно з бенедиктинською та цистерціанською чернецькою традицією і маю звичай саме в цих рамках, що ґрунтуються на Євангелії та на чернецькій і патристичній традиції перших трьох століть, медитувати про людську пригоду, яку ми переживаємо або в якій ми покликані жити в наявному світі.
 
Я волів би тепер поділитися з вами насамперед тим, що навіяло мені слухання про досвід та харизму св. Бенедикта. Він є першим покровителем Європи саме тому, що, піклуючись лише про те, щоб самому жити й допомагати своїм учням жити згідно з Христом та Євангелієм, він, у виховних рамках чернецьких спільнот, просочив усю Європу тією новою людяністю, яку вможливило християнство.
 
Принаймні тридцять років я переконувався в тому, що ця значущість і плідність внеску св. Бенедикта до європейської та світової культури ґрунтуються на справедливому погляді на людину та на ті стосунки, які складають її життя та покликання, а ця справедливість, у свою чергу, ґрунтується на істині виховного методу, запропонованому Бенедиктом.
 

Довіра. Гідність. Милосердя. Успенські читання

Упорядник Костянтин Сігов
К.: ДУХ I ЛIТЕРА, 2017. 352 с.
ISBN 978-966-378-553-0
 

Довіра. Гідність. Милосердя. Успенські читання - Зміст 

I. Довіра, гідність, милосердя: богословський вимір
  • Священик Мауро-Джузеппе Лепорі. Милосердя Боже — джерело довіри й дріжджі гідності
  • Архімандрит Амвросій (Макар). Віра та довіра
  • Брат Рішар із Тезе. Милосердя: чи є в ньому небезпека і несправедливість? Справедливість і любов за Євангелієм
  • Анн-Марі Пельтьє. «Стороже, яка пора ночі?» Сподіватися на час здійснення пророцтва Ісаї 52:13–53:12
  • Священик Франческо Браскі. Милосердя як основа довіри та гідності у працях святого Амвросія Медіоланського
  • Диякон Миколай Денисенко. Гідність і спільне благо: відновлення літургійної ідентичності
  • Протоієрей Андрій Дудченко. Довіра й гідність у літургійній та пастирській практиці
  • Дарина Морозова. Божа скинія: про один антіохійський образ людської гідності
II. Філософське і культурологічне осмислення довіри, гідності й милосердя
  • Марґеріт Ленб. Динаміка довіри
  • Марґеріт Ленб. Святі двері милосердя
  • Елєна Маццола. Канонізація Матері Терези та її значення для сучасного європейця
  • Олексій Панич. Перспективи діалогічної етики, або «Стаючи Ти, я говорю Я»
  • Адріано Дель Аста. Довіра й милосердя в літературному світі: радянський досвід
  • Бернар Маршадьє. «Люди навпроти» та подорож Жоржа Сіменона до Одеси та Батумі 1933-го року
  • Катерина Рассудіна. Гідність: віддавати належне
III. Історико-суспільні аспекти довіри, гідності й милосердя
  • Протоієрей Михайло Димид. Роль християнського розуміння довіри, гідності та милосердя під час Революції Гідності 2013–2014 років
  • Ієромонах Антоній Ламбрехтс. Христос чи істина? До витоків «символу вірі» Ф. М. Достоєвського
  • Протоієрей Богдан Огульчанський. Становлення особистості в благодатному супроводі: через довіру до гідності
  • Марта Карлетті Дель Аста. Безмовні свідки: Шарль де Фуко та в’язні радянських таборів
  • Олексій Каменських. Історична травма: між концепціями колективної провини та колективної відповідальності
  • Оксана Довгополова. Гідність та історичне пам’ятання
IV. Значення довіри, гідності й милосердя для стосунків Церкви й світу
  • Митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр. «Система» і гідність особистості
  • Священик Олів’є Пейрон. Від Божого милосердя до людської гідності: заклик, який нині стає для світу необхідністю
  • Протоієрей Георгій Коваленко. Дефіцит довіри та гідності у церковній огорожі та поза нею
  • Михайло Черенков. Повернути віру… в людину. Християнський гуманізм після Антонія Сурозького і Генрі Нувена
  • Жорж Ніва. Бог на терезах Іова: кому довіряти?
V. Додаток
  • Сільвіо Колагранде. Виступ на презентації книги дона Карло Ньоккі «Педагогика невинной боли»
  • Пол Вальєр. Етична реальність соборів
  • Пол Вальєр. Чи існує у Православній Церкві теорія соборності?
  • Марина Новикова. «Усе було одним цілісним життям...»

Довіра. Гідність. Милосердя. Успенські читання - «Система» і гідність особистості

 
Коли я обговорював із організаторами цієї конференції тему виступу, мені порадили суто академічний формат. Наприклад, розповісти про довіру до Бога в богослов’ї митрополита Антонія (Блюма). Що ж, тема прекрасна, і, вважаю, саме вона й була би обрана для цієї доповіді, якби… серед центральних, головних тем нинішніх Читань не було слова «гідність», яке потребувало висловлення. Ми, православні, — люди, поза всяким сумнівом, обдаровані. Обдаровані не в сенсі наявності в нашій природі особливих, притаманних лише православним, талантів. Обдарованість наша іншого роду. Ми обдаровані через те, що нас обдарували. Ми отримали в дар давнє церковне передання і…
 
Тут ви, здається, очікуєте від мене традиційного повороту православної думки: хоча ми, православні, й негідні цього великого дару… І далі за відомим богословським «лекалом»: короткий вступ про нашу негідність і головна частина, присвячена нашій унікальній православній ідентичності. Що тут скажеш. Православна богословська традиція унікальна. Але не про це сьогодні є сенс вести мову. Наше богослов’я прекрасне. А наше реальне церковне життя, на жаль, часто відбувається всупереч і православному богослов’ю, і євангельським заповідям. На книжкових полицях наших учених ченців, священиків та освічених владик можна знайти немало прекрасних книг: творіння святих отців, дослідження з патристики та канонічного права, праці з аскетики. Є в сучасних клерикальних бібліотеках і Біблія. Нерідко в дорогій палітурці чи окладі. Іноді з ілюстраціями, а часом і з популярним науковим коментарем. Але ось у чім лихо. Всупереч усім цим богоносним і прекрасним книгам, у нашому реальному житті часто панують стосунки, які ніяк не можна виправдати у світлі Євангелія, вчення святих отців чи канонічної традиції. 
 
«Система»
 
У своєму першому завершеному романі «Портрет художника в юності» класик англо-ірландської літератури Джеймс Джойс оповідає про перетворення особистості релігійної на особистість художню, ревно віруючого католика — на людину, релігією якої стало мистецтво. Роман напівавтобіографічний і написаний на основі життєвого досвіду самого Джойса. Як відомо, Джойс порвав із католицтвом. Отримавши католицьку єзуїтську освіту, майбутній письменник відмовився прийняти сан і після завершення коледжу пішов із Церкви, епатуючи суспільство зневагою до традиційної католицької моралі (зокрема, відмовою вступити в церковний шлюб зі своєю дружиною). У чому ж полягала причина розриву Джойса з Католицькою Церквою? Відповідь прочитується зі згаданого роману, де описано навчання головного героя в єзуїтському коледжі. Як і з багатьма російськими революціонерами, відкидання релігії для Джойса було зумовлене досвідом, отриманим у мурах богословської школи.
 
«Система». Цей термін у 1990-ті роки було принесено до московських духовних шкіл колишніми неформалами, які прийшли у Церкву. Тут є аналогія з терміном «система» у словнику хіпі та наркоманів. «Система» — це закритий простір зі своїми корпоративними правилами. Будь-яке замкнуте контркультурне середовище — це «система». «Я в системі», — кажуть чи пишуть у «смс» студенти й викладачі семінарії, бажаючи сповістити своєму співбесіднику, що вони перебувають у стінах духовної школи. «Не вписався в систему», — можуть сказати про студента, який із якихось причин не зміг знайти спільної мови із семінарським начальством. І тут перед нами розкривається ще один — уже сумніший — сенс цього терміна. «Система, — пише анонімний автор інтернет-спільноти «Бурсаки», — це порядок, зумовлений правильним, закономірним розташуванням частин у певному зв’язку. Але коли цими частинами є живі люди, а їхні взаємини намагаються побудувати як взаємини між коліщатами в механізмі, нічого доброго не виходить». Духовні школи орієнтовані на виховання майбутніх церковних пастирів, а не таких собі «спеціалістів у галузі богослов’я». Тому важливе завдання наших семінарій та академій — воцерковлення особистості, залучення студентів не тільки до певних теоретичних знань, а й до цілком визначеного — церковного — способу життя. Водночас, правильно зауважив митрополит Іларіон (Алфеєв):
 
Благочестивим, одначе, неможливо стати «з-під палиці». Як мовить прислів’я, «невільник — не богомільник». Примусова участь у богослужінні та молитві замість того, щоб зміцнити в людині віру, може її послабити чи зруйнувати. Тим більше — примусова сповідь і причастя. А таке практикується в деяких наших духовних школах. […] Скажу прямо: ні примус до відвідування богослужіння, ні дисципліна, заснована на страху перед начальством, ні заохочення до доносів та нашіптувань, ні примусові «самостійні» заняття в задушливих класах — ніщо з цього не сприяє зростанню релігійності у середовищі студентів духовних шкіл. Радше навпаки
 
Митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр
 
 

Категории: 

Благодарность за публикацию: 

Ваша оценка: Нет Average: 10 (3 votes)
Аватар пользователя Андрон