Філоненко - Присутність іншого і вдячність

С книгами, рекламируемыми на сайте, можно лично ознакомитьсявступив в клуб Эсхатос, или оформив заявку по целевой программе.
Олександр Філоненко - Присутність іншого і вдячність: контури євхаристійної антроопології
В середині 90-х років у пострадянському академічному просторі з’явилася так звана «культурологія». відмовляючись від ідеологічних єдностей і прагнучи уявити наукові концептуалізації культури як цілісного комунікативного простору, вона стрімко пройшла через ті ж, описані Г. У. Гумбрехтом, епістемологічні зсуви. Вельми еклектично сприйнявши настільки різні стратегії, як культурфілософія О. Шпенглера і Н. Я. Данилевського, історична антропологія школи «Анналів» та А. Я. Гуревича, культурна антропологія в версії культурології Л. Уайта, соціологія культури П. Сорокіна, семіотика культури (зарубіжна і московсько-тартуська), нова культурологія виступила як апологія культурного різноманіття та практика інтерпретативної диверсифікації.
 
Універсалістському пафосу герменевтики, з подолання якого починав Г. У. Гумбрехт, цілком відповідав семіотичний пафос суворої науковості в гуманітаристиці, що втілився в «Працях зі знакових систем», що виходять у Тартуському університеті з 1964 року і трансформувався в аксіоматику нової культурології. А саме, не дивлячись на неспівмірність сприйнятих стратегій, нове дисциплінарне поле будувалося на семіотичній установці, згідно з якою все може бути розглянуто як тексти, які передбачають інтерпретацію, кожна культура, «утворюючи іманентно замкнутий текст, глибоко відрізняється від іншої», а всі культури утворюють «єдиний текст», або семіосферу. Перенесення уваги з культурних самоописів на описи описів привело до панування постструктуралістських і постмодерністських практик з їх перевиробництвом самоцінних інтерпретацій та ідентичностей, що множаться.
 

Олександр Філоненко - Присутність іншого і вдячність: контури євхаристійної антроопології

Рівне: Дятлик М. 2018. 352 ст.
ISBN 978-617-515-282-9
 

Олександр Філоненко - Присутність іншого і вдячність: контури євхаристійної антроопології - Зміст

Вступ
  • РОЗДІЛ 1. Нова культурна чутливість та євхаристійна антропологія
  • РОЗДІЛ 2. Присутність іншого: етична вимога й естетична пропозиція
  • РОЗДІЛ 3. Зустріч з іншим: богослов’я спілкування та євхаристійна антропологія
  • РОЗДІЛ 4. Пізнати іншого: теоестетика та євхаристійна антропологія
  • РОЗДІЛ 5. Подія іншого і спілкування: теодрама і євхаристійна антропологія
  • РОЗДІЛ 6. Подія іншого і культура: теологіка й євхаристійна антропологія
Висновки
Список використаних джерел
 

Олександр Філоненко - Присутність іншого і вдячність: контури євхаристійної антроопології - Вступ

 
Актуальність теми нашого дослідження визначається антропологічним поворотом сучасної культури після тоталітарних практик розлюднення ХХ століття (Голодомор, Аушвіц, Голокост, ГУЛАГ) і пов’язаною з ним постатеїстичною релігійною чутливістю, а також потребою дослідити шляхи подолання наслідків розлюднення через осмислення практик вдячності (євхаристійних практик), в яких відроджується людська гідність. Пострадянська думка визначала себе через прощання з тоталітарним досвідом із його практиками дегуманізації. Оновлена посттоталітарна думка впізнавала себе в суперечках про модерн і постмодерн як шляхи концептуалізації культури ХХ століття: постмодерністську апологію гетеротопії проти модерністського утопічного конструювання уявляли адекватною досвіду звільненого мислення. Комунікативна антропологія, що мислила людське через зустріч з Іншим, наприкінці ХХ століття усвідомила безплідність констатацій «кінців» і «смертей» (Бога, історії, людини, науки, мистецтва, публічності тощо), усе наполегливіше стали заявляти про себе «повороти» (богословський, комунікативний, антропологічний) до перевідкриття виключених фігур, серед яких основними стали Реальність, Суб’єкт, Священне.
 
Повернення цих фігур у центр філософії після їх витіснення на периферію культури й мислення відбулося через актуалізацію філософії Іншого, в якій визнання позитивності інакшості в культурі зумовило і перегляд філософських пошуків ХХ століття, і перспективу подальшого філософського розвитку в культурі після постмодерну. Нова культура присутності орієнтована на визнання цих трьох повернень: повернення реальності, що зазнала подвійної елімінації через модерністський конструктивізм і постмодерністську іронію та була зведена до субстантивістського трактування; повернення суб’єкта як суб’єкта комунікативного після постмодерністської критики модерністського автономного суб’єкта, що призвело до передчасної констатації його смерті; повернення священного, а з ним і академічного богослов’я, витісненого модерністської секуляризацією, а потім зведеного постмодерністською критикою секуляризму до одного з породжувальних культурних кодів. 
 
ХХ століття закінчувалося у подоланні суперечок про модерн і постмодерн через акцентуацію проблеми дару Іншого як дару реальності, дару суб’єктності й дару священного, але залишало у спадок парадокс роздумів про дар, який полягав у неможливості помислити дар у взаємності обдаровування і робив тему вдячності немислимою. Дар поза вдячністю – такий підсумок філософії ХХ століття. Такою є і культурна ситуація, коли Європа, що сформувалася через два великі розставання – з нацизмом після Другої світової війни і з комунізмом після падіння Берлінського муру, – переживала кризу ідентичності, пов’язану з усвідомленням того, що розставань недостатньо для нової культури, що потрібен «інший початок» і що його не можна звести до активного, автономного суб’єкта з його утопічним конструктивізмом або гетеротопічною іронією, що має статися поворот до практик вдячності як виробництва відповідної, респонсивної суб’єктності, в яких людина знаходить себе через визнання-впізнавання Іншого і діє як відповідальний суб’єкт, який шукає не перемир’я на руїнах, а примирення у причетності до реальності та священного. 
 
Євхаристійна антропологія, представлена в монографії як спосіб помислити людську ситуацію в контексті нової чутливості культури присутності, виходить із присутності Іншого як дару, впізнаваного і визнаваного через практики вдячності (євхаристійні практики), які породжують респонсивного – відповідального – вдячного суб’єкта. Опис контурів євхаристійної антропології пов’язаний із виявленням її богословських контекстів і методологічно слідує за пропозицією Г. У. фон Бальтазара. Його бачення богословського мислення як руху від теоестетики через теодраму до теологіки окреслює шлях проблематизації ключових вузлів, що, послідовно розкриваючись, становлять його чітку дослідницьку пропозицію для філософської антропології й інтерконфесійного богослов’я. Найважливішою особливістю євхаристійної антропології є визнання вирішального значення богословських контекстів філософської думки з їхнім двохтисячолітнім досвідом – пам’яттю мислення про богоспілкування як зустріч з безумовно й абсолютно Іншим, що починається зі вдячного визнання Його присутності в епіфанії та у драматичній дії в людській долі й історії світу. У фокусі богословської антропології – увага до особистості, яка народжується в спілкуванні через практики вдячності. Ця увага є породжувальним джерелом для євхаристійної антропології як напрямку богословської комунікативної антропології.
 

Категории: 

Благодарность за публикацию: 

Ваша оценка: Нет Average: 10 (2 votes)
Аватар пользователя черноморец