Снайдер - Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним

Снайдер Tімоті - Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним: монографія
«Тепер заживемо!» - хотілося сказати зголоднілому хлопчині, котрий чалапав безлюдним узбіччям і голими полями. Але їжа, що її він бачив, існувала лише в його уяві. Пшеницю відібрали в ході бездушної кампанії реквізицій, яка започаткувала добу масових убивств у Європі. Йшов 1933 рік, коли Йосип Сталін навмисне морив голодом радянську Україну.
 
Маленький хлопчик помер, як померли ще три мільйони інших. «Я стрінуся з нею під землею», - казав молодик із Радянського Союзу про свою дружину. Він  мав рацію: його  розстріляли  після  неї,  поховавши  обох  серед  700  тисяч жертв  сталінського Великого  Терору  1937-1938  років.  «Вони  попросили  у  мене  обручку,  яку  я...»,  - щоденник  польського  офіцера увірвався  на  цій  фразі  безпосередньо  перед  стратою  радянськими  спецзагонами  у  1940  році.  Він  був  одним  із  близько  200  тисяч польських  громадян,  котрих  на  початку  Другої  світової  війни  розстріляли  радянські  та  німецькі  сили,  поки  нацистська  Німеччина  і Радянський  Союз  спільними зусиллями  займали  його  країну.  Наприкінці  1941  року  власний  скромний  щоденник  закінчила  одинадцятирічна  російська  дівчинка  з  Ленінграда:  «Залишилася тільки Таня».
 
Адольф  Гітлер  зрадив  Сталіна,  її  місто  опинилося  в  німецькій  облозі,  а  родина  потрапила  в  реєстр  4  мільйонів  радянських громадян,  яких  німці  заморили голодом.  Наступного  літа  дванадцятилітня  єврейська  дівчинка  з  Білорусі  написала  останнього  листа  батькові:  «Я  прощаюся  з  тобою  перед  смертю.  Я  дуже боюся цієї  смерті,  бо  малих  дітей  кидають  живцем  у  масові  могили».  Вона стала  однією  з  понад  5  мільйонів  євреїв,  котрих  німці  отруїли  газом або  розстріляли.
 

Снайдер Tімоті - Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним: монографія

Київ: Грані-Т, 2011.  448  с.
ISBN  978-966-465-361-6
 

Снайдер Tімоті - Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним: монографія - Зміст

Передмова:  Європа
  • Вступ:  Гітлер  і  Сталін
  • Розділ  1. Голод  у  Радянському  Союзі
  • Розділ  2. Класовий  терор
  • Розділ  3. Національний  терор
  • Розділ  4. Європа  Молотова-Рібентропа
  • Розділ  5. Економіка  апокаліпсису 
  • Розділ  6. «Остаточне  розв’язання»
  • Розділ  7. Голокост  і  помста
  • Розділ  8. Нацистські  фабрики  смерті
  • Розділ  9. Спротив  і  спопеління
  • Розділ  10. Етнічні  чистки
  • Розділ  11. Сталінський  антисемітизм
Післямова: Людяність
Цифри  і  терміни
Бібліографія
 

Снайдер Tімоті - Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним: монографія - Вступ

 
У  1933  році  скидалося  на  те,  що  радянський  і  нацистський  уряди  можуть  дати  собі  раду  зі  світовою  економічною  кризою.  Обидві країни  випромінювали динамізм,  в  той  час  як  ліберальні  демократії ледве  зводили  кінці  з кінцями  й  рятували  населення  від  злиднів. Більшість  європейських  урядів,  у  тому  числі  й німецький  до  1933 року,  мали  дуже  обмежений  набір  рецептів  від економічної  кризи.  Домінував  погляд,  що  слід  збалансувати  бюджет  і  обмежити грошову  масу. Але  це,  як  нам  тепер  відомо,  лише  погіршувало  ситуацію.  Велика депресія  дискредитувала  політичні  рецепти  кінця Першої  світової  війни:  вільний  ринок, парламентаризм,  національну  державу.  Ринок  спіткала  катастрофа, парламент  нічим  не  міг  зарадити,  а  національній  державі  бракувало  засобів,  щоб  захистити своїх  громадян  від  злиднів.
 
Нацистській  радянські  ідеологи  мали  свою  відповідь  на  питання,  кого  звинувачувати  у  Великій  депресії  (євреїв-капіталістів  або просто  капіталістів),  і  справді радикальні  підходи  до  політичної економії.  Нацисти  й  радянське  керівництво  не  лише  заперечували юридичний  і  політичний  повоєнний  устрій,  вони  також ставили під сумнів  його  економічні  та  соціальні  основи.  Вони  приглядалися  до економічних  і  соціальних  коренів  повоєнної  Європи  й  переосмислювали  життя  та  роль людей,  які  працювали  на  землі.  В  1930-х  роках  селяни  все  ще  становили  більшість  населення  майже  по  всій Європі,  орна  земля  була  цінним  природним ресурсом,  який  підтримував  економіку,  котра  все  ще  спиралася  на  працю  тварин  і  людей.
 
Калорії  в  ті  часи  рахували,  хоч  і  з  іншою  метою,  ніж  це  роблять нині:  економісти-планувальники  мали  бути  певні,  що  населення буде  нагодоване,  живе  і  здатне до  продуктивної  праці. Більшість  країн  Європи  не  мали  якихось  планів  соціальної трансформаціі,  а  тому  не  могли  в  цьому  плані  конкурувати  з  нацистами  та більшовиками,  або  щось  їм  протиставити.  У  1920-х  роках Польща  та  інші  нові  держави  у  Східній  Європі  намагалися  провести  земельну  реформу,  але  це проблеми  не  розв’язало.  Землевласники  докладали  зусиль,  щоб  зберегти  свою  власність,  а  банки й  держава  не  особливо  підтримували  селян.  Кінець  демократії в регіоні  (за  винятком  Чехословаччини)  спершу  ніяк  не  вплинув  на осмислення  економічних  проблем.  Авторитарні  режими  в  Польщі, Угорщині  та  Румунії  охоче кидали  опонентів  у  в’язниці  та  вдавалися  до  пишної  національної  риторики.  Але  все  це  мало  допомагало новій  економічній  політиці  в  час  Великої  депресії.
 
У  1933  році  радянська  і  нацистська  альтернативи  демократії  полягали  у  відмові  від  простої  земельної  реформи,  яку  дискредитували  невдалі  демократії.  Гітлер  і Сталін,  попри  всю  відмінність  між ними,  однаково  вважали,  що  корінь  проблеми  -  аграрний  сектор,  а розв’язок  -  рішуче  втручання  держави.  Якщо  держава  зможе провести  кардинальні  економічні  перетворення,  вони  стануть  основою нової  політичної  системи.  Сталінський  підхід  полягав  у  колективізації  сільського господарства,  про  це  почали  відкрито  говорити після  старту  в  1928  році  першої  п’ятирічки.  Радянське  керівництво дало  змогу  селянам  у  1920-х  роках господарювати  на  свій  розсуд, але  на  початку  1930-х  у  них  відібрали  землю:  було  створено  колективні  господарства,  в  яких  селяни  працювали  на  державу. Гітлерова  відповідь  на  селянське  питання  була  умоглядна  і,  крім того,  добре  закамуфльована.
 
Перед  тим,  як  прийти  до  влади  1933- го,  і  навіть  кілька  років  по  тому,  Гітлер  нібито  переймався  становищем  передовсім  німецького  робітничого  класу,  а  дефіцит харчів збирався  покривати  за  рахунок  імпорту.  Політика  швидкого  (і  незаконного)  озброєння  покінчила  зі  списками  безробітних,  німецькі чоловіки  опинилися  в казармах  або  на  оборонних  заводах.  Через кілька  місяців  після  приходу  Гітлера  до  влади  почалися  програми  з громадських  робіт.  Здавалося  навіть,  що  нацисти робитимуть  для німецьких  фермерів  менше,  ніж  обіцяли.  Хоча  партійна  програма нацистів  обіцяла  перерозподіл  землі  на  користь  бідніших  фермерів,  цей традиційний  варіант  земельної  реформи  тихенько  забули після  того,  як  Гітлер  став  канцлером.  Він  займався  радше  міжнародними  угодами,  аніж  вирівнювальною аграрною  політикою. Прагнув  укласти  торгівельні  угоди  зі  східноєвропейськими  сусідами,  згідно  з  якими  німецьку  промислову  продукцію  мали  обмінювати  на продовольство.
 
Аграрна  політика  Гітлера  у  1930-ті  роки  трохи нагадувала  Ленінову  в  1920-ті:  політичні  підготування  до  безпрецедентних  економічних  перетворень.  І  націонал-соціалізм,  і  радянський  комунізм  обіцяли  селянам  ілюзію  земельної  реформи,  але насправді  накреслювали  їм  значно  радикальніше  майбутнє. Справжня  аграрна політика  нацистів  полягала  у  створенні  імперії  на  східному  прикордонні.  Німецьке  аграрне  питання  мало  бути розв’язане  не  в  самій  Німеччині,  а  за  кордоном: шляхом  захоплення  родючих  земель  у  польських  і  радянських  селян,  яких  чекала смерть,  асиміляція,  депортація  і  поневолення.  Замість  того,  щоб імпортувати зерно  зі  сходу,  Німеччина  збиралася  експортувати туди  своїх  селян.  Вони  мали  колонізувати  землі  Польщі  та  західні райони  Радянського  Союзу.
 
Гітлер  говорив  про  потребу  ширшого «життєвого  простору»  в  загальних  рисах,  він  ніколи  не  пояснював німецьким  селянам,  що  має  на  увазі  масштабну  міграцію на  схід; так  само  як  більшовики  ніколи  прямо  не  говорили  селянам,  що  ті мають  віддати  свою  власність  державі.  Сталін  розглядав  кампанію колективізації  початку 1930-х  років  проти  власних  селян  як  «війну»  за  хліб;  Гітлер  розраховував,  що  перемога  у  майбутній  війні нагодує  Німеччину.  Радянська  програма  здійснювалася в ім’я  загальнолюдських  принципів,  нацистський  план  завоювання  Східної Європи  втілювався  заради  панівної  раси. 32 Гітлер  прийшов  до  влади  в  Берліні,  Сталін  - у Москві,  але  плановані  обома  вождями  радикальні  перетворення  стосувалися  передусім  земель,  які  лежали  між  їхніми  країнами.  їхні  владні  утопії перетиналися  на Україні.  Гітлер  пам’ятав,  що  ефемерне  колоніальне  утворення  1918  року  слугувало  німцям  свого  роду  доступом  до української  житниці.
 
В  подібному  ключі  сприймав  Україну  і  Сталін, який  невдовзі  по  тому  ніс  у  цей  край  революцію.  Українські  землі  та селяни  мали  послужити  справі  побудови модерної  індустріальної держави.  Гітлер  вважав  колективізацію  катастрофічною  помилкою і  наводив  її  як  доказ  краху  всього  радянського  комунізму.  Але  не мав сумніву,  що  німці  зроблять  з  України  край  молока  й  меду. Для  Гітлера  і  Сталіна  Україна  виступала  не  просто  джерелом продовольства.  Цей  край  відкривав  їм можливість  вирватися  з гравітації  традиційної  економіки,  врятувати  країну  від  злиднів  та ізоляції  і  змінити  континент  відповідно  до  свого  бачення.  Втілення їхніх програм  і  влади  залежало  від  контролю  над  родючими  українськими  ґрунтами  й  мільйонами  українських  селян.  У  1933  році українці  мільйонами  помиратимуть від  голоду,  найбільшого  штучного  голоду  в  історії  людства.  Це  був  початок  особливого  періоду в  історії  України,  але  далеко  не  кінець.  У  1941  році  Гітлер відібрав Україну  в  Сталіна  і  спробував  реалізувати  власний  колоніальний проект,  почавши  з  убивства  євреїв  і  таборів  для  радянських  військовополонених.  Сталіністи колонізовували  власну  країну,  нацисти  колонізовували  окуповану  радянську  Україну,  а  жителям України  лишалися  самі  страждання.  За  ті  роки,  що  Сталін  і  Гітлер були  при  владі,  в  Україні  було  вбито  більше  людей,  ніж  будь-де  у Кривавих  землях,  в  Європі  і  навіть  у  цілому  світі.
 
 

Категории: 

Ваша оценка: от 1 до 10: 

Ваша оценка: Нет Average: 10 (2 votes)
Аватар пользователя Андрон