Шпачук - Не мавши надії...

Отож, пам'ятайте, що ви, колись тілом погани, що вас так звані рукотворно обрізані на тілі звуть необрізаними,що ви того часу були без Христа, відлучені від громади ізраїльської, і чужі заповітам обітниці, не мавши надії й без Бога на світі. А тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були, стали близькі Христовою кров'ю. Він бо наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом, Він Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши,і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши. І, прийшовши, Він благовістив мир вам, далеким, і мир близьким, бо обоє Ним маємо приступ у Дусі однім до Отця. Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу. (Еф.2:11-22)

Людина, яка приходить на світ, зростає, приходить до певного розуміння, стає перед вибором – служити і поклонятися творінню або служити і поклонятися Творцеві. Інших варіантів нема. Зі сторінок Святого Письма дізнаємося, що Бог свого часу вибрав серед багатьох народів один народ. Господь їм відкрив Свою волю, цей народ повинен був нести образ і задум Божий для решти народів. Але євреї не змогли це виконати... Так, вони гордяться і звеличують себе над іншими, голосячи про свою винятковість та вибраність, забуваючи, що кожна людина – грішна, і кожна людина винна перед Богом – чи це євреї, чи це представники інших народів (яких Писання називає поганами). У наші дні можна спостерігати дві крайності – частина людей ледве не обожнюють представників ізраїльського народу, інші – зневажають, а то й відкрито проявляють ненависть, звинувачуючи у всіх негараздах людства. Апостол Павло неодноразово згадує про непрості відносини вибраного народу і поганських народів, про їхню участь в Божому задумі. І у вищезгаданому уривку розкриває наступне: і євреї, і погани отримують примирення з Богом і між собою в Христі Ісусі. “З обох збудував Собою одного нового чоловіка” – нову людину, новий народ, що не обмежений територією, мовною ознакою, Храмом, як центром релігійного життя. І для цього народу відкрився доступ до Бога-Отця, не залежно від місцезнаходження і часу доби. Апостол відкриває таємницю “що погани співспадкоємці, і одне тіло, і співучасники Його обітниці в Христі Ісусі через Євангелію” (Еф.3:6). “Не мавши надії й без Бога на світі” – ці слова звучать, як вирок для поган. Для вибраного ізраїльського народу Бог відкрився, Він виводив з Єгипту, Він провадив їх у пустелі – вони явно бачили Його присутність та дію. Звичайно, що інші народи поклонялися і продовжують поклонятися творінню, а не єдиному Богу-Творцю, і також мають певні сподівання, задобряючи тих, кому поклоняються. Але впевненості в завтрашньому дні немає і сподівання того, що чекає після смерті, їх страшить. Який же вихід? Час безнадії, безвихідності минув з приходом Сина Божого Ісуса Христа, з Його принизливою смертю і славним воскресінням! “На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування.” (Лук.4:18-19) І ті, хто повірить, хто приймає прощення, яке пропонує Ісус Христос стають “співгорожани святим, і домашні для Бога”. Який привілей – називатися і бути домашнім для Бога!

У Святому Письмі зустрічаємо обітниці різного характеру, але Бог пропонує людині не просто певні земні блага, а життя. І коли згадується термін “вічне життя”, саме слово “життя” є ключовим. Бог на сторінках Писання неодноразово висвітлює життя: живе слово, жива надія, книга життя, дерево життя... І, нарешті, Сам Христос каже про Себе: “Я дорога, і правда, і життя.”(Іван. 14:6).

Внаслідок гріхопадіння людина вспадкувала смерть. Ісус Христос Своїм воскресінням “смерть зруйнував, і вивів на світло життя та нетління”(2Тим.1:10). Він показав, що смерть не має над Ним влади. І настане час, коли останній ворог людини - смерть остаточно буде знищена. (1Кор.15:26). Вже сьогодні Ісус Христос пропонує людині оновлене життя, наповнене змістом і дає віру та надію, що “Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його! (1Кор.2:9)”, а також “зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла.”(Рим.8:23).

Християнська надія – не просто оптимізм чи самовпевненість, це затвердження Самим Богом. Обіцяні відновлені відносини з Богом, нове небо та нова земля – ось вершина сподівання дитини Божої. Це те, що підкріпляє християн у всі дні гонінь та переслідувань, що дає сили йти шляхом через труднощі і скорботи. Апостол Павло закликає пам’ятати про те, що Бог показав Свою безмірну любов, віддавши Сина Свого за грішну людину, щоб кожна людина отримала спасіння, прощення, відкуплення, надію у Ісусі Христі.