Денисенко - Двомовність як дар а не тягар

Со всеми книгами, рекламируемыми на сайте, можно лично ознакомиться, вступив в клуб Эсхатос, или оформив заявку по целевой программе.
Барбара Кассен - Більше однієї мови

Барбара Кассен. Більше однієї мови. К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2016. – 64 с.


 

Анатолій Денисенко - Двомовність, як дар, а не тягар: коротка рефлексія на книгу Барбари Кассен «Більше однієї мови»

 
Одні кажуть, що російська мова - це мова окупантів і намагаються відмовитися від неї. Інші, навпаки, живучі в Україні, принципово (або лінуючись) не бажають вивчати українську мову. Відносно першої категорії людей, слід нагадати, що англійська, іспанська та французька, в багатьох країнах світу - це теж, якщо розібратися, мова на якій розмовляли окупанти. Колись і грецька (koine) мова була мовою окупантів, але навіть апостоли користувалися нею.
 
Латина (як мова Імперії) теж не була тим, що б ми сьогодні назвали «рідною мовою» для багатьох людей середньовічної Європи. Історія показує, що доволі часто мова окупантів ставала офіційною (чи однією з офіційних) - державною і сьогодні на мовах окупантів розмовляє мабуть більшість людей світу - це так звані колоніальні народи. З іншої сторони люди, які не вивчають українську - це дійсно люди, які обмежують себе. Як пише видатний французький філософ (згадайте її "Словник неперекладностей") Барбара Кассен в своїй книзі "Більше однієї мови": "Надзвичайно важливо говорити хоча б двома мовами, це дозволить вам зрозуміти, що ваша мова не є єдиною можливою і побачити, які конфлікти та злиття значень породжує ваша рідна мова" (с. 25).
 
Я звісно проти того щоб російська мова була державною в Україні, я скоріше виступаю за те, щоб люди (діти, молодь) у нас знали дві мови, а може й три (+англійська) чи (якщо це Львів) чотири (+польська). Взагалі Кассен пише, що рідних мов може бути декілька. Це ті мови якими спілкуються з дітьми їх батьки. В принципі сьогодні у нас дві рідних мови (хоча розумію, що зараз в мене полетять камінці). З цим нічого не вдієш, бо така в нас трагічна історія - ми були під різними імперіями, колонізаторами. Так, дійсно, можна відмовитися від мови східного сусіда, але слід пам’ятати слова філософа:
 
"Що це, власне, означає: знати багато мов? Можливо, це мати багато тягів до свого лука. Багато мов - це багато світів, багато способів відкритися світові" (с. 16); "Розмовляти двома мовами нелегко, але це щаслива нагода. Це дає змогу уникнути небезпечної, на мою думку, ілюзії, якій піддалися греки: вони гадали, що немає жодних інших мов, окрім їхньої власної" (с. 9). 
 
«Жодна мова не варта усіх» (с. 54).
 
Мова це не просто ідеологічна зброя нашого ворога, який хоче примусити нас думати тією мовою, якою думає і він. На іншу (навіть російську) мову можна подивитися і під іншим кутом зору - "мова це не тільки засіб комунікації, вона ще описує світ" (с. 31). Отже інша мова - це можливість подивитися на світ іншими очима (я думаю, що тут ніхто не буде заперечувати, що наші українські діти та молодь мають читати Достоєвського ти Чадаєва в оригіналі, а не в українському перекладі). Знання іншої мови - це гарна можливість подивитися на світ очима російськомовної (не обов’язково "ватної") людини.
 
Німецька мова теж не була тільки мовою нацистів. Це ще й мова Дітриха Бонгоффера, якщо вже згадувати часи другої світової війни. Мова перш за все – це автори і твори. "Оскільки мов більше однієї, то й світ більш цікавий, більш різноманітний, більш складний. Ця складність забороняє нам вважати, що ми одні володіємо істиною" (с. 31). Слід погодитися з Жаком Деріда, який у свій час казав, що мову не можна привласнити (мова нікому не належить). Коли людина говорить двома мовами, то вона розуміє, що «жодна мова не належить їй як логос, як єдина можлива мова» (с. 42). Колись наш поет Тарас Шевченко писав: «чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь». Дійсно, в нашому суспільстві є проблема з «цуранням» свого, але тут є інша крайність – нас налаштовують на те, щоб не вивчати чуже. Але не все так погано, як виглядає. Сьогодні у нас, українців, є унікальний шанс говорити своєю мовою і ще однією (уникаючи так званої «глобальної мови»), бо як вже було сказано, мова – це не просто спосіб комунікації,  це щось зовсім більше – «це інші виміри світу» (с. 47). Мені здається, що автор книжки абсолютно права в своїх висновках.
 
Сьогодні українцям потрібно забути про ілюзію однієї мови (будь то української або російської). Це точно нас буде обмежувати в майбутньому. Якщо людина знає лише російську – треба вивчати ще й українську, якщо спілкується лише українською, то не слід нехтувати і російською (аргументів «за» тут все одно вийде більше ніж аргументів «проти»). Плюс, потрібно вивчати англійську (так званий «глобіш»), як мову глобалізованого світу (не плутати з мовою Шекспіра та Джойса). Також слід звернути увагу на польську мову, яка є дуже близькою до української і яка є мовою нашого найближчого і найбільш надійнішого ідеологічного та економічного сусіда та партнера. Думаю за цими чотирма мовами майбутнє для України. Якщо ми не можемо докласти достатніх зусиль, щоб оволодіти цими мовами, то принаймні слід прищепити любов до них своїм дітям.
 
 

Категории статьи: 

Оцените статью: от 1 балла до 10 баллов: 

Ваша оценка: Нет Average: 10 (5 votes)
Аватар пользователя Master