Дубовик - Новий Завіт і Псалми

Рецензоване видання слід бібліографічно ідентифікувати як «Новий Завіт Господа нашого Ісуса Христа. Псалми», видане 2006 року в Ужгороді. На звороті титульного аркуша зазначено ISBN 966-3470-07-0, копірайт GBV і рік 2006, а останні ненумеровані сторінки повідомляють, що книгу віддруковано з готових фотоформ місії «Блага Вість» у ВАТ «Видавництво “Закарпаття”» накладом 30 000 примірників. Контактною адресою Місіонерського товариства «Блага Вість» названо село Заріччя Іршавського району Закарпатської області. Каталог Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського подає тотожні назву, місце й рік видання, ISBN і обсяг 333 нумеровані сторінки. Електронна копія складається з 338 сканованих сторінок, оскільки охоплює також обкладинку, ненумеровані титульні й вихідні аркуші. Позначення 1996 у назві прикріпленого файла не відповідає вихідним відомостям самого видання: доступний примірник безсумнівно належить до публікації 2006 року, а доказів того, що це факсиміле видання 1996 року, в книзі немає. На звороті титулу стоїть виразне місіонерське застереження: «Подарунок. Продажу не підлягає», що суттєво пояснює як великий наклад, так і загальну видавничу концепцію книги. (Irbis NBUV)

За канонічним складом це не повна Біблія і не Старий Завіт із Новим Завітом, а традиційне для євангельського місіонерського книговидання поєднання двадцяти семи книг Нового Завіту зі ста п’ятдесятьма псалмами. Новозавітні книги розташовано у звичному протестантському порядку: чотири Євангелія, Дії апостолів, послання Павла, Послання до євреїв, соборні послання й Об’явлення. Після Об’явлення вміщено Псалтир, а наприкінці — словник термінів і перелік використаних джерел. Другоканонічних книг, апокрифічних текстів, Притч або інших старозавітних книг немає. Такий склад добре відповідає призначенню видання для особистого читання, благовістя, розповсюдження в церквах і використання в невеликих біблійних групах. Водночас це не звичайний кишеньковий Новий Завіт: значний обсяг приміток, грецькі слова, номери Стронга, текстологічні знаки та розгорнутий словник надають книзі ознак навчального посібника. У ній поєднуються дві не цілком тотожні функції — доступне місіонерське поширення біблійного тексту та допомога читачеві, який прагне наблизитися до мов оригіналу. Саме напруження між цими двома завданнями визначає і головні переваги, і найпомітніші обмеження видання.

Відомості про походження перекладу потребують особливо обережної оцінки. Унизу сторінки змісту зазначено, що переклад Нового Завіту з грецької мови українською Павло Дубовик здійснив протягом трьох років. Жодних інших імен перекладачів, літературних редакторів, текстологів, богословських консультантів чи зовнішніх рецензентів у виданні не наведено. Немає також опису роботи перекладацької комісії, етапів апробації, церковного схвалення або незалежного філологічного рецензування. Тому підтвердженою є лише персональна відповідальність Павла Дубовика за текст у тому вигляді, в якому його опубліковано, але не можна стверджувати, що над книгою працювала офіційна міжцерковна чи академічна комісія. Водночас перелік джерел істотно ускладнює характеристику видання як цілком самостійного перекладу, створеного від першого до останнього вірша без використання попередньої української основи. Першим джерелом названо видання The New Testament with Psalms and Proverbs організації Evangel Bible Translators and Ministries 1990 року, після чого прямо пояснено: «український текст Нового Завіту, який надано для коректури».

Ця примітка означає, що перед Павлом Дубовиком уже лежав готовий український текст, який мав бути виправлений або перероблений. Бібліотечний каталог WorldCat фіксує споріднене видання The Great Discovery: The New Testament with Psalms and Proverbs, опубліковане Evangel Bible Translators and Ministries у Торонто 1993 року, і пов’язує його з Джорджем Деркачем. Це підтверджує існування окремої перекладацької традиції EBTM, якою міг користуватися укладач видання 2006 року, хоча каталог не документує безпосереднього переходу тексту від Деркача до Дубовика. (WorldCat) Найобережніше визначення праці Павла Дубовика тому має звучати так: перед нами індивідуально відповідальна, глибоко переглянута українська версія Нового Завіту, звірена з грецьким текстом і численними перекладами, але створена з використанням ранішої української текстової основи. Наявні матеріали не дають змоги точно виміряти, де закінчується виправлення перекладу EBTM і починається самостійна перекладацька робота Дубовика. Через це було б однаково неточно називати книгу лише передруком старішого тексту або, навпаки, цілком незалежним перекладом de novo. Видання мало б значно більшу історичну й академічну цінність, якби передмова докладно пояснювала характер цієї залежності та наводила імена авторів первісної версії.

Мету проєкту передмова формулює у виразно благочестивому й водночас філологічному ключі. Видавці заявляють: «За основний грецький текст (оригінал) узято 27 видання Nestle-Aland», а далі пояснюють, що прагнули простежити взаємну залежність слів у новозавітному тексті та дати читачеві змогу бачити різницю між перекладацькими рішеннями. Інше програмне речення говорить: «Наше щире бажання — заохотити самого читача до скрупульозного досліджування Божого Слова». Ці формулювання показують, що редактори не намагалися створити насамперед літературно витончений або максимально простий переклад. Їхнім пріоритетом була словесна точність, помітність елементів грецького тексту й захист проповідника від висновків, побудованих на словах, яких, на думку укладачів, немає в оригіналі. Таке прагнення заслуговує на повагу, особливо в контексті масового безкоштовного видання. Однак передмова іноді говорить про точність так, ніби кожне грецьке слово має одне незмінне «справжнє» значення, яке досить знайти в словнику. Сучасна перекладознавча практика виходить із складнішої картини: значення визначається не тільки словниковою статтею, а й контекстом, синтаксисом, жанром, дискурсом, усталеним слововживанням і прагматичною функцією вислову. Саме в тих місцях, де видання ототожнює словникову інформацію з остаточним тлумаченням, його наукові претензії виявляються вищими за реальний методологічний рівень.

Заявлена текстологічна база Нового Завіту є серйозною перевагою видання. Nestle–Aland 27 належить до сучасної критичної традиції грецького Нового Завіту, а не до Textus Receptus чи механічно відтвореного пізнього візантійського тексту. Німецьке біблійне товариство пояснює, що текст двадцять шостого видання 1979 року був без зміни відтворений у двадцять сьомому виданні 1994 року; оновлення NA27 передусім стосувалося критичного апарату. (Die Bibel) Це важливо для оцінки ще одного пункту бібліографії Дубовика: поряд із NA27 він користувався німецьким міжрядковим Новим Завітом, заснованим на NA26. Оскільки основний текст NA26 і NA27 був однаковим, тут немає принципової суперечності. До робочої бібліотеки перекладача входили також грецько-німецький словник ранньохристиянської літератури, сучасна й стара Ельберфельдська Біблія, англійський переклад Джона Нельсона Дарбі, переклад World Bible Translation Center, українські переклади Р. Турконяка, П. Куліша та І. Пулюя, І. Хоменка й І. Огієнка, а також українські тлумачні та орфографічні словники. Такий широкий перелік свідчить про сумлінне порівняння, але водночас показує, що робота мала компілятивно-порівняльний характер: український текст формувався не тільки через пряме зіставлення з грецькою мовою, а й у діалозі з англійською, німецькою та східнослов’янською перекладацькими традиціями.

Особливо вдалою рисою видання є прагнення не приховувати текстові варіанти. Перед біблійним текстом подано систему умовних позначень: круглі дужки із зірочкою вказують на слова, відсутні в частині рукописів; квадратні дужки — на слова, які редактори вважають добре засвідченими, хоча NA27 подає їх переважно в апараті; подвійні квадратні дужки — на ранні вставки; курсив — на слова, додані для потреб українського синтаксису. Окремими знаками позначено слова, залишені без перекладу й пояснені у словнику, а номери Стронга дають можливість шукати грецьку лему в доступних довідниках. Практичне застосування цієї системи послідовно видно у ключових місцях. Розширене завершення Марка 16:9–20 надруковано в подвійних дужках. Розповідь про жінку, схоплену в перелюбі, Ів. 7:53–8:11, також виразно відмежована подвійними дужками. Лк. 22:43–44 про ангела й кривавий піт позначено так само. Доксологію молитви Господньої в Мт. 6:13 подано в круглих дужках із зірочкою. У Діях 8:37 номер вірша залишено в основному тексті, але сам пізніший текст перенесено до примітки з поясненням його рукописного статусу. Розширену тринітарну форму 1 Ів. 5:7–8 включено в круглі дужки, завдяки чому читач бачить традиційне читання, але водночас одержує попередження про його текстологічну проблемність.

Таке рішення значно прозоріше, ніж мовчазне включення пізніх читань до суцільного тексту, характерне для багатьох традиційних видань. Воно дає пасторові або уважному читачеві перше уявлення про історію передачі Нового Завіту й запобігає хибному враженню, ніби всі вірші мають однакову рукописну підтримку. Водночас система не дорівнює справжньому критичному апарату. Видання не називає рукописів, не подає датування свідків, не розрізняє типів варіантів і не пояснює ваги внутрішніх та зовнішніх аргументів. Категорії дужок сформульовано дещо неясно, особливо для непідготовленого читача: різницю між текстом, який «присутній не в усіх рукописах», «добре підтвердженими словами» поза основним текстом NA27 і «ранньою вставкою» неможливо належно зрозуміти без знання принципів критичного видання. Збереження великих пізніх уривків у самому корпусі книги є пастирським компромісом, але читач, який не прочитав пояснення знаків, може сприйняти дужки лише як другорядний елемент пунктуації. Отже, текстологічна чесність тут справді вища за середню для масового місіонерського Нового Завіту, проте наукова інформативність залишається вступною, а не академічною.

Стосовно Псалтиря джерельна ситуація значно менш прозора. Передмова говорить про переклад Нового Завіту з грецької мови, але не повідомляє, з якого саме давньоєврейського видання перекладали псалми. У переліку джерел не названо ні Biblia Hebraica Stuttgartensia, ні інше критичне видання масоретського тексту, ні окреме видання Септуагінти. Наявні гебраїзми, єврейські леми та словникові пояснення показують, що укладач звертався до єврейської лексики, однак цього недостатньо, щоб документально назвати Псалтир прямим перекладом із певного наукового тексту. Не встановлено також, чи псалми були перекладені самим Павлом Дубовиком, чи перейшли з попереднього видання EBTM, чи були глибоко перероблені на основі кількох традицій. Основною є масоретська нумерація, а звичний для Септуагінти й слов’янської церковної традиції номер подано у квадратних дужках, наприклад Пс. 91[90]. Це корисне рішення для українських читачів, які користуються перекладами з різними системами нумерації. Проте відсутність документованої текстової бази Псалтиря є одним із найсерйозніших бібліографічних недоліків видання: Новий Завіт має чітко названий грецький текст, тоді як майже чверть книги не має такого самого рівня джерельної прозорості.

Фактичний перекладацький метод Нового Завіту тяжіє до формальної еквівалентності. Дубовик намагається зберігати порядок компонентів грецького речення, повторювати сполучники, не розгладжувати різкі переходи й по можливості робити видимими лексичні відповідності. Показовим є Ів. 1:1: «Спочатку було Слово, і Слово було з Богом, і Богом було Слово». Ця форма вдало передає наголошену позицію грецького θεός у завершальній частині речення й уникає як послаблення предиката, так і необережного ототожнення Осіб. Водночас інверсія Богом було Слово є стилістично позначеною українською конструкцією: вона точна й урочиста, але не цілком природна для звичайного читання. Подібна закономірність повторюється в усьому перекладі. Його сильна сторона полягає в тому, що він рідко маскує структуру вихідного тексту за вільним переказом. Слабка — в тому, що грецькі зв’язки інколи відтворюються ціною української плавності. Довгі речення послань залишаються довгими, еліптичні вислови нерідко зберігають свою уривчастість, а повторювані займенники й сполучники створюють відчуття перекладної, а не первісно української прози. Для дослідження це може бути корисно; для тривалого читання вголос — помітно важче.

Мовний регістр видання неоднорідний. В основі лежить консервативна євангельська біблійна мова, споріднена з лексикою перекладів Огієнка й частково Куліша — Пулюя, але доповнена спробами сучаснішого синтаксису та власними термінологічними рішеннями. Читач зустрічає форми Іоанн, Іуда, Іудея, Вифлеєм, Іосиф, Єссей, Зоровавель, возлежати, благоволити, дерзання, оселя, сновид і низку конструкцій, що сьогодні відчуваються як архаїчні, церковнослов’янізовані або залежні від російського біблійного слововживання. Поряд із ними стоять природніші українські форми й живі дієслова, тому текст не є суцільно архаїзованим, але стилістична дистанція між окремими реченнями буває значною. У передмові та примітках трапляються вислови на протязі трьох років, сноска, спожито артикль, не вважатиме за труд, які свідчать про недостатньо послідовне літературне редагування. Частина цих форм була поширенішою в українській релігійній літературі кінця XX століття, але навіть з урахуванням часу видання редакційна нерівність помітна. Особливо це відчувається там, де українські граматичні форми сусідять із фактично калькованими російськими термінами або закінченнями у словнику. Переклад тому не слід оцінювати як взірець сучасної літературної української мови, хоча він і має власну впізнавану, серйозну й подекуди виразну біблійну інтонацію.

Передача імен і титулів виявляє бажання зберегти звичні для східнослов’янського протестантського читача форми, а не послідовно наближати їх до сучасної української транскрипції грецьких та єврейських назв. Це полегшує користування книгою людям, вихованим на старих церковних перекладах, але посилює відчуття мовної архаїчності. Написання займенників, що стосуються Бога й Христа, переважно з великої літери відповідає традиції конфесійного книговидання. Особливою рисою є система зірочок після Господь і Христос. Укладач пояснює, що Христос зі зірочкою позначає титул або посаду за наявності грецького артикля, а Господь зі зірочкою — значення Сущий, Єгова. Таке маркування може спонукати читача звертати увагу на богословське навантаження назв, але лінгвістично воно надто механічне. Грецький артикль не працює як універсальний перемикач між власним ім’ям і посадою: його наявність або відсутність залежить від синтаксису, усталеного слововживання, предикативної позиції та контексту. Так само новозавітне κύριος не завжди можна безпосередньо звести до одного єврейського відповідника. Зірочка створює враження математичної точності там, де перекладач насправді вже здійснив богословське й контекстуальне тлумачення.

Примітки демонструють значну працелюбність укладача, але також найвиразніше виявляють методологічні ризики його підходу. Часто вони справді корисні: пояснюють давні міри, розрізняють грецькі слова на позначення храмового комплексу й святилища, пропонують буквальний відповідник, зазначають альтернативне читання або вказують, що кілька українських форм передають ту саму грецьку лему. Проте морфологічна форма іноді перетворюється на основу для надто категоричного богословського висновку. У Мт. 3:8 примітка до дієслова принесіть повідомляє, що воно стоїть в аористі, а тому покаянний плід нібито має бути постійною характеристикою людини, а не лише повчанням на майбутнє. Сам по собі аорист такого значення не гарантує. У сучасних описах давньогрецької граматики аорист розглядається передусім як форма перфективного аспекту, конкретне ж часове, повторюване, початкове або результативне прочитання виникає з лексики й контексту; з нього не можна автоматично вивести тривалість чи постійність моральної ознаки. (Cambridge University Press) У цьому випадку правильна пастирська думка про плід покаяння підкріплюється неточним граматичним аргументом. Така помилка не дискредитує весь переклад, але застерігає від використання приміток як безпомилкового курсу грецької мови.

Подібна тенденція простежується у словниковій статті про дієслова ἀγαπάω і φιλέω. Укладач вибудовує детальну інтерпретацію Ів. 21:15–17, за якою Ісус спершу вживає одне, вище або загальніше слово любові, Петро відповідає словом ніжної прихильності, а втретє Христос нібито приймає Петровий нижчий вислів. Це давнє й духовно привабливе тлумачення, але його не можна представляти як однозначний результат лексикографії. Значна частина сучасних дослідників вважає, що в Ів. 21 ці дієслова функціонують як близькі синоніми або що значення чергування слід шукати в дискурсі, а не в жорсткій шкалі двох видів любові; водночас існують і науковці, які захищають певну відмінність. (Scholarly Publishing Collective) Академічно відповідальна примітка мала б позначити дискусійність питання. У словнику Дубовика одна інтерпретація подана майже як встановлений філологічний факт. Це характерний приклад змішування лексичної довідки з конфесійним коментарем: читач одержує не тільки значення слова, а й готову проповідницьку реконструкцію сцени.

Ще проблематичнішим є загальний характер словника термінів. Він починається як корисний лексикон імен, реалій та неперекладених слів, але швидко переходить до історичних нарисів, моральних оцінок, есхатологічних побудов і типологічних застосувань. Статті про Пасху, Опрісноки й П’ятидесятницю не обмежуються описом юдейських свят, а розгортають певну євангельську схему їхнього духовного значення. Стаття про Пілата поєднує історичні відомості з проповідницькою характеристикою його душевного стану та повідомленнями, надійність яких не документовано. Найяскравіший приклад — стаття про Гога, де Рош, Мешех і Тувал ототожнюються відповідно з Росією, Москвою чи Московією та Тобольськом, а ці території названо частинами сучасної «Російської імперії». Це не нейтральна довідка і не загальновизнаний результат біблійної географії, а конкретне популярно-есхатологічне прочитання, до того ж сформульоване мовою, анахронічною вже для 2006 року. Воно, ймовірно, було запозичене зі старішого англомовного чи російськомовного джерела без достатнього історичного оновлення. Так само переведення вартості талантів у долари без зазначення року, ціни металу й методики розрахунку швидко застаріває. Форми локтей і футов замість українських ліктів і футів ще раз засвідчують недостатню літературну вичитку довідкового апарату.

Псалтир стилістично споріднений із Новим Завітом, але має власні сильні сторони. Поетичні тексти подано рядками, а п’ять традиційних книг Псалтиря позначено, завдяки чому жанрова структура тут видима краще, ніж структура оповідань і промов у Новому Завіті. Переклад зберігає паралелізм, повтори, звертання й значну частину образності. Водночас мова часто залишається дослівною й дещо важкою. Пс. 23:1 звучить: «Господь — мій Пастир, я не буду в недостатку». Вислів точно передає ідею відсутності браку, але українською природніше було б не матиму недостатку або нічого мені не бракуватиме. У Пс. 1 трапляються вдалі ритмічні рядки, однак поруч із ними стоять прозаїчні словникові конструкції. Пс. 2:12 передано як Шануйте Сина, тоді як у примітці наведено буквальне цілуйте; це вже виразне тлумачне рішення в самому тексті. Воно має давню християнську традицію, але через недокументовану єврейську основу читач не може з’ясувати, яким виданням і якими текстологічними міркуваннями керувався перекладач. Псалтир придатний для особистого молитовного читання й порівняльного вивчення, проте його не варто використовувати як єдину основу для філологічної екзегези єврейської поезії.

Редакційна організація основного тексту проста й функціональна. Сторінки зверстано у дві колонки, у колонтитулах зазначено книгу й діапазон розділів та віршів, нумерація віршів добре помітна, а примітки розташовано внизу відповідної колонки. Редакційних заголовків над перикопами майже немає. Це усуває ризик сприйняття видавничого заголовка як частини Святого Письма й не нав’язує читачеві поділ тексту за готовою тлумачною схемою. Однак відсутність смислових заголовків, абзацного членування та достатнього білого простору ускладнює навігацію. Оповідь, промова, цитата і перехід до нової сцени нерідко візуально майже не відрізняються. У посланнях щільний двоколонковий набір особливо стомлює, а великі блоки дрібних приміток конкурують із біблійним текстом за увагу читача. Грецькі слова й номери Стронга корисні тому, хто знає, як ними користуватися, але можуть створити ілюзію володіння оригіналом у людини без граматичної підготовки. У книзі немає вступів до окремих біблійних книг, карт, хронологічних таблиць, плану читання, конкордансу, повноцінного предметного покажчика чи систематичного набору паралельних місць. Отже, це не навчальна Біблія у сучасному значенні, а компактний анотований переклад із переважно лексичними й текстологічними примітками.

Поліграфічне виконання відповідає місіонерському призначенню, хоча електронна копія дозволяє оцінити не всі матеріальні характеристики. Темно-зелена обкладинка з золотим написом має стриманий традиційний вигляд. Пропорції книги близькі до компактного середнього формату, зручного для перенесення, однак значний обсяг і щільність набору не роблять її справжнім кишеньковим виданням. Основний шрифт достатньо контрастний, проте кегль приміток дуже малий. Великі поля для власних записів відсутні. Електронний скан місцями має смуги, викривлення, нерівномірний контраст і помилки автоматичного розпізнавання; ці дефекти не слід автоматично приписувати друкованому оригіналові. За сканом неможливо достовірно визначити щільність і просвічування паперу, міцність шиття, фактуру палітурки, вагу чи довговічність книги. Видимі композиційні рішення, однак, свідчать, що пріоритетом було вмістити повний Новий Завіт, Псалтир і багатий апарат у доступний для масового розповсюдження том, а не забезпечити розкішне подарункове оформлення чи комфорт академічного видання великого формату. Наклад 30 000 примірників і пряма заборона продажу підтверджують, що перед нами насамперед інструмент широкого благовістя, а не комерційний книжковий проєкт.

Найбільш природною аудиторією видання є читач із консервативного євангельського середовища, який уже знайомий із біблійною термінологією й хоче бачити більше текстологічних і лексичних подробиць, ніж подає звичайний церковний переклад. Проповідникам книга може бути корисною як один із порівняльних текстів, особливо завдяки позначенню пізніх уривків, альтернативним відповідникам і посиланням на грецькі леми. Студентам початкових богословських програм вона здатна показати, що рукописна традиція Нового Завіту містить варіанти, а переклад завжди передбачає вибір. Учасникам біблійних груп допоможуть словникові пояснення історичних реалій. Проте саме цим читачам слід пояснювати, що номери Стронга та перелік можливих словникових значень не замінюють знання грецької граматики, семантики й контексту. Для нового віруючого або людини, яка вперше читає Євангеліє, мова може виявитися надто архаїчною, а система знаків — перевантаженою. Для богослужбового читання текст не завжди достатньо ритмічний і природний. Для академічної роботи він не може замінити NA28, повний критичний апарат, сучасні лексикони, граматики та коментарі. Його оптимальна роль — додатковий навчально-місіонерський переклад, а не єдина церковна чи екзегетична Біблія.

Серед українських перекладів праця Дубовика займає особливе, хоча й периферійне місце. Порівняно з Огієнком вона активніше позначає текстові варіанти й частіше виносить грецьку лексику безпосередньо на сторінку, але не досягає мовної цілісності та ритмічної впізнаваності Огієнкового тексту. Порівняно з Хоменком вона менш літературна, менш гнучка синтаксично й виразніше належить до протестантського євангельського середовища. Порівняно з перекладом Турконяка її перевагою є велика кількість доступних лексичних пояснень, а слабкістю — набагато гірше документований редакційний процес і невстановлена текстова основа Псалтиря. Порівняно із сучасними комунікативними перекладами Дубовик ближчий до форми оригіналу, але суттєво важчий для непідготовленого читача. Його справжня своєрідність полягає не в безумовній мовній новизні, а в поєднанні формально орієнтованого українського тексту, текстологічних дужок, номерів Стронга, численних приміток і місіонерського формату. Варто також пам’ятати, що сам укладач порівнював свою працю з перекладами Огієнка, Хоменка, Куліша — Пулюя і Турконяка, тому подібності не завжди означають несвідому залежність: частина з них є результатом свідомого входження в українську біблійну традицію.

Головним досягненням видання є серйозне ставлення до тексту Святого Письма й чесне бажання зробити частину філологічної роботи видимою для звичайного читача. Укладач не приховує використаних джерел, називає грецьке критичне видання, позначає слова, додані заради української граматики, звертає увагу на варіанти рукописів і пропонує буквальні відповідники. У масовому безкоштовному виданні початку XXI століття це було амбітним і корисним рішенням. Переклад нерідко точно відтворює логічну будову речення, зберігає повтори й образи та не перетворює біблійний текст на спрощений переказ. Псалтир має зрозумілу подвійну нумерацію, а колонтитули й зміст забезпечують базову навігацію. Разом із тим видання потребувало б значно сильнішої фахової редакції. Його українська мова нерівна, окремі граматичні пояснення помилково перетворюють морфологію на готове тлумачення, словник змішує лексикографію з конфесійною проповіддю, а деякі історичні й есхатологічні статті є застарілими або недостовірно категоричними. Найбільшою джерелознавчою проблемою залишається невизначений ступінь залежності від тексту EBTM та відсутність точно названої основи перекладу Псалтиря.

Отже, «Новий Завіт Господа нашого Ісуса Христа. Псалми» у версії Павла Дубовика слід вважати не просто передруком відомого українського перекладу, але й не повністю документованим незалежним перекладом з оригіналів. Найточніше це видання можна описати як масштабну індивідуальну редакційно-перекладацьку працю на основі ранішого українського тексту, перевірену за NA27, німецькими й англійськими формально орієнтованими версіями та кількома українськими перекладами. Книга має реальну історичну цінність як свідчення українського євангельського біблійного книговидання початку XXI століття і практичну цінність як додатковий текст для порівняння. Її варто використовувати пасторам, викладачам, студентам і досвідченим учасникам біблійних груп, особливо під час розгляду новозавітних різночитань або пошуку буквальнішої структури вислову. Вона менш придатна як перший і єдиний переклад для новонаверненого, як нормативний текст сучасної української літературної мови або як самодостатня основа для академічної екзегези. Найкращі результати дасть її читання поряд із одним мовно відредагованим сучасним українським перекладом, одним традиційним церковним перекладом і, для серйозної роботи, з критичним грецьким текстом та сучасними лексиконами. За такого використання сильні сторони праці Дубовика — текстологічна відкритість, увага до деталей і місіонерська щедрість — можуть принести справжню користь, тоді як її мовні, методологічні та довідкові обмеження не будуть прийняті за остаточний голос біблійної філології.