Поиск
Настройки
Тема

Новий Заповіт - Сучасною мовою

Новий Заповіт - сучасною мовою (WBTC) 1996
Это обзор книги «Новий Заповіт - Сучасною мовою» Перейти к книге

Сторінка книги на сайті: https://esxatos.com/noviy-zapovit-suchasnoyu-movoyu-wbtc-1996

Український Новий Заповіт, виданий 1996 року американським Центром перекладів Біблії (World Bible Translation Center, Форт-Ворт, Техас), належить до тих видань, які важко оцінювати мірками академічної біблеїстики і які водночас неможливо оминути, коли йдеться про євангельське служіння в Україні першого пострадянського десятиліття. То була доба, коли мільйони людей уперше брали до рук Святе Письмо, а наявні на той час українські переклади були або малодоступні, або написані мовою, що для міського читача, вихованого на російській книжності та радянській школі, звучала урочисто, але відчужено. Переклад Івана Огієнка, який від 1962 року став основним текстом українських протестантів, тримався архаїзованої, подекуди навмисно церковної лексики; переклад Івана Хоменка, створений у римському греко-католицькому середовищі, був значно живішим, але поширювався переважно у своєму конфесійному колі. Праця Рафаїла Турконяка, що вирізняється майже підрядковою близькістю до грецького тексту, здобула широке поширення вже пізніше й орієнтувалася на зовсім інше, радше наукове завдання. Центр перекладів Біблії запропонував принципово інший шлях: текст для людини, яка не знає ні церковного словника, ні старозавітної історії, ні історичного тла Євангелій і якій потрібно, щоб зміст прочитаного став зрозумілим з першого разу.

Сама організація була відома насамперед своєю англійською версією «Easy-to-Read Version», задуманою спочатку для глухих і слабочуючих читачів, а згодом для всіх, кому англійська мова не рідна або кому читання дається важко. На тих самих засадах Центр готував переклади десятками мов, зокрема російський «Современный перевод», добре знайомий євангельським церквам дев'яностих. Згодом Центр злився з Міжнародною біблійною лігою (Bible League International), і український текст продовжив життя вже в її виданнях, у складі повної Біблії в сучасному перекладі. Електронна копія, за якою написано цю рецензію, не містить титульного аркуша з іменами перекладачів чи викладом засад перекладу, тож про метод доводиться судити з самого тексту та з розлогого вступу, що відкриває книгу. І текст, і вступ недвозначно свідчать про ту саму філософію, що й в англійському первісному проєкті: послідовно динамічний, смисловий переклад, який свідомо жертвує термінологічною точністю заради зрозумілості, з короткими пояснювальними примітками та поділом тексту на смислові уривки під тематичними заголовками.

Вступ заслуговує окремої уваги, бо саме він найвиразніше розкриває задум видання. Це не богословська передмова і не нарис про переклад, а популярний путівник усією біблійною історією, розрахований на читача, якому Старий Заповіт зовсім незнайомий. Слово «заповіт» пояснюється як угода, обіцянка Бога благословити Свій народ, і вся історія Ізраїлю викладається довкола поняття Угоди: Авраам, вихід з Єгипту з пасхальним ягням, синайський Закон, левитське священство і свята, царство Давида й Соломона, поділ царства, падіння Самарії та Єрусалима, обітниця Єремії про Нову Угоду, написану в серцях, повернення з полону, еллінізм і римське панування. Далі подано стислу характеристику саддукеїв, фарисеїв та ессеїв, і лише після цього читачеві представлено Новий Заповіт як здійснення Божого задуму через обіцяного Месію. Кожна з двадцяти семи книг отримує коротку анотацію із зазначенням автора, адресатів і головної теми, причому анотації обстоюють цілком консервативні позиції: Євангелії написали Матвій, Марко, Лука та апостол Іоан, усі тринадцять послань належать Павлові, Петро є автором обох послань. Завершується вступ зверненням до сучасного читача, де йдеться про культурну відстань між біблійним світом і нашим, про те, що Біблію написано не як наукову книгу, і про те, що її вчення містить вічні істини, які відповідають незмінним духовним потребам людини. Апологетична інтонація цих сторінок добре помітна у твердженні, що «Кожна людина, яка береться до читання Біблії об'єктивно, може взяти для себе багато корисного», а закінчується вступ обережною надією, що відкритий і допитливий читач, можливо, знайде Божественну причину свого існування. Інакше кажучи, книгу задумано передусім як місіонерське видання для позацерковної людини.

Сам текст влаштовано так, як звично читачеві сучасних англомовних видань. Євангелії та послання поділено на тематичні уривки із заголовками на кшталт «Проповідь на горі», «Сіль землі», «Бог робить людей праведними» чи «Любов Божа в Ісусі Христі»; старозавітні цитати виділено відступом і забезпечено посиланням на джерело просто під цитатою; короткі примітки пояснюють імена, географічні назви та реалії, наприклад, що Десятимістя є землею на схід від Йордану або що ім'я Петро означає камінь. Там, де переклад заради ясності об'єднує кілька віршів в одне речення, нумерацію подано здвоєною, як це заведено в англійській версії. Текстологічна основа видання явно відповідає сучасному критичному грецькому текстові: у молитві Господній немає заключного славослів'я, у Першому посланні Іоана відсутня так звана тринітарна вставка і свідчать лише Дух, вода і кров, а при закінченні Євангелії від Марка подано примітку про те, що в деяких грецьких рукописах восьмий вірш шістнадцятого розділу є останнім. Подібні позначки про різночитання розсипано по всьому тексту, і для непідготовленого читача вони стануть першим, цілком коректним знайомством із тим, що Новий Заповіт має рукописну історію.

Найнаочніше своєрідність перекладу видно, коли зіставити ключові місця з іншими українськими версіями. Пролог Євангелії від Іоана відкривається словами «Споконвіку було Слово», що зближує його з Хоменком, а не з Огієнком, у якого стоїть «На початку»; чотирнадцятий вірш передано як «Слово стало Людиною» замість звичного «тілом стало», а вісімнадцятий іде за читанням найдавніших рукописів про єдинородного Бога й говорить, що Бога ніхто не бачив, «лише Єдиний Син, який і є Богом, той, що найближчий до Отця», ясно й без двозначності сповідуючи божество Сина. Так само певно звучить христологічний гімн Послання до филип'ян, де Христос, «Хоч і був Богом за природою, Він не вважав Свою рівність Богові скарбом, за який треба триматися». У Посланні до колосян, навпаки, перекладачі замінили складний вираз «первородний усякого творіння» описовим «Він є образом невидимого Бога і стоїть вище усякого творіння», тим самим наперед усуваючи можливість аріанського прочитання, але водночас позбавляючи читача біблійного образу первородства, вкоріненого в Псалмі 88 та в ізраїльському праві спадкування. Слова Христа до Петра в шістнадцятому розділі Євангелії від Матвія передано як обіцянку, що «на цьому камені Я побудую Свою Церкву, і сили смерті не переможуть її»: брама пекла перетворюється на сили смерті, а гру слів «Петро» і «камінь» збережено лише завдяки примітці.

Для євангельського читача особливо важливо, як перекладено центральні тексти вчення про спасіння. У третьому розділі Послання до римлян заголовок і текст послідовно говорять, що «Бог робить через віру в Ісуса Христа людей праведними», двадцять п'ятий вірш передає складне грецьке hilastērion описово, як віддання Ісуса в жертву для прощення всіх людських гріхів, а двадцять восьмий каже, що людина стає праведною перед Богом своєю вірою незалежно від виконання вимог Закону. У Посланні до галатів ужито вже дієслова виправдання, і зміст передано чітко: нікого не буде виправдано перед Богом за дотримання Закону. У другому розділі Послання до ефесян благодатний характер спасіння висловлено ясно й майже проповідницьки: «Божою милістю спаслися ви завдяки вірі. Спасіння не є ваша заслуга. То є дар Божий», а десятий вірш нагадує, що добрі справи, наперед приготовані Богом, є плодом, а не підставою спасіння. У восьмому розділі Послання до римлян грецьке sarx систематично передано описовим виразом про бездуховну і грішну людську природу, що, як і в англійському первовзорі проєкту, полегшує розуміння протиставлення плоті й Духа, але руйнує єдність терміна, який в інших місцях у Павла означає просто людське тіло або походження. Тринадцятий розділ Першого послання до коринфян перекладено короткими, ритмічними фразами, які легко запам'ятати й читати вголос, а заключні розділи Одкровення зберігають урочистість образів нового неба і нової землі, нового Єрусалима, ріки животворної води та Дерева Життя, хоча мова їх навмисно проста.

Такий характер перекладу визначає і його аудиторію. Передусім це людина, яка вперше відкриває Новий Заповіт: підліток, студент, новонавернений, учасник євангелізаційної зустрічі чи домашньої групи, для якого Огієнко звучить як богослужбовий текст майже чужою мовою. Видання добре прислужиться й тим, хто працює з такими людьми: місіонерам, катехизаторам, учителям недільних шкіл, провідникам молодіжного служіння, яким потрібно швидко показати зв'язний зміст довгого уривка, перш ніж переходити до докладного розбору. Пасторові й проповідникові цей текст корисний як своєрідний коментар у перекладі: порівняння його з Огієнком і Турконяком часто прояснює, як перекладачі розуміли синтаксично складне місце, і підказує, якими словами можна пояснити його слухачам. Студентові богослов'я книга дає повчальний матеріал для роздумів про теорію динамічної еквівалентності та її межі. Дослідникові історії українського протестантизму вона цікава як пам'ятка дев'яностих років, коли іноземні місіонерські організації масово постачали країні Святе Письмо і водночас формували церковну мову нових громад. Водночас навряд чи варто користуватися цим виданням як основним текстом для доктринального вивчення, екзегетичної праці чи церковного читання в зібранні, де потрібна точність слововжитку та зв'язок з усталеною богословською термінологією.

Сильні сторони видання очевидні й вагомі. Воно справді досягає поставленої мети: текст читається легко, речення короткі, конструкції прозорі, архаїзми зведено до мінімуму, а тематичні заголовки й примітки дають змогу непідготовленій людині орієнтуватися в оповіді. Христологічно текст бездоганно ортодоксальний і в низці місць навіть ясніше за традиційні переклади сповідує божество Христа, як у пролозі Іоана та в гімні Послання до филип'ян. Благовістя про спасіння з благодаті через віру передано недвозначно, і читач, який прочитає послання до римлян, галатів і ефесян у цьому перекладі, не зможе не зрозуміти, що спасіння є Божим даром, а не нагородою за діла. Опора на критичний грецький текст і чесні позначки про різночитання заслуговують на повагу, тим паче що ці позначки сформульовано стримано і вони не підривають довіри до Писання. Вступ, попри всю популярність, дає цілісне уявлення про єдність Старого й Нового Заповітів довкола ідеї Божої Угоди, а це для початківця цінніше за розрізнені відомості.

Проте з євангельської позиції, яка бачить у Писанні богонатхненне слово, де важить не лише думка, а й самі слова, не можна не висловити й серйозних зауважень. Головна проблема полягає в самому методі. Послідовно смисловий переклад неминуче стає тлумаченням, і там, де перекладач обирає одне з можливих розумінь, читач утрачає доступ до інших. Формула про те, що Бог робить людей праведними, цілком прийнятна як популярне пояснення, але розмиває судовий, деклараційний характер виправдання, такий важливий для реформаційного розуміння Павла: мова «роблення праведним» історично ближча до католицького вчення про вливану праведність, і в країні, де євангельські громади постійно ведуть діалог із православною та греко-католицькою традиціями, така неточність аж ніяк не безневинна. Описова передача hilastērion усуває з Рим 3:25 поняття вмилостивлення, тобто відвернення праведного Божого гніву, а отже, послаблює вчення про замісне відкуплення, яке цей вірш формулює найщільніше. Заміна sarx на бездуховну природу, відмова від первородства в Посланні до колосян, перетворення Рим 8:28 на твердження, що Бог у всьому підтримує тих, хто Його любить, замість обітниці, що все сприяє на добро, а також поява землі «обітованої» в блаженстві про лагідних свідчать про ту саму тенденцію: перекладач додає або прибирає смислові відтінки, яких читач не може перевірити. Для проповідника, який будує вчення на точному слові Писання, такий текст небезпечний саме своєю гладкістю.

Є й дрібніші, але прикрі вади. Довідковий апарат видання містить фактичні помилки: так, до заповіді «Не вбивай» у Нагірній проповіді подано посилання на Вихід 20:3 замість 20:13, а в примітці про царя Давида зазначено дату народження, яка не відповідає загальноприйнятій хронології. Нумерація псалмів у посиланнях непослідовна: в одних місцях вона йде за єврейським рахунком, як у посиланні на Псалом 36 у третьому розділі Послання до римлян і на Псалом 91 у спокушанні Христа в Матвія, а в інших за синодальним, як у посиланнях на Псалом 43 у восьмому розділі Послання до римлян, на Псалом 90 в Євангелії від Луки та на Псалом 109 у проповіді Петра, тож ті самі тексти опиняються під різними номерами. Вступ подекуди перекладено механічно з англійської: твердження, що сучасний термін «єврей» походить від назви Юдеї, слушне для англійського Jew, але не для української мови, де від Юдеї походить слово «юдей»; згадка про Псалтир на початку вступу, хоча самого Псалтиря у виданні немає, видає сліди іншої редакції книги, а старозавітне свято Кучок несподівано ототожнено з православною Покровою, що читача радше заплутує, ніж прояснює. Сама мова перекладу, особливо в першому виданні, часом віддає русизмами та калькованими зворотами, що не дивно для проєкту, створюваного силами американської організації в перші роки незалежності, але помітно відрізняє його від вивіреного стилю Хоменка чи сучасного перекладу Українського біблійного товариства 2020 року, який, лишаючись зрозумілим, значно уважніший до біблійної термінології. Варто зважити й на те, що в доступній електронній копії текст отримано розпізнаванням скану і він містить чимало технічних спотворень, тож для цитування краще користуватися паперовим виданням або пізнішою редакцією Біблійної ліги.

Отже, український Новий Заповіт Центру перекладів Біблії слід сприймати саме тим, чим його задумано: місіонерським, вступним виданням, яке відкриває Писання людині, що ще не знає його мови, і робить це чесно, в межах здорового христологічного й сотеріологічного вчення. Він добре служить першому читанню, євангелізації та поясненню, але не може замінити перекладу, зорієнтованого на формальну точність, чи то Огієнка, Хоменка, чи Турконяка, і не повинен ставати єдиною Біблією віруючого, який прагне зростати в розумінні вчення. Найрозумніше користуватися ним у парі з точнішим перекладом: читати уривок у простій версії, щоб уловити загальний хід думки, а тоді перевіряти його за текстом, що зберігає богословські терміни й образи оригіналу. Для учасників клубу «Есхатос» ця книга цікава ще й як документ свого часу, що показує, якими словами українські євангельські громади дев'яностих уперше почули Добру Звістку і які питання про межі перекладу ця простота залишила наступним поколінням перекладачів.

Оцените публикацию:
—/5 (0)

Комментарии

Пока нет комментариев. Будьте первым!