Предметом цієї рецензії, відповідно до заданих критеріїв, є не зміст двадцяти семи книг Нового Завіту як такий, а конкретне українське видання, його перекладацька концепція, текстологічна основа, церковно-історичний контекст, довідковий апарат і поліграфічна форма. Розглянута книга має повну назву «Новий Завіт Господа нашого Ісуса Христа» і вийшла в Києві під маркою Місії «Ставропігія Вселенського Патріархату в Україні» з датою 2024 року. Бібліографічний опис зазначає 792 сторінки з ілюстраціями, УДК 2-23, ISBN 978-617-8532-02-4 для друкованої версії та ISBN 978-617-8532-04-8 для електронної версії у форматі ePub. У вихідних даних наголошено, що видання розповсюджується безкоштовно й не призначене для продажу, а права на сам текст перекладу належать перекладачам. Решта матеріалів, за винятком шрифту й тексту перекладу, поширюється на умовах ліцензії Creative Commons BY-NC-SA 4.0. Наприкінці книги вказано друкарню ТОВ «Інфопрінт», замовлення № 575 від 20 грудня 2024 року та наклад 1500 примірників. Офіційна сторінка проєкту подає також формат книжкового блока 145 × 205 мм. (EUM)
Визначення місця цієї публікації в історії проєкту потребує певної обережності, оскільки внутрішні та зовнішні джерела вживають різні формулювання. Передмова книги повідомляє, що 2023 року переклад уперше з’явився у двох богослужбових публікаціях — Євангелії та Апостолі, укладених у формі апракосу, тобто лекціонарію з читаннями, розташованими відповідно до богослужбового року. Рецензований том став першою повною публікацією всіх книг Нового Завіту у звичайній послідовності для домашнього читання. Водночас у повідомленнях про київську презентацію 20 лютого 2025 року та в пізніших університетських анонсах його називали «третім виданням». Найімовірніше, йшлося не про третю виправлену редакцію одного й того самого повного тому, а про третю велику видавничу реалізацію перекладу після Євангелія-апракосу й Апостола-апракосу. Тому бібліографічно найточніше характеризувати книгу як перше повне домашнє видання Об’єднавчого українського перекладу, але третю основну публікацію в межах усього видавничого проєкту. Додаткову плутанину створює сторінка EUM, де презентацію повного тому датовано 20 лютого 2024 року, хоча колофон містить грудневу дату підготовки до друку, а незалежні повідомлення однозначно відносять презентацію до лютого 2025 року. Імовірно, на офіційному сайті допущено помилку в році. (EUM) (EUM) (LB.ua) (Religion in Ukraine)
Назва перекладу — EUM, Ἑνωτικὴ Οὐκρανικὴ Μετάφρασις, «Об’єднавчий український переклад» — виражає не лише мовний, а й виразний еклезіологічний задум. Передмова пояснює, що переклад отримав цю назву з надією, що його богослужбове використання сприятиме «примиренню, зближенню та єднанню православних юрисдикцій України». Це не міжконфесійний проєкт у звичайному значенні слова: його концепція, склад робочої групи, благословення та оформлення виразно належать до православного церковного середовища. Водночас «об’єднавчий» характер не пов’язаний із наміром нав’язати текст одній конкретній українській православній юрисдикції. Проєкт зародився серед вірян і співробітників Української Православної Церкви ще до створення Православної Церкви України, був підтриманий митрополитом Володимиром Сабоданом, а повне видання здійснила Ставропігія Вселенського Патріархату. Фінансова й організаційна участь Української Православної Церкви США додала проєктові діаспорного виміру. Отже, сама історія книги перетинає колишні та нинішні церковно-адміністративні межі, що пояснює її назву краще, ніж будь-яка рекламна формула. (EUM)
Первісний задум виник 2011 року не як намір одразу перекласти Новий Завіт, а як спроба укласти словник української церковної лексики. Під час роботи учасники дійшли висновку, що ізольоване перекладання складних церковнослов’янських термінів не дасть надійного результату, оскільки значення слова залежить від біблійного контексту, богослужбового вживання та системи пов’язаних понять. Саме тому було вирішено створити новий переклад Нового Завіту, який міг би стати основою для унормування україномовної християнської термінології. Передмова формулює цю думку особливо виразно: «лише Свята Біблія володіє достатнім авторитетом» для того, щоб стати уніфікатором церковної лексики. Така генеза пояснює одну з найпомітніших властивостей EUM: перекладачів цікавить не тільки зрозумілість окремого речення, а й створення послідовної української церковної мови, здатної функціонувати в читанні, проповіді, катехизації та богослужінні. Водночас саме це прагнення до термінологічного унормування часом змушує їх віддавати перевагу церковно маркованим або спеціально сконструйованим відповідникам перед найбільш природною розмовною лексикою.
У книзі названо досить широке коло учасників перекладацької групи. До неї входили Володимир Шолох, редактор-перекладач Видавничого відділу УПЦ і викладач давніх мов; протодиякон Ростислав Воробій; Денис Лозінський; коректор Василь Костюк; фахівець із романської філології й випускник богословського факультету Афінського університету Кирило Дубровський; Максим Білецький; Ольга Затовська; редакторка Вікторія Гайдай, а також інші особи, які не побажали оприлюднювати свої імена. Таким чином, це справді колективний, а не персональний переклад. Склад групи поєднував знання давньогрецької мови, філологічне й редакторське вміння та досвід церковного читання. Сильним боком такого складу було живе розуміння богослужбового функціонування біблійного тексту. Обмеженням залишається те, що видання не подає детальної інформації про розподіл книг між перекладачами, процедуру внутрішньої перевірки кожного тексту чи повний склад зовнішніх рецензентів. Також не названо незалежної академічної установи, яка здійснила б формальне текстологічне або лінгвістичне рецензування повного перекладу. Згадка про те, що спірні питання вирішувалися консенсусом, свідчить про колегіальність, але не дозволяє відтворити сам процес аргументації. (EUM)
Офіційні матеріали містять і суттєву хронологічну неузгодженість. Видання 2024 року стверджує, що робота над перекладом тривала від лютого 2012-го до грудня 2017 року. Натомість сторінка «Про переклад» на сайті EUM називає точніший, але значно коротший проміжок — від 23 лютого 2012 року до 27 січня 2015 року. Можливо, сайт описує завершення первісного перекладацького корпусу, тоді як книга враховує подальше редагування й доопрацювання, проте такого пояснення у відкритих джерелах немає. Подібні розбіжності не заперечують багаторічного характеру праці, але вказують на потребу в чіткішій історії редакцій. Для біблійного перекладу, який свідомо пропонується широкому обговоренню й подальшому вдосконаленню, бажано було б подавати номер текстової версії, дати основних редакцій та перелік найважливіших змін. Наявність таких відомостей допомогла б розрізняти текст ранніх апракосів, повного друкованого тому, ePub-файлу та наступних цифрових виправлень. (EUM)
Окремо від перекладацької групи книга називає учасників підготовки саме цього видання. Керівницею проєкту була Марина Бурдейна. Редагування й коректуру здійснювали священник Ростислав Воробій, архімандрит Сава Гамалій, Володимир Шолох, Максим і Мирослава Білецькі та Марина Бурдейна. За дизайн і верстку відповідав єпископ Команський Михаїл; художнє оформлення виконали єпископ Михаїл і Юлія Терещук; відповідальними за друк були Анастасія Квасниця та Олександр Єфременко. Така докладність колофона є важливою перевагою: вона дозволяє розрізняти перекладачів, редакторів та виробничу команду. Водночас поєднання в одній особі функцій церковного керівника, дизайнера й верстальника надає книзі надзвичайно цілісного авторського оформлення, але зменшує можливість визначити, наскільки макет проходив незалежну професійну експертизу щодо зручності тривалого читання.
Найпринциповішою текстологічною особливістю EUM є вибір основного грецького тексту. За оригінал було взято видання Моріса Робінсона та Вільяма Пірпонта The New Testament in the Original Greek: Byzantine Textform, 2005. Отже, переклад ґрунтується не на сучасному еклектичному тексті Nestle–Aland або UBS як основній базі, а на реконструкції візантійської текстової форми. Цей вибір закономірний для перекладу, орієнтованого на православне богослужбове середовище, оскільки візантійська традиція значною мірою відповідає текстові, який протягом століть звучав у Східній Церкві. Водночас перекладачі не обмежувалися одним виданням: серед додаткових грецьких джерел названо Nestle–Aland 27, текст Весткота—Горта, текст Грецької Православної Церкви та грецьке видання Апостольської Діаконії з новогрецьким перекладом. Тому EUM не є простим механічним перекладом одного друкованого тексту, але його базова орієнтація залишається візантійською. Для читача це означає, що в низці місць основний текст відрізнятиметься від перекладів, побудованих на NA28 або UBS5, а критичні читання нерідко з’являтимуться лише у примітках. (EUM)
Перелік допоміжних джерел надзвичайно широкий. Він охоплює Пешитту, єврейський переклад Нового Завіту Солкінсона—Гінзбурга, Вульгату, італійський Nuovissima Versione, англійські Complete Jewish Bible, ESV, KJV, NASB, NIV, New Jerusalem Bible і NKJV, українські переклади Йосипа Оксіюка, Івана Хоменка, Івана Огієнка, Рафаїла Турконяка та Григорія Деркача, а також церковнослов’янський, російські, білоруський, польський, сербські й болгарський тексти. Для лексичної роботи використовувалися українські, російсько-українські, церковнослов’янські та давньогрецькі словники, а також BibleWorks і BibleQuote. Така широта порівняльного матеріалу могла допомогти побачити альтернативні способи передачі складних висловів і уникнути залежності від одного посередницького перекладу. Проте видання не пояснює ієрархії цих джерел: невідомо, коли перекладачі зверталися до Пешитти чи Вульгати як до свідків давнього розуміння, а коли використовували сучасні переклади лише як стилістичну підказку. Через це науковий апарат демонструє значну джерельну базу, але не дає повної можливості перевірити генезу конкретного рішення. (EUM)
Заявлені принципи виразно відносять EUM до перекладів переважно формальної еквівалентності. Першим правилом названо «максимально точну передачу буквального змісту оригіналу». Далі йдеться про збереження порядку слів, лексичних відповідностей, авторської ідіоматики, семітської побудови речень, гебраїзмів, арамеїзмів і латинізмів. Це програма свідомого спротиву надмірному осучасненню. Водночас перекладачі визнають потребу спрощувати особливо складні синтаксичні конструкції Павлових послань, оскільки текст повинен добре сприйматися на слух під час богослужіння. Отже, метод є не безумовно буквальним, а літургійно контрольованим: форму оригіналу зберігають доти, доки вона не робить українське речення непридатним для публічного читання. На практиці ця рівновага реалізована нерівномірно. Розповідні частини Євангелій звучать переважно ясно, тоді як у богословськи насичених розділах Послань часом зберігаються довгі періоди, повтори й незвичний порядок слів. Проте саме ця особливість дозволяє читачеві відчути стилістичну відмінність між євангелістами, Лукою в Діяннях, Павлом та автором Послання до Євреїв.
Мовний регістр перекладу слід назвати сучасним церковно-літературним, але не розмовним. Його граматика загалом відповідає сучасній українській нормі, проте лексика свідомо насичена традиційними біблійними формами: «благовісти», «возлюбив», «плоть», «Вседержитель», «спасенний», «путь», «Утішитель», «хрещення». Деякі слова природно функціонують у церковній українській мові, інші мають виразний церковнослов’янський відтінок або звучать архаїчно для читача, який не має досвіду богослужіння. Тому патріарше визначення видання як простого й доступного для людей різного віку справджується передусім на рівні великого шрифту, чіткого членування та численних пояснень, але не завжди на рівні лексичного регістру. EUM не є перекладом «простою мовою» на кшталт місіонерських парафразів. Він прагне виробити живу, але сакрально марковану українську мову. Це робить його придатним для храмового читання і водночас означає, що новому читачеві часом знадобляться примітки або паралельний сучасніший переклад. (EUM)
Особливу увагу приділено власним іменам та їхній фонетиці. Ім’я Спасителя послідовно пишеться «Ісус», відповідно до сучасного українського правопису, а не «Іісус». Водночас збережено форми «Іоанн», «Іуда», «Іудея», характерні для східноцерковного вжитку, поряд із формами на зразок «Йосиф». У деяких місцях переклад розрізняє «Марія» та «Маріам», пояснюючи останню як ближчу до семітського Maryam. Численні менш відомі імена забезпечено знаками наголосу, що є надзвичайно корисним для читців, священнослужителів і всіх, хто читає текст уголос. З великої літери пишуться особові займенники, що стосуються Бога й Христа, — «Він», «Його», «Мій», — тобто видання дотримується традиційної конфесійної орфографічної практики. Таке оформлення не є нейтральною передачею регістру грецького рукопису, але воно цілком відповідає молитовному й богослужбовому призначенню книги.
Показовим прикладом методу є пролог Євангелія від Іоанна: «На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Богом було Слово» (Ін. 1:1). Інверсія «Богом було Слово» відтворює предикативну структуру грецької фрази й водночас виразно відрізняє її від твердження про тотожність Осіб. Велика примітка пояснює зв’язок Логоса з біблійним «Словом Господнім», таргумічною традицією та персоніфікованою Премудрістю, а також пропонує тринітарне прочитання співвідношення Слова і Бога. У вірші 14 переклад дає «І Слово стало плоттю», а не звичніше для сучасної української «тілом». Цим передається конкретність грецького σάρξ і зберігається зв’язок із традиційною богословською термінологією, проте слово «плоть» для частини українських читачів звучатиме менш природно. В Ін. 1:18 основний текст має «Єдинородний Син», а примітка чесно повідомляє про варіант «Єдинородний Бог» у частині давніх рукописів. Це добре показує загальний принцип видання: церковно успадковане читання залишається в основному тексті, а важливий критичний варіант не замовчується.
Не менш вдалим є переклад Мф. 28:19: «Отже, йдіть, зробіть Моїми учнями всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, Сина і Святого Духа». Формула «зробіть Моїми учнями» точніше розкриває перехідне значення μαθητεύω, ніж варіанти, що обмежуються наказом «навчайте». Вона показує, що йдеться не лише про передавання знань, а про входження людей у відносини учнівства щодо Христа. Водночас додавання присвійного «Моїми» є змістовим розгортанням, а не окремим словом грецького тексту. Примітка пояснює граматику дієслова й богословську вагу триєдиної хрещальної формули. Це той випадок, коли формальна точність не суперечить зрозумілості, а навпаки, робить зміст виразнішим. Однак розташування редакційної примітки без посилання на конкретну граматику або науковий коментар означає, що читач отримує правильне пояснення, але не має змоги простежити його академічне обґрунтування за бібліографією. (EUM)
Надзвичайно цікаве рішення запропоновано в Ін. 8:25, одному з найскладніших місць Четвертого Євангелія. У рецензованому томі слова Ісуса перекладено: «Хоч Я тільки почав говорити вам, і багато маю про вас говорити й судити…», тобто загадкову фразу τὴν ἀρχὴν ὅ τι καὶ λαλῶ ὑμῖν синтаксично пов’язано з наступним віршем. Примітка чесно визнає, що будь-який переклад цього місця певною мірою гіпотетичний, і перелічує кілька інших можливостей. Така відвертість є зразковою: редактори не приховують невизначеності за категоричною українською формою. Водночас офіційна сторінка EUM досі наводить ранніший варіант: «Я те, про що з самого початку кажу вам». Отже, друкований текст демонструє реальну редакційну еволюцію, але сайт не повністю синхронізовано з останньою версією. Цей приклад підтверджує потребу в оприлюдненому журналі змін: він допоміг би читачам зрозуміти, чому перекладачі відмовилися від попереднього рішення і на якому етапі це сталося. (EUM)
Робота з текстовими варіантами належить до найсильніших рис книги. Передмова пояснює, що слова, додані для повнішої передачі змісту, набрано курсивом; цитати зі Старого Завіту й античних авторів — жирним; слова, відсутні в більшості давніх рукописів, узято у квадратні дужки; а великі фрагменти, які редактори вважають пізніми додатками, — у подвійні квадратні дужки. У фактичній верстці довге закінчення Марка 16:9–20 та розповідь про жінку, схоплену на перелюбі в Ін. 7:53–8:11, включені до канонічного порядку, але графічно відмежовані та супроводжені поясненнями. Це пастирськи й текстологічно розумний компроміс: звичні церковному читачеві уривки не вилучаються, але їхня рукописна проблематика не приховується. Проте формулювання деяких приміток надто узагальнюють складну історію рукописів. Наприклад, твердження, що «у древніх рукописах» Марко закінчувався восьмим віршем, було б точнішим із зазначенням, про які саме групи свідків ідеться.
Подібна прозорість помітна й у багатьох коротших місцях. У Мф. 1:11 додаткові слова про Йоакима взято в дужки й пояснено їхню відсутність у давніх рукописах та зв’язок із числом поколінь. В Одкр. 22:14 основний текст має візантійське читання «ті, що виконують заповіді Його», а примітка повідомляє про варіант «що миють одежу свою». В Ін. 1:3–4 розглянуто альтернативну пунктуацію фрази про те, що «почало бути», а в Ін. 3:8 пояснено гру одного грецького слова πνεῦμα зі значеннями «вітер» і «дух». Такі примітки дають непідготовленому читачеві реальне, хоча й початкове уявлення про те, що біблійний текст має рукописну історію, а переклад передбачає вибір між можливостями. На відміну від видань, які подають лише гладкий основний текст, EUM заохочує читача бачити межі перекладацької впевненості.
Примітки загалом значно ширші за суто текстологічний апарат. Вони пояснюють семітські імена, давні шлюбні звичаї, політичні посади, географічні назви, юдейські свята, міри, римські адміністративні реалії, біблійні алюзії та риторичні прийоми. У родоводі Матфея коментується гематрія імені Давида; у розповіді про волхвів подано відомості про Ірода; у Рим. 3 пояснюється юдейське уявлення про втрату первісної слави; у прологу Іоанна обговорюються таргуми й Премудрість. За обсягом і частотою ці матеріали наближають книгу до навчального або популярного коментованого Нового Завіту. Це значно збільшує її користь для домашніх груп, катехизації та самостійного вивчення. Водночас примітки не мають систематичних посилань на академічну літературу, а тому читач не завжди може відрізнити загальновизнаний історичний факт від імовірної реконструкції чи конфесійного пояснення.
Конфесійна перспектива апарату є виразною, але здебільшого не полемічною. У примітці до Ін. 1:1 відразу розкривається тринітарний сенс тексту; у Мф. 28:19 наголошується на божественній гідності Сина; у передмові перекладачі характеризуються як носії церковного передання, що сприймають Писання так, «як його сприймає Церква Христова». Такий підхід відповідає православному призначенню видання і не повинен оцінюватися як недолік сам по собі. Проблема виникає лише тоді, коли межа між перекладацькою довідкою та богословським тлумаченням залишається не позначеною. У науково-навчальному виданні було б корисно типографічно або термінологічно розрізнити текстологічні, мовні, історичні й тлумачні примітки. Тепер вони подані в одному потоці, тому читачеві без спеціальної підготовки складно визначити рівень доказовості кожного коментаря.
Канонічний склад відповідає православному Новому Завіту з двадцяти семи книг, але порядок послань відрізняється від звичного для багатьох протестантських і західних видань. Після Діянь розміщено соборні послання Якова, Петра, Іоанна та Іуди, а вже потім Послання Павла, завершені Посланням до Євреїв; останнім іде Одкровення Іоанна. Це традиційний східноцерковний порядок, який підкреслює зв’язок видання з православною літургійною та рукописною культурою. Книги названо «Євангеліє від Іоанна», «Послання Іуди», «Одкровення Іоанна», що також відбиває обраний церковний регістр. Окремих вступів до кожної книги немає: після повносторінкової ілюстрації та назви відразу починається перший розділ. Тому історико-літературні питання авторства, датування, адресатів і композиції читачеві доведеться вивчати за іншими посібниками.
Організація сторінки добре відповідає намірові створити книгу для тривалого домашнього та публічного читання. Текст набрано в одну колонку великим антиквеним шрифтом, із досить щедрим міжрядковим інтервалом і широкими полями. Номери віршів подано дрібними верхніми цифрами, тому вони допомагають навігації, але не руйнують абзацового читання. Кожен розділ має номер, а смислові частини забезпечено редакційними заголовками: «Слово стало плоттю», «Велике доручення», «Праведність через віру», «Пришестя Христа». Заголовки виразно відокремлені від біблійного тексту, хоча, як у будь-якому виданні, вони вже пропонують читачеві певну інтерпретацію меж уривка. Поетичні й цитовані тексти здебільшого виділено графічно, а старозавітні цитати — жирним шрифтом. Слова Ісуса не друкуються червоним кольором, що дозволяє уникнути штучного протиставлення Його прямих висловів решті натхненного тексту.
Посторінкові примітки позначено літерами й розташовано безпосередньо під основним текстом. Це зручніше для послідовного читання, ніж перенесення пояснень у кінець книги, однак на сторінках із великим коментарем основний біблійний текст займає менше половини площі. Іноді примітка переходить на наступну сторінку, і читачеві доводиться стежити одночасно за двома потоками. Загалом верстка залишається чистою, але видання балансує між двома різними функціями: великошрифтовим Новим Завітом для читання і коментованим посібником для вивчення. Поєднання вдале для неспішного домашнього користування, проте не настільки компактне для постійного носіння чи швидкого пошуку паралельних місць.
Додатковий довідковий апарат обмежується передмовою, докладним описом проєкту, переліком джерел, поясненням принципів і системи позначок, примітками та змістом наприкінці. У книзі немає карт, хронологічних таблиць, словника, предметного покажчика, конкордансу, плану читання, окремого покажчика старозавітних цитат або систематичної колонки паралельних місць. Посилання на інші біблійні уривки містяться всередині приміток, але не утворюють повної довідкової мережі. Це не слід вважати невиконанням заявленої мети: книга не позиціонується як академічна study Bible. Проте її надзвичайно розлогі примітки природно створюють очікування більшої системності. Навіть короткий список скорочень, таблиця мір і ваги та покажчик основних текстових варіантів значно підвищили б практичну цінність тому.
Художня концепція заслуговує окремої уваги. Темно-бордова обкладинка оформлена стримано: на ній розміщено рельєфний хрест і назву без надлишкових декоративних елементів. На титульному аркуші хрест і видавничий знак виконано пурпурово-червоним кольором; колофон уточнює, що magenta електронного файла відповідає Pantone 207U у друкованій версії. Книги або великі корпуси відкриваються повносторінковими лінійними зображеннями євангелістів та апостолів у візантійській іконографічній манері. Перед Посланнями Павла вміщено образ апостола Павла, а перед Одкровенням — символічну композицію з престолом, хрестом і світильниками. Початкові сторінки прикрашено орнаментальними заставками та хрестами. Ілюстрації не перетворюють видання на подарунковий альбом, але формують виразне відчуття церковної книги й допомагають візуально розмежовувати корпуси.
Наданий файл дозволяє оцінити макет, кольорову концепцію, розмір шрифту та загальну якість друкарського відтворення, але не дає надійних підстав остаточно судити про папір, вагу, міцність зшивання, розкривання блока чи довговічність палітурки. На сканованих сторінках текст виглядає насиченим і чітким, а великий кегль справді полегшує читання людям зі слабшим зором. Водночас не можна впевнено визначити ступінь просвічування паперу або те, чи зручно книга лежить розкритою на аналої чи столі. Формат 145 × 205 мм у поєднанні із 792 сторінками передбачає досить товстий том, хоча видавці свідомо обрали такий обсяг заради великого шрифту. Для домашнього читання це виправдано; для мобільного використання практичнішою буде електронна версія.
Відкритий спосіб розповсюдження є однією з найважливіших рис проєкту. Ставропігія надала безкоштовні ePub і готовий до друку PDF, а фінансова підтримка Української Православної Церкви США дозволила зробити електронні файли доступними українцям у різних країнах. Офіційна сторінка вказує версію ePub від 18 грудня 2024 року. Переклад також з’явився в електронних біблійних застосунках, зокрема в MyBible. Це не лише місіонерське рішення, а й форма відкритого рецензування: читачів запрошують надсилати зауваження, виправлення й пропозиції через сайт і форум EUM. За своєю моделлю проєкт ближчий до публічної робочої редакції, ніж до тексту, оголошеного раз і назавжди завершеним. (Stavropigia in Ukraine) (MyBible) (Religion in Ukraine)
Водночас відкритість не усуває потреби в ретельній коректурі. На офіційній сторінці EUM оприлюднено таблицю з двадцяти помічених друкарських і редакційних помилок у цьому виданні. Серед них пропущені літери, неправильні наголоси, помилкові закінчення, відсутній заголовок у 2 Сол. 3 і змістові виправлення на зразок «не вірячи» на «бо не вірили» в Діян. 9:26. Особливо помітний одрук міститься в одному з найвідоміших віршів: Ін. 3:16 надруковано «Бо так возюбив Бог світ» замість «возлюбив». Помилка справді присутня в наданому файлі, отже він відтворює невиправлений наклад. Для першого повного тому такого масштабу певна кількість одруків зрозуміла, а публічне визнання помилок є позитивною ознакою. Проте наступна редакція повинна не просто виправити зазначені місця, а отримати виразний номер версії, щоб читач міг відрізнити її від первісного накладу. (EUM)
Найбільшу користь книга матиме для православних парафій, священнослужителів, читців і викладачів недільних шкіл. Великий шрифт, наголоси у власних іменах, збереження церковного регістру та орієнтація на усне звучання роблять текст придатним для читання в храмі й на парафіяльних зустрічах. Для проповідника особливо корисними будуть текстологічні, мовні та історико-культурні примітки, хоча вони не замінять спеціалізованих коментарів. Студентам богослов’я EUM варто використовувати як важливий український переклад візантійської текстової традиції, обов’язково зіставляючи його з грецьким критичним текстом та іншими українськими версіями. Для перекладачів і філологів книга цікава як спроба створити сучасну православну українську термінологію без радикального розриву з церковнослов’янською спадщиною.
Для молоді й нових читачів оцінка має бути диференційованою. Чітка сторінка, сучасна пунктуація, пояснення реалій та велика кількість приміток справді полегшують входження в текст. Проте слова «плоть», «возлюбив», «благовісти», «спасенний», традиційні форми імен і збережені семітські конструкції можуть здаватися складнішими, ніж мова динамічних сучасних перекладів. Тому EUM може бути дуже добрим першим коментованим Новим Завітом у церковному середовищі, але для людини, цілком незнайомої з християнською лексикою, корисно читати його паралельно з більш нейтральною сучасною версією. Для академічного екзегета видання є цінним свідком конкретної перекладацької та текстологічної традиції, але не може замінити NA28, UBS5, повний апарат варіантів і спеціальні грецькі словники.
До основних досягнень видання належить чітко сформульована перекладацька концепція, свідомий вибір візантійської текстової основи, колективний характер роботи, серйозна увага до усного звучання, прозоре позначення багатьох текстових варіантів і надзвичайно багатий популярний коментар. Переклад не намагається приховати складні місця за гладким парафразом. Навпаки, він часто залишає читачеві можливість побачити неоднозначність оригіналу, як в Ін. 8:25 або Ін. 1:3–4. Важливим культурним досягненням є й сама спроба сформувати український православний біблійний регістр, який не є ані механічною українізацією церковнослов’янського тексту, ані повним розчиненням сакральної мови в повсякденному стилі. Великий шрифт, одноколонна верстка, іконографічне оформлення та вільний доступ до електронних файлів роблять проєкт пастирськи продуманим.
Головні обмеження пов’язані не з обраною візантійською основою як такою, а з недостатньою документованістю редакційного процесу. Офіційні джерела по-різному датують завершення перекладу, сайт не всюди синхронізований із друкованою редакцією, а термін «третє видання» не отримує точного бібліографічного пояснення. Не названо повного зовнішнього рецензування, не подано історії змін між апракосами та повним томом, а примітки не мають систематичної бібліографії. Мовний стиль іноді коливається між сучасною українською, церковнослов’янською спадщиною та штучно збереженою буквальністю. Редакційні й тлумачні примітки не завжди чітко розмежовані. Нарешті, двадцять уже офіційно визнаних помилок показують, що текст потребує ще одного професійного коректорського циклу.
У підсумку «Новий Завіт Господа нашого Ісуса Христа» в Об’єднавчому українському перекладі є самостійним і значущим явищем сучасної української біблійної культури. Це не просто переоформлення Огієнка, Хоменка чи іншої відомої версії, а новий колективний переклад із грецької, свідомо зорієнтований на візантійську текстову форму, православне богослужбове звучання й формування української церковної термінології. Він найпереконливіший там, де буквальна точність поєднується з ясним синтаксисом і змістовною приміткою; менш переконливий — там, де прагнення зберегти традиційний регістр породжує архаїчність або де редакційне тлумачення подається без достатнього джерельного обґрунтування. Книгу варто рекомендувати православним громадам, пасторам, богословам, викладачам, студентам, філологам і всім, хто цікавиться історією українського біблійного перекладу. Для критичного наукового дослідження її слід використовувати разом із грецькими виданнями та іншими українськими перекладами, а новим читачам може бути корисним паралельне звернення до тексту з простішим сучасним словником. За умови виправлення одруків, упорядкування історії редакцій і посилення академічної прозорості EUM має потенціал стати не лише цінною православною альтернативою, а одним із постійних орієнтирів українського новозавітного перекладу.
Комментарии
Пока нет комментариев. Будьте первым!