Книга Мирослава Мариновича «Українська ідея і християнство, або Коли гарцюють кольорові коні Апокаліпсису» — це не академічна монографія в строгому сенсі слова, а глибока інтелектуально-духовна рефлексія над долею України, її національною ідеєю та роллю християнства в її історії та майбутньому. Це твір людини, яка поєднала досвід дисидента, політв’язня, християнина і мислителя, і саме ця особиста біографія визначає тон та внутрішню напругу книги.
Вже у вступі автор окреслює головну проблему: українська національна ідея опинилася в кризі. Вона втратила духовну глибину, втратила есхатологічну перспективу, перетворилася на набір політичних гасел або ж на розгублену риторику. Маринович переконаний, що без християнського виміру українська ідея неминуче спотворюється — або впадає в агресивний націоналізм, або розчиняється в безсилому ліберальному релятивізмі. Тому головне питання книги звучить так: чи здатне українське християнство стати джерелом оновлення національної свідомості?
Автор не обмежується церковною проблематикою у вузькому сенсі. Йдеться про ширший духовний контекст — про кризу модерного мислення, про постмодерну втрату смислу, про спокусу цинізму і духовної байдужості. Образ «кольорових коней Апокаліпсису» стає метафорою тих руйнівних сил, які гарцюють над сучасною Україною: ідеологічна ворожнеча, моральна деградація, розчарування в державі, церковні поділи. Але водночас апокаліптична образність у Мариновича не є фаталістичною — вона радше закликає до покаяння і прозріння.
Особливо важливою є його критика церковного мислення. Автор болісно говорить про замкненість, конфесійний егоцентризм, брак пророчого голосу. Він звертається до поняття «живого богословствування» — богослов’я, яке не є лише академічною дисципліною, а народжується з особистого досвіду віри та відповідальності за народ. Маринович наголошує, що Церква в Україні має перестати бути лише хранителем традиції й стати моральним авангардом суспільства.
Водночас книга не є антицерковною. Навпаки, вона глибоко церковна за своєю інтенцією. Автор відстоює християнське розуміння свободи, гідності людини, відповідальності перед Богом і історією. Він не заперечує національної ідеї як такої, але наполягає, що вона повинна бути очищена Євангелієм. Без цього вона перетворюється на ідола.
Сильна сторона книги — її інтелектуальна чесність. Маринович не приховує сумнівів, не маскує внутрішніх суперечностей, не боїться критикувати як світську владу, так і церковні структури. Його стиль — есеїстичний, місцями пристрасний, але завжди аргументований. Текст поєднує богословську рефлексію, філософські алюзії та особистий досвід.
Втім, саме ця есеїстичність може бути і слабкою стороною для читача, який очікує систематичної теоретичної розробки. Книга не пропонує чітко вибудуваної концептуальної схеми української ідеї; радше це низка глибоких роздумів, об’єднаних внутрішнім нервом. Також її конфесійна перспектива — переважно греко-католицька — може викликати дискусію в середовищі інших християнських традицій.
Попри це, праця має значну цінність. Вона є важливим внеском у сучасну українську християнську думку, особливо в контексті пошуку моральних орієнтирів після здобуття незалежності та в умовах новітніх історичних випробувань. Книга спонукає не лише до розумового осмислення, а й до особистого духовного вибору.
Рекомендувати її можна широкому колу читачів: богословам, філософам, публіцистам, політикам, усім, хто розмірковує про майбутнє України. Особливо вона буде корисною тим, хто відчуває напругу між національною ідентичністю та християнською універсальністю.
У підсумку «Українська ідея і християнство» — це книга-попередження і книга-надія водночас. Вона показує, що без духовного оновлення нація ризикує втратити себе, але водночас нагадує: історія не завершена, і відповідь на виклики апокаліпсису залежить від внутрішнього вибору кожного.
Комментарии
Пока нет комментариев. Будьте первым!