Українська Навчальна Біблія – Біблія Перемоги

«Українська Навчальна Біблія. Біблія Перемоги» є великим однотомним навчальним виданням Святого Письма, у якому український біблійний текст у перекладі Івана Огієнка поєднано з перекладеними й частково адаптованими матеріалами американської ESV Study Bible. Видання опубліковане 2024 року громадською організацією «Добрі книги» в Нововолинську, має ISBN 978-617-8317-07-2 і 2842 сторінки за видавничою пагінацією, не враховуючи ненумерованих початкових та завершальних сторінок. Головним редактором українського видання зазначено Романа Капрана, координатором проєкту — Василя Новаковця. Переклад допоміжних матеріалів виконували Денис Баранов, Олександр Лавриненко, Катерина Ніконорова, Павло Панченко, Володимир Чорний, Федір Левчук і Дмитро Федорчак; редакторами були Олександр Карплюк та Любов Олійник, коректорами — Олена Гуріна й Любов Олійник, комп’ютерну верстку здійснили Андрій Тригуба та Євген Самохін. Вихідні дані окремо наголошують, що допоміжні матеріали ESV Study Bible публікуються з дозволу Crossway, а український текст перекладу Огієнка — з дозволу Українського Біблійного Товариства. Отже, перед нами не новий переклад Біблії і не переглянута редакція перекладу Огієнка, а нове українське навчальне видання, редакційна своєрідність якого полягає в поєднанні вже усталеного українського біблійного тексту з перекладеним англомовним науково-богословським апаратом.

Це розрізнення принципово важливе для належної оцінки книги. Назва «Українська Навчальна Біблія» може створити в непідготовленого читача враження, ніби йдеться про новий український біблійний переклад, підготовлений спеціально для навчальних потреб. Насправді власне текст Писання належить Іванові Огієнку й був завершений задовго до виникнення цього видавничого проєкту. Огієнко розпочав перекладацьку працю ще в першій половині ХХ століття, опублікував Євангелія 1937 року, Новий Завіт із Псалтирем 1939 року, завершив основну частину Біблії приблизно 1940 року, а після тривалого перегляду повний текст було видано 1962 року. Дослідницькі довідники характеризують його працю як переклад із єврейської та грецької мов і зазначають її тривале використання в українських православних і протестантських громадах. Таким чином, у бібліографічному й текстологічному сенсі «Українська Навчальна Біблія» є виданням перекладу 1962 року з новим масштабним коментарем, а не перекладацьким досягненням 2024 року.

Історію українського проєкту досить докладно викладено у вступному слові Романа Капрана. Ідея виникла раніше, але практична реалізація розпочалася 2014 року; 2015 року Crossway надав дозвіл на переклад допоміжних матеріалів, 2016 року почалися переклад, редагування, коректура, верстка та збір коштів, 2023 року роботу було завершено, а 2024 року книгу надруковано. Вступне слово визначає концепцію прямою формулою: «УНБ являється поєднанням українського біблійного тексту в перекладі Огієнка та допоміжного матеріалу ESV Study Bible». Там само пояснюється, що переклад Огієнка було обрано через його значне поширення серед україномовних читачів на момент початку проєкту, коли сучасний переклад Українського Біблійного Товариства ще перебував у процесі доопрацювання. Це історично зрозуміле рішення: сучасний міжконфесійний переклад Українського Біблійного Товариства, робота над яким почалася 1992 року, офіційно представили лише у травні 2020 року; його канонічні книги Старого й Нового Завітів перекладалися з давньоєврейської та давньогрецької мов із намаганням поєднати точність і відповідність сучасному українському мовному середовищу. Водночас до моменту виходу навчального видання 2024 року ситуація вже змінилася: поряд із перекладом Огієнка існував сучасніший український текст. Тому вибір Огієнка слід сприймати не як твердження про його безумовну мовну перевагу, а як наслідок історії конкретного проєкту, правових домовленостей і церковної впізнаваності цього перекладу.

Англомовна ESV Study Bible, матеріали якої стали основою українського видання, була опублікована Crossway 2008 року. За офіційними даними видавництва, її підготувала група з 95 учених і викладачів із дев’яти країн, майже двадцяти деномінацій та п’ятдесяти семінарій, коледжів і університетів. Вона містить приблизно 20 000 навчальних приміток, понад 80 000 перехресних посилань, понад 200 таблиць і хронологічних схем, понад 50 тематичних статей, а також близько 240 карт та ілюстрацій. Українське вступне слово називає дещо іншу кількість — 25 000 коментарів, 50 статей, 200 карт і 200 таблиць. Розбіжність між 20 000 приміток в офіційних матеріалах Crossway і 25 000 коментарів у вступному слові українського видання ніде не пояснюється. Вона може бути наслідком іншого способу підрахунку, включення коротких вступів та структурних пояснень або просто неточністю рекламного формулювання. Це не впливає на очевидну масштабність апарату, але показує, що кількісні характеристики видання варто подавати обережніше.

Канонічний склад відповідає протестантській традиції: тридцять дев’ять книг Старого Завіту і двадцять сім книг Нового Завіту розташовані у звичному для протестантських Біблій порядку. Другоканонічних книг у біблійному корпусі немає. Такий склад успадковано від перекладу Огієнка, який також був виданий без апокрифічних книг. Водночас наприкінці видання міститься окрема стаття «Апокрифи», де пояснюються їхнє походження, історичне використання та причини невключення до протестантського канону. Це корисне редакційне рішення, оскільки воно принаймні повідомляє читачеві про існування ширших католицької та православної канонічних традицій. Проте саме пояснення написане з виразно протестантської перспективи й не повинно сприйматися як конфесійно нейтральний виклад усієї історії канону.

Композиція видання надзвичайно насичена. Перед Старим Завітом розміщено загальний огляд біблійної історії спасіння, богослов’я Старого Завіту, статтю про дату виходу та вступ до П’ятикнижжя. Кожна біблійна книга має окремий вступ, у якому розглядаються назва, авторство, дата, історичне тло, тематика, літературні особливості, місце в історії спасіння та структура. Між Старим і Новим Завітами подано матеріали про міжзавітний період, династію Ірода, Римську імперію, греко-римський світ і єврейські релігійні групи. Новий Завіт супроводжується власним богословським оглядом, хронологією, розглядом дати розп’яття Ісуса та методичними статтями про тлумачення Євангелій, Дій і послань. Після Об’явлення вміщено великий корпус матеріалів із біблійної доктрини, етики, герменевтики, канонознавства, текстології, археології, біблійних мов, історії християнських традицій, світових релігій і релігійних культів. Завершується книга розлогим нарисом історії спасіння у Старому Завіті та таблицею мір, ваг і грошових одиниць.

Структура сторінки в цілому успішно відокремлює біблійний текст від людського коментаря. Текст Писання розташований у верхній частині сторінки більшим шрифтом, навчальні примітки — нижче, меншим. Редактори прямо пояснюють символіку такого рішення: різниця шрифтів повинна нагадувати, що слова Біблії мають незрівнянно вищий авторитет, ніж слова коментаторів. Вступ містить принципово важливе застереження: «Навчальні примітки є корисними, адже вони допомагають пояснити слова Біблії, але вони не можуть замінити саму Біблію» (с. 9). Це не формальне зауваження, а необхідний герменевтичний принцип для будь-якої навчальної Біблії. Через фізичну близькість тексту й коментаря читач легко починає сприймати редакційне пояснення як майже безпосереднє продовження Писання. Чітка типографічна ієрархія частково запобігає цьому, хоча повністю усунути вплив коментаря на перше сприйняття тексту неможливо.

Електронна копія дозволяє позитивно оцінити загальну навігацію, виділення назв книг, розділів, віршів, тематичних блоків, поетичних рядків, карт, схем і таблиць. Поезія відтворена строфічно, прозові тексти поділено на смислові абзаци, редакційні заголовки виразно відокремлені від біблійного тексту. Карти й реконструкції розміщено поряд із відповідними текстами, а не лише в додатку, що значно підвищує їхню практичну цінність. Водночас цифрова копія не дає підстав для впевненої оцінки якості паперу, міцності палітурки, реальної ваги, просвічування сторінок, довговічності шиття чи насиченості кольорового друку. Можна лише констатувати, що через 2842 сторінки та велику кількість довідкового матеріалу це неминуче масивна книга, більше придатна для роботи за столом, підготовки проповіді чи заняття, ніж для постійного носіння.

Текст Огієнка тяжіє до формальної еквівалентності, зберігає чимало синтаксичних особливостей оригіналів, повторів, паралелізмів та традиційної церковної лексики. Початок Буття звучить урочисто й упізнавано: «На початку Бог створив Небо та землю» (Бт. 1:1; с. 49). Наступне речення — «А земля була пуста та порожня» — передає формальну симетрію єврейського вислову, хоча для сучасного читача конструкція може звучати дещо застигло. У Псалмі 1 збережено традиційне «Блажен муж», а також лексеми «несправедливих», «злоріків», «своєдчасно». Поетична ритміка перекладу часто виразна, однак частина словника вже належить до історичного шару української біблійної мови й потребує пояснення. Навчальні примітки тут справді виконують корисну функцію: вони розкривають поняття Тори, пояснюють близькосхідні сільськогосподарські образи, значення метафор дерева та полови й літературну функцію першого псалма як вступу до Псалтиря.

Особливо характерним є початок Євангелії від Івана: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово» (Ів. 1:1; с. 2179). Переклад намагається зберегти порядок і наголоси грецького речення, але остання частина для сучасного україномовного читача звучить неприродно й може навіть тимчасово ускладнювати розуміння змісту. Саме такі місця демонструють одночасно силу й обмеження перекладацької манери Огієнка. Її сила полягає у відчутній текстовій щільності, традиційній урочистості та здатності передати повтори й структуру оригіналу. Обмеженням є синтаксис, що подекуди вимагає від читача фактичного внутрішнього перекладу на сучасну українську мову. Для церков, які десятиліттями користувалися цим текстом, така мова може бути органічною і духовно насиченою; для молоді, нових віруючих або читачів без сформованої церковної мовної компетенції вона часто становитиме додатковий бар’єр.

Богословська термінологія перекладу загалом усталена й послідовна. У Посланні до римлян збережено традиційні поняття «виправдання», «праведність», «віра», «діла Закону», «милість» і «жертва примирення». Рим. 3:25 говорить про Христа, «що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру». Коментар пов’язує це формулювання не лише з очищенням від гріха, а й із вгамуванням Божого гніву, фактично обираючи пропіціаторне розуміння грецького hilastērion. Автори згадують альтернативний переклад, але віддають чітку перевагу інтерпретації, характерній для консервативного реформаторського богослов’я спокути. Це добрий приклад того, як примітки не лише пояснюють мову, а й спрямовують богословське прочитання. Читач повинен розуміти, що такий коментар є аргументованою конфесійною інтерпретацією, а не єдиним можливим словниковим визначенням грецького терміна.

Доктринальну позицію редактори позначають відкрито: видання «притримується класичної євангельської традиції, історичного спадку Реформації» (с. 10). Воно виходить із цілковитої істинності Писання, захищає історичну достовірність біблійних оповідей, наголошує на виправданні вірою, заступницькій смерті Христа, особистому наверненні та канонічній єдності історії спасіння. Водночас у вступі декларується прагнення представляти кілька євангельських позицій щодо хрещення, Господньої вечері, духовних дарів, майбутнього етнічного Ізраїлю, тисячолітнього царства та есхатології. У багатьох примітках це прагнення справді реалізоване: альтернативи не просто називаються, а стисло пояснюються із зазначенням їхніх аргументів. Тому видання не можна звести до вузько баптистського чи суворо кальвіністського коментаря. Точніше визначити його як широкоєвангельське, консервативне й реформаторське за основним богословським центром ваги, але відкрите до внутрішньоєвангельської дискусії.

Разом із тим ця конфесійна прозорість особливо важлива під час читання завершальних статей про католицизм, православ’я, ліберальний протестантизм, світові релігії та новітні релігійні рухи. Матеріали подають значний обсяг корисної інформації, однак їхнім завданням є не нейтральне релігієзнавче представлення, а оцінка інших традицій із позицій класичного євангельського протестантизму. Там, де йдеться про православне передання, католицьке розуміння церковного авторитету, таїнства або роль церковної традиції, читачеві доцільно звертатися також до першоджерел самих церков і до сучасних академічних досліджень. Для євангельської аудиторії такі статті можуть бути корисним орієнтиром; для міжконфесійної освіти вони повинні використовуватися як представлення однієї позиції, а не як остаточний арбітраж.

Вступи до біблійних книг належать до найцінніших частин видання. Вони пропонують не лише традиційні відомості про автора й дату, а й огляд композиції, жанру, історичного тла та основних богословських тем. Вступ до Буття, наприклад, відстоює суттєву роль Мойсея у формуванні П’ятикнижжя, критично оцінює класичну документарну гіпотезу та використовує давньосхідні паралелі для підтвердження історичної правдоподібності оповіді. Проте твердження, що в останні десятиліття «більшість вчених утратили довіру» до гіпотез складного літературного походження П’ятикнижжя, сформульоване надто широко. Сучасна бібліїстика справді значною мірою відійшла від класичної форми теорії Юліуса Велльгаузена, але це не означає загального повернення академічної більшості до безпосереднього одноосібного авторства Мойсея. Тут апологетична мета вступу подекуди переважає над точним представленням спектра сучасних позицій.

Схожа тенденція простежується в матеріалах про історичність, археологію та рукописи. Їхньою сильною стороною є прагнення не уникати складних питань: читач знайде обговорення датування виходу, походження П’ятикнижжя, хронології царів, синоптичної проблеми, авторства окремих книг, історичності Євангелій, масоретського тексту, Септуагінти, сувоїв Мертвого моря та грецьких рукописів Нового Завіту. Проте загальна аргументація часто має захисний характер: альтернативні історико-критичні висновки подаються переважно для того, щоб показати можливість консервативної відповіді. Для церковної навчальної Біблії це закономірно, але академічний читач повинен доповнювати такі огляди спеціалізованою літературою, у якій дискусійні питання розглядаються ширше й без наперед визначеного конфесійного результату.

Найскладніша редакційна проблема «Української Навчальної Біблії» виникає на стику перекладу Огієнка й приміток ESV Study Bible. Англійський текст ESV є перекладом, який його видавці визначають як «essentially literal», тобто «сутнісно буквальний», із наголосом на словесній відповідності, збереженні структури оригіналу та використанні сучасних критичних видань єврейського й грецького тексту. За загальною перекладацькою орієнтацією ESV та Огієнко справді мають чимало спільного: обидва тексти відносно формальні, зберігають біблійні повтори, богословську термінологію і піднесений літературний регістр. Саме ця подібність, очевидно, дала редакторам підставу стверджувати, що англійський і український тексти «не мають суттєвих відмінностей» і що всі пояснення адаптовано до перекладу Огієнка. Проте на текстологічному рівні ця заява є надто оптимістичною.

У Мт. 6:13 переклад Огієнка містить традиційну доксологію молитви Господньої: «Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь» (с. 1981). Примітка чесно пояснює, що цей вислів є пізнішим додатком, відсутнім у найдавніших і найнадійніших грецьких рукописах, хоча богословськи він правильний і доречний у церковній молитві. Тут адаптацію здійснено вдало: читач бачить традиційний текст, але водночас отримує необхідну текстологічну інформацію. Подібним чином у Мр. 16:9–20 докладна примітка пояснює відсутність довшого закінчення у Синайському й Ватиканському кодексах, згадує свідчення Євсевія, Ієроніма та інших церковних авторів і рекомендує ставитися до уривка обережно. Проблема полягає в тому, що примітка повідомляє: редактори ESV поставили цей текст у квадратні дужки, тоді як в українському основному тексті вірші надруковано без такого видимого дистанціювання. Коментар адаптовано змістовно, але не повністю узгоджено з типографікою українського видання.

Розповідь про жінку, схоплену в перелюбі, також друкується в Ів. 7:53–8:11, а примітка прямо зазначає, що уривок відсутній у найдавніших рукописах і, ймовірно, не був первісною частиною Євангелії від Івана. Редактори водночас допускають, що подія могла історично відбутися під час служіння Ісуса. Незалежно від того, чи читач погодиться з таким висновком, він отримує достатньо прозоре пояснення характеру текстової проблеми. Ці приклади показують, що укладачі усвідомлювали відмінність між традиційним текстом Огієнка й критичним текстом, покладеним в основу ESV.

Проте в 1 Ів. 5:7–8 ця прозорість зникає. Основний текст містить розширене читання: «Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє Одно» (с. 2623), тобто так звану Comma Johanneum, відсутню в ранній грецькій рукописній традиції й у сучасних критичних виданнях Нового Завіту. Натомість примітка, успадкована від ESV Study Bible, пояснює лише трьох свідків — Духа, воду й кров — і не повідомляє, що фраза про небесних свідків є пізнім текстовим розширенням. Ба більше, слова «ці Троє — Одно» в примітці фактично переносяться на Духа, хрещення та кров, хоча у надрукованому українському тексті вони граматично стосуються Отця, Слова і Святого Духа. Це вже не дрібна редакційна неузгодженість, а серйозний приклад того, як неадаптований коментар може вступити в суперечність із основним текстом. Саме тут найвиразніше видно, що заяву про відсутність суттєвих розбіжностей між ESV та Огієнком не було перевірено з достатньою послідовністю.

З доступних матеріалів неможливо точно встановити, на яких конкретних виданнях єврейського й грецького текстів працював Огієнко на кожному етапі перекладу. Саме навчальне видання називає масоретський текст, Септуагінту, сувої Мертвого моря та сучасні критичні видання в загальних текстологічних статтях, але ці відомості описують історію тексту й методологію англомовного апарату, а не документують конкретну основу перекладу Огієнка. Тому було б неправильно без додаткових архівних доказів приписувати йому використання певного видання Biblia Hebraica, Nestle–Aland або Textus Receptus. Можна лише констатувати, що Новий Завіт Огієнка зберігає низку традиційних читань, характерних для пізнішої церковної та Textus Receptus-традиції, тоді як коментарі ESV переважно орієнтуються на сучасний критичний текст.

Науково-довідковий апарат водночас залишається головним досягненням видання. Примітки пояснюють значення єврейських і грецьких слів, стародавні міри, грошові одиниці, географію, політичні інституції, звичаї, літературну композицію, цитування Старого Завіту в Новому, богословські поняття й історію тлумачення. Вони часто подають кілька можливих прочитань і не приховують, що певні питання залишаються дискусійними. Карти, плани міст і храмів, реконструкції споруд, хронології та родоводи допомагають читачеві побачити просторову й історичну структуру біблійного світу. Для пастора або викладача особливо корисними будуть плани книг, пояснення переходів між смисловими блоками й численні перехресні посилання. У межах одного тому читач отримує функціональний еквівалент невеликої довідкової бібліотеки.

Виразною особливістю приміток є канонічно-христологічне прочитання Старого Завіту. Практично кожна книга розглядається як частина єдиної історії спасіння, що досягає кульмінації в особі й діяльності Христа. Завершальна стаття «Історія спасіння в Старому Завіті» послідовно проводить відповідні лінії через закон, жертви, царство, храм, пророчі обітниці та мудрість. Для підготовки проповіді й церковного викладання це надзвичайно плідний підхід: він допомагає уникнути ізольованого моралізаторського читання старозавітних оповідей. Проте не кожний запропонований зв’язок має однакову екзегетичну силу. Подекуди типологічне або христологічне застосування подається швидше, ніж пояснюється первинне історичне значення тексту. Тому корисно розрізняти граматико-історичний коментар, канонічну богословську інтерпретацію та гомілетичне застосування.

Мовна якість перекладених допоміжних матеріалів нерівномірна. У багатьох місцях текст зрозумілий, інформаційно насичений і добре пристосований до церковної аудиторії. Водночас трапляються англіцизовані конструкції, кальки, неприродні сполучення й редакційні формули, які не відповідають рівню сучасної української академічної прози. Уже вступ пропонує такі вислови, як «пережити зустріч з істиною», «останні євангельські дослідження», «проникливе пояснення та навчання», «термінами, які найкраще передають піднесення», а також систематично використовує надмірну кількість великих літер у назвах тематичних підрозділів. У вступному слові зустрічаються конструкції «являється поєднанням», «ідея появилась», «самим поширеним», які потребували б літературного виправлення. Деякі форми можуть бути наслідком технічних похибок цифрового відтворення, але загальна стилістична неоднорідність простежується достатньо виразно й у безсумнівно читабельних фрагментах.

Унаслідок цього в одній книзі співіснують два різні мовні світи. Перший — історичний, урочистий, часом архаїзований український біблійний стиль Огієнка. Другий — сучасніша, але нерідко калькована перекладна мова американського євангельського довідкового видання. Контраст може бути корисним: примітки часто роз’яснюють слова й конструкції, що стали незвичними в біблійному тексті. Проте іноді пояснення саме потребує мовного редагування не менше, ніж пояснюваний уривок. Глибша фінальна літературна редакція, уніфікація термінології та послідовніше дотримання сучасного правопису істотно підвищили б професійний рівень видання.

Передбачувана аудиторія книги визначена досить чітко. Передусім це українські євангельські пастори, проповідники, студенти духовних навчальних закладів, керівники біблійних груп і церковні вчителі. Для них поєднання знайомого перекладу Огієнка з величезним апаратом ESV Study Bible буде особливо практичним. Проповідник швидко знайде історичне тло, структуру уривка, пояснення ключового терміна, богословські зв’язки й можливі варіанти тлумачення. Студент отримає початкове знайомство з канонознавством, текстологією, археологією, біблійними мовами й герменевтикою. Звичайний церковний читач матиме змогу перейти від поверхового читання до більш усвідомленого вивчення.

Для нових віруючих користь видання залежатиме від мовної підготовки. Самі примітки здатні пояснити багато реалій, однак архаїчність перекладу Огієнка й величезний обсяг сторінки можуть створювати відчуття перевантаження. Людині, яка вперше систематично читає Біблію, доцільно використовувати це видання разом із сучасним українським перекладом. Сучасний переклад Українського Біблійного Товариства був спеціально орієнтований на зрозумілу українську літературну мову та баланс між буквальністю і культурно-мовною природністю. Переклад Огієнка краще зберігає традиційний церковний регістр і знайому термінологію, тоді як сучасна версія часто ясніше передає зв’язки між частинами речення. Паралельне читання дозволить побачити як силу традиції, так і переваги сучасної мовної норми.

Для академічної екзегези «Українська Навчальна Біблія» є корисним, але недостатнім ресурсом. Вона не замінює критичних видань єврейського й грецького текстів, повних лексиконів, спеціалізованих коментарів та монографій. Її примітки переважно не містять розгорнутого бібліографічного апарату, тому читач не завжди може встановити, на які саме дослідження спирається конкретне твердження. Конфесійна перспектива чесно заявлена, але закономірно впливає на добір аргументів. Студентам і викладачам слід використовувати книгу як якісний однотомний вступний довідник, а не як остаточний академічний авторитет.

У порівнянні зі звичайними виданнями перекладу Огієнка ця книга становить величезний крок уперед у навігації, контекстуалізації й навчальній цінності. У порівнянні із сучасним перекладом Українського Біблійного Товариства вона поступається мовною доступністю основного тексту, але значно перевершує його за обсягом коментарів і тематичних додатків. У порівнянні з перекладом Івана Хоменка вона представляє іншу канонічну й конфесійну традицію: переклад Хоменка, опублікований 1963 року, створювався в католицькому середовищі з єврейських, арамейських і грецьких текстів та включає ширший канон. Жодне з цих видань не слід оголошувати абстрактно «найкращим». Вони виконують різні функції й відображають різні етапи української біблійної мови та різні церковні традиції.

Підсумкова оцінка «Української Навчальної Біблії» має бути виразно позитивною, але не некритичною. Це масштабне й історично значуще видавниче досягнення українського євангельського середовища. Організатори проєкту змогли перекласти, відредагувати, зверстати й видати українською один із найбільших сучасних корпусів матеріалів навчальної Біблії. Книга заповнює реальну прогалину: вона надає україномовним пасторам і церковним читачам доступ до величезного обсягу історичних, текстологічних, богословських та довідкових матеріалів, які раніше були переважно доступні англійською або російською мовами. Особливо цінними є вступи до книг, карти, таблиці, пояснення історичного тла, робота з біблійними мовами, представлення альтернативних євангельських позицій і наскрізний показ єдності історії спасіння.

Головні обмеження також істотні. Основний текст належить до мовної епохи середини ХХ століття й не завжди легко сприймається сучасним читачем. Український переклад допоміжних матеріалів потребував би ще одного ґрунтовного циклу літературного й термінологічного редагування. Консервативно-євангельська перспектива іноді подається як ширший академічний консенсус, ніж це можна обґрунтувати. Найсерйознішим редакційним недоліком є неповна адаптація приміток ESV до текстологічних особливостей перекладу Огієнка, особливо очевидна в 1 Ів. 5:7–8. У можливому наступному виданні варто було б провести систематичне звірення всіх значущих текстових варіантів, позначити традиційні читання типографічно й додати спеціальні українські примітки там, де основний текст відрізняється від критичної основи ESV.

Книгу можна впевнено рекомендувати пасторам, проповідникам, викладачам недільних шкіл, керівникам домашніх груп, студентам євангельських семінарій і всім читачам, які вже знайомі з перекладом Огієнка та прагнуть вивчати Біблію глибше. Вона особливо придатна для підготовки проповідей, тематичних занять, огляду біблійної книги, початкового дослідження історичного тла та простеження канонічних богословських тем. Її не слід використовувати як єдине джерело для складних текстологічних, історичних або догматичних висновків. У таких випадках необхідно звертатися до сучасних українських перекладів, оригінальних мов, критичних видань, спеціалізованих коментарів і праць представників різних богословських традицій. Саме в такому відповідальному поєднанні «Українська Навчальна Біблія» здатна виконати своє найкраще призначення: не підмінити біблійний текст готовими відповідями, а допомогти українському читачеві уважніше бачити його структуру, історичний світ, мовні особливості й богословську глибину.