Лихошерстов - Бог і Путін: Демістифікація та Післямова Зла

“Проклятий, хто пересуває межу свого ближнього! А ввесь народ скаже: амінь!” (Повторення Закону 27:17). “…та й скажеш: Так сказав Господь: Ось Я проти тебе, Ґоґу, княже Рошу…” (Єзекiїль 38:3). “Те, що відбувається в Україні, — це трагедія, це ганьба, яка клеймить тих, хто це почав, тих, хто, як виявилося, не має страху перед Богом” Вселенський Патріарх Варфоломій I[1]. 

“А цього північного ворога віддалю Я від вас, і його в край сухий та спустошений вижену, його перед до східнього моря, його ж край до того моря заднього. І вийде злий запах його, і підійметься сморід його, бо він лихо велике чинив. Не бійся ти, земле, а тішся й радій, бо велике Господь учинив!” (Йоїл 2:20,21).

У своїй книзі "Соняшник: про можливості та межі прощення" (1970 р.) письменник Симон Візенталь розповів про вражаючий випадок зі свого життя: "Коли я ще був ув'язненим концтабору, ми працювали в лазареті під Львовом. Раптом мене покликала медсестра і повела в підвал, де лежав вмираючий молоденький есесівець на ім'я Карл. Він взяв мене за руку і почав розповідати, що в Дніпропетровську зі своїм загоном загнав сотні людей (євреїв) у будинок і підпалив його, особливо запам'ятав цілу сім'ю, що згоріла живцем, — дитину, чоловіка і жінку... Поранений есесівець продовжував говорити, він сказав, що усвідомлює тепер свою провину і що скоро помре. Однак, щоб померти спокійно, йому потрібно, щоб якийсь єврей його пробачив. Він попросив, щоб це зробив Візенталь. Візенталь подивився у вікно; зовні сяяло сліпуче сонце: “Ось, — подумав він, — двоє чужих один одному людини, яких доля звела всього на кілька годин. Один із них просить допомоги, а другий так само безсилий, як і перший, і не може зробити для нього нічого”. Він підвівся і подивився на пораненого. Його руки були складені на грудях, і Візенталь уявив, що між ними росте соняшник. “Нарешті, — пише він, — я ухвалив рішення, і, не сказавши ні слова, вийшов із кімнати”. Есесовець помер тієї ж ночі. Пройшло стільки років, але я досі думаю — чи правильно я вчинив, не пробачивши його? Після війни я знайшов його матір. Вона була переконаною християнкою, яка намагалася виховати Карла віруючим у Бога, але Гітлер виявився сильнішим [2]. 

 

Теолог Роберт Браун написав про "Соняшник": "Читачі цієї тривожної книги, яка ятрить душу, повинні знайти свою власну відповідь на запитання: "Що зробив би я в подібній ситуації?" [3]. Американська письменниця Синтія Озік, яка надіслала Візенталю довгу та аргументовану статтю, пішла ще далі. “Кажуть, що помста призводить до оскотинювання, а прощення до очищення, – писала вона. – А, на мою думку, вірно саме протилежне… Нехай есесівець помре непрощеним. Нехай він іде до диявола” [4]. На жаль, такі переживання актуальні тепер і для більшості українців. У легендарному фільмі "Список Шиндлера" (Schindler's list) озвучується архіважлива думка про те, що "Тріумф зла – це бездіяльність доброї людини". Нове торжество путінського Zла стало аксіологічно та онтологічно можливим через бездіяльність багатьох добрих людей, систематичну та багаторічну кастрацію громадянського суспільства Росії та ганебно лизоблюдську позицію РПЦ [5], яка, як сіль за словом Христа (Мт. 5:13), ізвітрилась та втратила всяку силу утримувати від псування добрі християнські звичаї лихим путінським товариством (1 Кор. 15:33-34). Розчинивши до найдрібніших атомів в агресивному кислотно-імперському середовищі залишки своєї християнської ідентичності, більшість росіян дозволили Z-путінізму, так само, як і есесівець Карл, стати сильнішим за їхнє православне виховання та євангельські ідеали любові. І ніби про сучасну Росію пише Симон Візенталь у своїй книзі, констатуючи факт того, що люди, бажаючі лише "миру та спокою" стають по суті "цеглою на сходах злочинців, що сягають влади і утримують її" [6]:

Доктор Карл Генрі у своїй знаменитій книзі "Сутінки Великої Цивілізації" формулює важливий висновок про те, що "не бути укріпленим добрими ідеями означає лише те, що ви станете жертвою поганих"(“Not to be fortified with good ideas is to be victimized by bad ones”) [8]. Усю свою недовгу історію Московія, а потім і Росія, були жертвою поганих ідей та непридатних філософських концепцій, починаючи від філофіївської ідеї “Третього Риму” і закінчуючи сучасною шовіністичною концепцією "Російського Світу" [9].

 

Виступаючи з критикою чванливого слов'янофільства свого часу, мислитель Петро Чаадаєв у своєму Першому Філософському Листі дуже точно визначив, що генезис добра і прогресу ніколи не був притаманний російській цивілізації: "Досвід часів для нас не існує. Століття та покоління протікали для нас безплідно. Дивлячись на нас, можна сказати, що по відношенню до нас загальний закон людства зведений нанівець. Самотні в світі, ми світу нічого не дали... Починаючи з перших миттєвостей нашого соціального існування, від нас не вийшло нічого придатного для загального блага людей, жодна корисна думка не дала паростка на безплідному ґрунті нашої батьківщини, жодна велика істина не була висунута з нашого середовища… У крові ми маємо щось, що відкидає всякий справжній прогрес. Одним словом, ми жили і зараз ще живемо для того, щоб дати якийсь великий урок віддаленим нащадкам, які зрозуміють його; поки, що б там не казали, ми складаємо пробіл в інтелектуальному порядку» [10].

 

Саме правильне розуміння свого шляху та покаянне осмислення свого минулого стає на думку авторитетного теолога-теоретика Юргена Мольтмана першим кроком до есхатології нової надії за формулою “Spes quaerens intellectum” [Надія шукає розуміння], в якій наша загальнохристиянська надія стає "docta spes" [educated hope], тобто "надією освіченою і навченою" Божим Євангелієм [11]. На жаль, сьогодні християнський світ змушений констатувати факт того, що Росія так і не пройшла через справжнє каяття про своє страшне минуле, повністю відповідаючи визначенню письменника Миколи Лєскова про те, що: "Русь була хрещена, але не освічена".

 

Ще 13 березня 2022 р. понад п'ятсот авторитетних теологів та релігійних мислителів підписали Декларацію про вчення про "Руський мир", в якій констатували глибоке духовне банкрутство російського православ'я та його відходження від ортодоксальних християнських поглядів. На їхню думку, "підтримка, яку багато ієрархів Московського Патріархату надали війні президента Володимира Путіна проти України, вкорінена в тоталітарному за своїм характером різновиді православного етнофілетичного релігійного фундаменталізму, відомому під назвою "Руський мир" [12].

У практичному богослов'ї ортодоксія (правильна віра) невіддільна від ортопраксії (правильних вчинків) віруючої людини. Саме відсутність останнього Святе Письмо називає лицемірством (Мк. 7:6-7 і Мт. 6:2-16). У довоєнній Росії путінська брехня і пропаганда десятиліттями недалекоглядно вважали, що порожнє і масове декларування правильних слів є самодостатнім імперативом на вчинення будь-яких злочинів як щодо своїх політичних опонентів, так і цілих країн (придушення протесту в Білорусі, поліцейська висадка військ у Казахстані, СВО-війна в Україні (СВО – спеціальна військова операція).

Соборний голос провідних світових богословів-підписантів Декларації нагадав російським єретикам-царебожникам про те, що у Святому Письмі Бог не займається будівництвом імперій, а, навпаки, руйнує їх, як ми бачимо це на прикладі невдалого будівництва Вавилонської вежі, коли низиннатоталітарна єдність людей спробувала самообожествити свою уявну велич і зруйнувати Божий план вільного розвитку людства. Відкидаючи саму можливість підпорядкування вічного Царства Божого "будь-якому царству світу", найкращі інтелектуали сучасного християнства виступили з засудженням гундяєвського виправдання війни: "Ми засуджуємо як неправославне і відкидаємо всяке вчення, що прагне замінити Царство Боже, побачене пророками, проголошене і відкрите нам Христом, проповідане апостолами, сприйняте як мудрість Церквою, викладене в догматах Отцями, і що переживається на кожній Святій Літургії, — царством світу цього, чи то «Свята Русь», «Священна Візантія» або будь-яке інше земне царство, чим незаконно присвоюється влада Самого Христа передати Царство Отцю [13].

 

Учителі Церкви і богослови різних країн підкреслили, наскільки абсурдними і, в той же час, небезпечними є шовіністичні концепції путінізму, підтримані РПЦ: "Утвердження переваги однієї групи над іншими – звичайне зло, що випливає з таких поділів, які абсолютно неприємні для Євангелія, згідно з яким усі єдині і рівні в Христі, всі повинні відповідати перед Ним за свої вчинки, і всі можуть отримати Його любов і прощення не тому, що є членами деяких соціальних чи етнічних груп, але як люди, всі так само створені і народжені за образом і подобою Божою (Буття 1:26) [14].

 

Те, що в Україні ніколи не було нацизму чи утиску росіян, говорить хоча б той факт, що я, етнічно російський доктор теології, брав участь у навчанні капеланів Національної Гвардії України, серед яких також було чимало російськомовних українців. У цьому плані всі фантазії пропагандистів Ерефії про якийсь міфічний нацизм в Україні, як правильно зауважив сам В.Путін, були "виколупані з носа і розмазані по наказу про вторгнення". При цьому не важко уявити за Оруелом як виглядала б наша земля під владою тиранічного режиму путінізму. Професор Московської духовної академії доктор богослов'я Олексій Осипов так говорить про це майбутнє:

 

“А ось справжнє пророцтво, яке ви можете взяти та прочитати, це пророцтво Ігнатія Брянчанінова, святителя, який у своїх листах, це середина дев'ятнадцятого століття, чорним по білому прямо написав, можете, повторюю, взяти та п як люди, всі так само створені і народжені за образом і подобою Божою рочитати: наш народ може і має стати знаряддям генія з геніїв, антихриста, який нарешті здійснить думку про всесвітню монархію… Скільки було цих діячів, які хотіли захопити весь світ. Ось він нарешті, і жах якийсь, наш народ може і повинен у сенсі за ідеєю, за логікою, не наказувати ж, він не може. ‘Наш народ’, я здригнувся, коли вперше прочитав це. А потім побачив, точно, це так!” [15].

У своїй нещодавній проповіді патріарх Кирило визнав, що "Ми сьогодні не можемо не журитися з того, що відбувається на братській Україні. Безперечно, ті ж духи злості піднебесної ополчилися на нашу церкву, прагнучи не просто розділити православних людей Русі та України, але зробити так, щоб між нами пролягла прірва" [16]. Як влучно висловився М. Бердяєв про такого роду проповідників: “Хрест йому потрібен лише для виправдання меча” [17]. Дводумство і незавершеність розлого-витіюваних формулювань патріарха Кирила залишили вірних чад РПЦ у рішучому подиві, так і не давши відповіді на головне запитання: "Через кого саме ці нечисті духи ополчилися на Церкву? Хто ж цей одержимий демонами безумець, який наказав бомбити мирні українські міста, церкви та влаштовувати геноцид цілого сорокамільйонного народу?"

У зв'язку з цим передсмертне прозріння Бориса Нємцова про те, що кремлівський мега-Чикатило є "йоб*утим" на голову, з'явилося не на порожньому місці. Ангела Меркель, яка спостерігала кремлівського пацієнта довгі роки, дуже точно визначила, що Путін перебуває у "паралельній реальності". І тут, зважаючи на відсутність раціонального пояснення путінської агресії, про що вже згадували багато політологів, тільки здорова християнська теологія здатна пролити Боже світло в чорні, демонічні глибини мешканців кремлівських підземель. Святе Письмо вчить про те, що кожна людина має потенціал піднятися до Божих висот, наповнюватися Святим Духом і приносити Його плоди (Гал. 5:22-23), або ж, навпаки, впасти до пекельних глибин, сповниться нечистим духом і писати твіти-ненависті і злості, загрожуючи всьому світу ядерним апокаліпсисом, як це робить жалюгідна "маленька людина з великими комплексами" [18] Д. Медведєв, який забув про те, що "Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб. А ви знаєте, що жаден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б” (1 Йн. 3:15).

 

Тема демонічної одержимості царів і правителів представлена дуже широко як у Старому, і Новому Завіті. Так, єгипетський фараон був практично повною фізичною еманацією диявола та досконалим виконавцем його волі щодо багаторічного терору та винищення Ізраїльського народу. У спробі варварського геноциду євреїв Єгипетський фараон забирав дітей (хлопчиків) у Ізраїлю (Вих. 1:15-22), так само як і Путін в акті геноциду, визнаного парламентами багатьох країн, краде дітей із ним же зруйнованої України. У чотирнадцятій главі книги Вихід ми читаємо про те, як осатанілий фараон особисто очолив погоню за народом Ізраїлю, взявши в похід "шість сотень добірних колесниць, і всі колесниці Єгипту" (Вих.14:6), так само як і Путін, що дихає злобою, особисто керує діями своїх БТГ на Донбасі, посилаючи ешелони іржавих радянських “колесниць” для повернення народу України до імперського стійла Ерефії. Як кажуть, персонажі різні, а от дух (нечистий) один і той самий. І тут немає жодних сумнівів у тому, що кінець останнього буде таким самим трагічним, як і першого.

 

Одержима бісами, ваалопоклонниця цариця Єзавель, виявивши повну зневагу щодо законів та традицій Ізраїлю, жахливою брехнею, обманом та вбивством захопила виноградник Навота (1 Цар. 21:1-16). В. Путін, діючи "у дусі Єзавелі", знехтував усіма міжнародними законами та міждержавними угодами, під прикриттям цинічної брехні та військового насильства здійснив анексію українського Криму, у процесі якої особисто віддавав накази та керував беззаконною операцією. 

 

Цар Саул, спонуканий злим духом, «став несамовитий в себе вдома» (1 Сам. 18:10) і кидав списи в помазаника Давида (1 Сам. 18:11), так само як і Путін, одержимий, за справедливим визначенням патріарха Кирила, «духами злоби піднебесної", кидається ракетами у вільну Україну, що пішла від нього. Господь Ісус Христос, встановлюючи нові стандарти взаємин між людьми, вчить про те, що "Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть" (Мт. 5:9). І навпаки, зворотне значення цього уривка Писання у цьому, що "Прóкляті розпалювачі війни, бо вони стануть синами диявола". (Полум'яне привітання з пекла всім учасникам сатанінського зборища у Путіна напередодні вторгнення).

 

Одержима демонами людина завжди підпорядкована служінню певної злочинної ідеї, яка повністю поглинає його ресурси, життєву енергію, емоції, час: "І говорив Саул до свого сина Йонатана та до всіх своїх рабів, щоб убити Давида..." (1 Сам. 19:1). Вбивство Давида стало для царя Саула такою ж нав'язливою ідеєю-фікс, як і знищення України для Путіна. Далі ми бачимо, як усі військові та людські ресурси стародавнього Ізраїлю осатанілий Саул кидає на пошуки та вбивство Давида та його невеликої групи “пригноблених і огірчених в душі” опозиціонерів (1 Сам. 22:2). Аналогічно чинить і движимий нечистим духом В. Путін, спрямовуючи всі державні ресурси РФ на тортури, вбивства та отруєння його явних та уявних супротивників.

 

У дослідженні цієї проблематики важливо те, як, згідно з Писанням, закінчується одержимість бісами царів та правителів. Уже згаданий ізраїльський цар Саул, як значущий ціннісний маяк у визначенні подібних видів ментальності одержимості, трагічно закінчив свою кар'єру актом злочинного геноциду цілого народу Ґів'онітян (2 Сам 21:1-2). В Ізраїлі часів Давида, як і в сучасній путінській Росії, ситуація стрімко погіршувалася. Зіткнувшися з таким видимим прокляттям, цар Давид був дуже стурбований після першого року голоду. Після другого року він почав шукати духовної причини. І лише після третього голодного року Давид наважився запитати Господа. Виявилося, що Бог запалився люттю на весь народ Ізраїлю через те, що гріх конкретного царя Саула щодо Ґів'онітян залишився непомщеним, а справедливість не була відновлена. Протягом багатьох століть Ґів'онітяни були сумлінними рабами Ізраїлю (так само, як і українці свого часу добровільно стали рабами Російської імперії). Уклавши договір з Ісусом Навином та Ізраїлем про мир, Ґів'онітяни “рубали дрова та носили воду для громади й для Господнього жертівника” (ІсНав. 9:1-27).

 

Трохи раніше в першій книзі Самуїла ми читаємо про те, як цар-популіст Саул загубив Боже благовоління, впав у одержимість демонами і почав низку “кровожерливих” військових кампаній проти своїх ворогів та малих народів своєї імперії. Так, наприклад, “А Нов, священиче місто, цар побив вістрям меча все, від чоловіка й аж до жінки, від дитини й аж до немовляти, і вола, і осла, і дрібну худобину, усе побив вістрям меча.” (1 Сам. 22:19). Коментарі кажуть, що серед загиблих у Номві було чимало Ґів'онітян, оскільки вони були рабами священиків. Олександр Кіркпатрік вважає, що “У безумстві своєї люті Саул навів на безневинне місто у своєму власному царстві помсту, яку він так і не зміг здійснити над винним язичницьким народом за наказом Бога” (1 Сам. 15:3) [19].

 

Посуха і голод стали загальнонаціональним покаранням, оскільки імперський народ Ізраїлю в дні Саула або прямо допомагав у винищуванні Ґів'онітян (забувши про свій обов'язок бути їхнім покровителем і захисником), або не помічав їхнього геноциду через імперську політику царя Саула та пропаганду того часу. На думку Дункана Хістера, “Саме це ставлення глибоко образило Бога. І той факт, що весь Ізраїль знав про це і нічого не зробив для того, щоб вшанувати завіт, укладений від їхнього імені з Ґів'онітянами, означав, що весь Ізраїль мав страждати” [20]. Переважна більшість росіян (понад 90%) слідом за Путіним “переможно” підтримала порушення мирного договору з Україною та анексію Криму, і тепер вони так само мають платити за рахунками різними міжнародними санкціями, погіршенням відносин із демократичними країнами, загальним зниженням рівня життя. Свого часу могутній цар Навуходоносор, запишавшись, був перетворений на тварину, залишивши нам своє застереження: “Тепер я, Навуходоносор, хвалю й звеличую та славлю Небесного Царя, що всі чини Його правда, а дорога Його правосуддя, а тих, хто ходить у гордощах, Він може понизити” (Дан. 4:34). Оскільки росіяни мають намір і надалі добровільно страждати, захоплюючись розмірами свого величезного концтабору і вирізаючи, за влучним словом Невзорова, військові сумочки зі власної шкіри [21], то в цьому тривалому протистоянні Бога і маніакальної гордині сторона, що перемогла, нам вже заздалегідь відома.

 

Унікальність цього випадку ще й у тому, що Бог зажадав у Свого народу засудити злочини вже мертвої людини, що, по суті, знімає питання про те, чи потрібно сучасній Росії засуджувати безбожну ідеологію комунізму. Розсудливим людям це дає надію, що злочини путінізму також не будуть забуті. Головний же гріх Саула полягав у тому, що він виявив непомірні “ревнощі” за своїм народом на шкоду іншим малим народам, що у поєднанні з “кровожерливістю” правителя, а також його схильністю порушувати раніше укладені мирні угоди, що дозволяє виділити в такій поведінці ключові ознаки фашизму (словник The Blackwell Dictionary of Western Philosophy ототожнює фашизм з геноцидом, відносячи до нього "будь-який репресивний і тоталітарний політичний режим або дії". Словник Merriam-Webster говорить про фашизм як "про антидемократичний, авторитарний рух", при якому відбувається "Містичне прославлення націоналістичної історії", "уряд, як правило, контролює бізнес" і де "практично відсутня терпимість до опозиції будь-якого роду". Р. Пакстон нагадує у своїй книзі "Анатомія Фашизму" про те, що фашисти завжди готові до насильницьких дій, відкидають компроміси та інтелект [22]).

 

У Новому Завіті синоптичні євангелії свідчать про те, що вигнання бісів поряд з проповіддю євангелії і служінням зцілення було виключно важливою і окремою місією апостолів (Мк. 3:14-15), займаючи за різними оцінками від 30 до 40 відсотків часу служіння Ісуса Христа та його учнів. Доктор теології Джордж Гілберт зазначає, що демони, що виганяються, мали “ясне і справжнє впізнання” (“a clear and true recognition”) [23] месіанства Ісуса Христа: “І духи нечисті, як тільки вбачали Його, то падали ницьма перед Ним, і кричали й казали: Ти Син Божий!” (Мк. 3:11). При цьому інфільтрація (проникнення) демонів у конкретних людей, як правило, відбувається в два етапи: спочатку диявол впливає на розум людини, створюючи ідеологічний плацдарм для свого вторгнення: "Під час же вечері, як диявол уже був укинув у серце синові Симона Юді Іскаріотському, щоб він видав Його ... (Йн. 13:2). І вже потім після якогось огидного вчинку (гріха), "правильно" індоктринований адепт отримує свого нового духовного господаря: "За тим же куском тоді в нього ввійшов сатана. А Ісус йому каже: Що ти робиш роби швидше...” (Йн. 13:27).

 

Духовна деградація всієї путінської еліти відбувалася у цьому ж форматі. Спочатку в термінології Д. Медведєва виник якийсь духовний "компот" і сплав з імперського сатанізму Суркова, шаманізму тувинця Шойгу, православного фундаменталізму Гундяєва, примітивізму грубого фізичного насильства вчорашнього охоронця Золотова, антизахідництва Патрушева і рибентропівської брехні Лаврова та поганого знання історії трієчника Путіна. І тільки після цього, у Книзі Життя, що відкриється нашому погляду наприкінці часів, ми виявимо записи на кшталт цих: "І взяв невірний чоловік молоду гімнастку на своє ложе, і увійшов у нього сатана". Або ж "І укинув диявол у серце царя московського вбити Льошку Навального і в нього ввійшов сатана"...

 

Натомість Біблія — це не книга технічного богослов'я. У духовних реаліях "тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці" (1 Кор. 13:12). Як геніально сказав про це фізик Блез Паскаль: "Ми бачимо занадто багато, щоб заперечувати, і занадто мало, щоб бути остаточно переконаним" ("See too much to deny and too little to be sure") [24]. Ось чому так важливо дослухатися до слова Господа Ісуса Христа, Який наперед повідомив нас: «По їхніх плодах ви пізнаєте їх» (Мт. 7:16). Це означає, що ми як християни не повинні сліпо відмовлятися, подібно до вічно мовчазних віруючих Росії, від нашого права на ідентифікацію Zла. У своєму апостольському посланні церкви Павло повідомляє вірних про те, що він зі своїми супутниками “до вас ми хотіли прийти, я, Павло, раз і двічі, але сатана перешкодив був нам” (1 Сол. 2:18). У цьому уривку нам важливий сам прецедент тлумачення і ототожнення вчинків певних людей, про які Павло згадує трохи раніше, з діями самого диявола. Україна не раз і не два в історії намагалася звільнитися від шаленої російської імперії, але перешкодив їй сатана то через шовіністично налаштованих імператорів, то через більшовиків-комуністів, то тепер через одержимого демонами В. Путіна.

Західна теологія має на сьогоднішній день дуже дієву методологію виявлення демонічної одержимості людини, що складається з 80 критеріїв (маркерів), які з дуже великою часткою ймовірності можуть визначити, чи знаходяться занепалі демонічні істоти в тілі конкретної людини. Відразу зазначу, що сам В. Путін набирає 72 безперечно позитивних ознак одержимості і ще 8 спірних (швидше-так-ніж-ні маркерів), залишаючи далеко позаду себе навіть таких вигаданих персонажів, як садист і вбивця Ганнібал Лектор. Не випадково багато психологів відзначали факт того, що у Путіна, так само, як і у Медведєва, справжнісінька емоція — це емоція ненависті. Його обличчя — це класика агресії та війни, обличчя з гільз і патронів, погляд самого Люцифера, якого Христос назвав “душогубом споконвіку” (Йн. 8:44). Тут знову ж таки, повторюся, ми оцінюємо не особисті “одкровення” і “осяяння”, а навпаки, найуважнішим чином за словом Христа аналізуємо жахливі двадцятирічні плоди путінізму.

 

Саме звернення в християнстві починається з "Mea culpa" — визнання своєї провини та помилок, у той час як кремлівський "Mister Right" (містер Сама Правота) ніколи не визнавав своєї провини, помилкових рішень і ніколи не висловлював навіть простого жалю стосовно свох дій або тим паче злочинів. Християнство дуже жорстко говорить про необхідність прощати інших людей (Мт. 5:23-24) і категорично забороняє помсту (Рим. 12:19), однак у лексиконі кремлівського диктатора слово “прощення” у своєму номінативному значенні відсутнє геть, як неприпустима слабкість, поступаючись своєю термінологічною нішою тупим пацанським поняттям помсти. Христос закликає нас любити ворогів (Мт. 5:44), а Путін, навпаки, вбиває своїх явних і уявних ворогів по обличчю усієї землі. Христос нескінченно цінує кожну людську душу як образ і подобу Бога, тоді як на столі у Путіна, за твердженням професора В. Солов'я, знаходиться його улюблена табличка зі словами «люди, ви лохи» [25].  

 

Христос називав диявола “неправдомовецем і батьком неправді” (Йн. 8:44). Друге ім'я В. Путіна на Заході — це “патологічний брехун” (“pathological liar”), який сам неодноразово підкреслював, що “слова дані політику лише для того, щоб приховувати його думки”. Згідно з Біблією, цілі диявола на землі “красти й убивати та нищити” (Йн.10:10). Декілька сотень документально підтверджених розслідувань команди Олексія Навального продемонстрували як росіянам, так і всьому світу, за якою гранню нормального людського існування знаходяться злодії, вбивці та душогуби-згубники путінської мафії. А де говорять великі гроші, там мовчить навіть совість патріарха, що послизнувся. І ранній Дмитро Рогозін дуже точно охарактеризував те оточення, в якому він зараз: “Злодійкуватий чиновник — це завжди зрадник своєї країни. Його треба побоюватися більше, ніж союзу НАТО, талібів та марсіан” [26].

 

Однією з явних ознак присутності бісів є статева розбещенність людини ("sexual promiscuity") і наступні за цим усілякі збочення ("perversions"). І повірте, ми, християни, дуже уважно ставимося до заяв авторитетного політолога Станіслава Бєлковського про те, що "значна кількість" вищого керівництва Росії є гомосексуалістами, включаючи спікера Володіна, Шувалова, Іванова, Жириновського та багатьох інших [27]. Звертаю увагу «духовника» В. Путіна Тихона Шевкунова на той факт, що багаторічні безпутні статеві зв'язки його підопічного з грайливими покоївками (С. Кривоногих) та молодими гімнастками (А. Кабаєва) не дозволяють справжнім християнам визнавати Путіна як морального лідера нації, особливо після його безпричинного та публічного розлучення з першою дружиною, що саме по собі глибоко ненависне Богові (Мал. 2:16). Більше того, згідно з вимогами Нового Завіту, цей перелюбник і розпусник повинен бути як мінімум забороненый від участі у Св.Причасті, а у разі гріха, що триває, відлученний від Церкви Святих "щоб не зневажалися Боже Ім'я та наука" (1 Тим. 6:1). У Першому посланні до Корінтян апостол Павло попереджає всіх розпусників та ідолослужителів, перелюбників та мужоложців про те, що “Царства Божого не вспадкують вони!” (1Кор. 6:9-10). Фігурально кажучи, це і є смерть душі (Одкр. 21:8), якщо тільки грішник не принесе щирого покаяння і не порве з гріховним життям.

 

Бог дуже ясно говорить у своєму Слові: "Господь Я, і правосуддя кохаю, і ненавиджу розбій та кривду" (Іс. 61:8), тоді як вся суть путінізму та його Z-армії — це беззаконня, розбій і насильство. Невипадково народна мудрість вчить нас тому, що "риба гниє з голови". При цьому глибина психологічної деформації особистості росфюрера така, що її неможливо пояснити однією батьківською прочуханкою. П'яні батьківські побої лише відшліфували в розумі майбутнього диктатора Росії розуміння того, що насильство є найголовнішим елементом у людських взаєминах. Багато кримінологів та психіаторів Заходу говорять про якусь подію Х, яка завдала по особі Путіна нищівного удару, залишивши після себе атомну вирву випаленої совісті, вигорівшого співчуття до людей, усього гуманного і людяного. Не випадково В. Путін прагне будь-що вбити своїх ворогів. Це є послання в минуле до самого себе, до маленького Вовки, якого безжально ґвалтував кримінальний здоровань із сусіднього під'їзду: "Дивись, я тепер крутіший за свого насильника-ката, я тепер не лох, а крутий пацан! Він залишив мене жити з моєю ганьбою, але я все одно сильніший за нього, сильніший самого Бога, вирішуючи кому жити, а кому померти". Насправді ж ця одержима бісами істота патологічно нездатна любити інших. Навіть коли на камеру він цілує маленьких хлопчиків в пупок — це лише нездорова гіперкомпенсація і спотворена любов до самого себе. Він любить себе у цих дітях, а не їх самих, співчуває про своє нещасне дитинство, а не про дітей російської глибинки, які вмирають від раку без жодних знеболювальних. Усі ті, хто ще зберігає залишки розуму в Росії, повинні розуміти, який психопат і садист сидить зараз на їхній ядерній кнопці. У демонології жорстоке насильство знаходиться на третьому місці за способом проникнення нечистих духів у людей, поступаючись лише масовій ідеологічній індоктринації та чаклунству (магії).

 

Але головна кваліфікуюча ознака демонічної одержимості всієї злочинної верхівки Російської Федерації, як і у випадку з нацистською Німеччиною — це, звичайно, масові вбивства людей, жахливим прикладом яких є дві імперські війни в Чечні зі знищенням четвертої частини населення, підла війна проти православної Грузії, нелюдські килимові бомбардування Сирії, масові ракетні, авіаційні та артилерійські удари по Україні та матері міст російських — Києву. Пол Роланд у своїй книзі «Нацисти і Окультизм: Темні Сили, Вивільнені Третім Рейхом» ("The Nazis and the Occult: The Dark Forces Unleashed by the Third Reich") [28] крок за кроком майстерно відтворює всі етапи демонізації німецького нацизму, переконливо демонструючи, як у просвітницьке XX століття гітлерівська верхівка, розпочавши з банального побутового окультизму, Тевтонської міфології, арійських архетипів, демонічної філософії Ніцше дуже скоро потрапила під такий недобрий вплив нечистих духів, що влаштувала найкривавішу в історії Другу Світову Війну та організувала у спеціально створених концентраційних таборах знищення людей у промислових масштабах. Путінська псевдоправославна еліта лише повторює демонічний шлях німецького фашизму. Тут уже треба шукати не жінку, як жартують французи, а бісів та їхнього ватажка Люцифера. Питання лише — в кому? Є абсолютна аксіома "яблуні" про те, що діти відбивають природу, риси та характер своїх батьків. І в цьому сенсі питання про те, чиїм сином є В. Путін, Божим або люциферовим, для всіх вірних тих, хто любить Ісуса Христа і знає Писання, зовсім не стоїть.

 

Вічне Царство Бога засноване на ідеях любові, добра, справедливості, пошани прав і свобод кожної особистості, тоді як вмираюча недоімперія Путіна заснована на ідеологемах ненависті, насильства, беззаконня і повній зневазі прав і свобод громадян. Усі роки правління В. Путіна так чи інакше були пов'язані з хибним розумінням природи та пріоритету ідей насильства та примусу, досягнувши апогею свого "мислетворчого" вираження в агресії проти України. Цей підхід є серйозною розбіжністю з ортодоксальним вченням церкви. Отець Церкви IV століття Августин Аврелій у своїй книзі "Сповідь" сформулював важливу тезу про те, що "Примус людини до чогось проти її волі — не є добро, навіть якщо те, до чого його примушують — добро" [29]. Микола Бердяєв, один із улюблених філософів В. Путіна, у своїй статті "Кошмар злого добра" детальніше пояснює цю істину своєму недбайливому учневі:

 

“В ім'я диявола все дозволено, в ім'я Боже не все. Це причина того, що диявол завжди має в нашому світі більший успіх… Ми живемо в одну з найкривавіших епох всесвітньої історії, в епоху, охоплену кривавим кошмаром, коли кожен упевнений у своєму праві вбивати своїх ідейних та політичних супротивників і ніхто не рефлектує над виправданістю дії мечем. Кривава війна, кривава революція, кривава мрія про контрреволюцію привчили до крові та вбивства. Вбивство людини не видається страшним... Як і всі інквізитори, І. Ільїн (В. Путін — прим. О. Л.) вірить у примусовий та насильницький порятунок та звільнення людини. Він надає примусу, що йде від держави, благодатний характер, – він перетворюється на безпосередній вияв любові та духу, як би дія самого Бога через людей. Усі реакційні та революційні інквізитори, починаючи з Торквемадо і до Робесп'єра та Дзержинського, шанували себе носіями абсолютного добра, а нерідко й кохання. Вони завжди вбивали в ім'я добра і любові. Це найнебезпечніші люди. Дух цих людей геніально викрив Достоєвський” [30].

 

Протестантський пастор із Сакраменто Олександр Шевченко багато років за завданням Кремля нав'язував пострадянським протестантам брехливі тези про те, що християни повинні відійти від мирської політики, оскільки богослов-мученик Дітріх Бонхоффер підтримав Барменську декларацію (1934 р.), що проголосила повне відділення церкви від держави, але при цьому, швидше за все, не знав про те, що пізніший Бонхоффер заявив про це таке: "Ми більше не можемо ховатися за Барменом і Дахлемом, тому що ми не можемо більше ігнорувати Слово Боже" (“We can no longer go back behind Barmen and Dahlem, because we can no longer go back behind the Word of God.)” [31].

 

Сьогодні боротьба з демонічним путінізмом – це буквально боротьба за майбутнє людства. Але чи можемо ми уявити, щоб у сучасній Росії хтось із релігійних мислителів і богословів рівня пізнього Бонхоффера так само сміливо заявив би: "ми не можемо більше ховатися за сповіданнями Гундяєва та Рахівського, оскільки ми більше не можемо ігнорувати Слово Боже"? Усю красу цього богословського примітиву помітив Андрій Кураєв у первісному сповіданні блаженнішого Онуфрія:

 

Адже тут; по суті, питання до кожного з нас: "У якого ж Христа ми віруємо? Якщо Христос воістину живе в нас, то чому ми не чуємо Його Голос, Який обіцяє, що такі аморальні фарисеї-владоугодники, як Гундяєв та Алфєєв, приймуть "тяжче осудження” (Мк. 12:40); викриває багатих Ротенбергів свого часу, "Горе ж вам, багатіям" (Лк. 6:24); називає царя Ірода (Путіна) хитрим "лисом" (Лк. 13:32), а не наймудрішим безальтернативним правителем, як це робить любитель шахтарських пісень Тихін Шевкунов, втішає учнів Іоанна Хрестителя (Навального) посланням про те, що блаженний кожен, "хто через Мене спокуси не матиме" (Лк. 7:23).

 

Путінська війна з Україною — це остаточне прощання з російською цивілізацією. На жаль, у самій Росії так і не настало прозріння фельдмаршала Паульса, який вже перед самим полоном у Сталінграді твердо заявив офіцерам свого штабу: "Я не буду стрілятися заради цього богемського єфрейтора" ("I have no intention of shooting myself for this Bohemian corporal") [33]. Дивно, що така могутня на перший погляд країна на наших очах вирішила накласти на себе руки задля цієї демонічної нікчеми з пітерського підворіття.

Одним з головних завдань богослова є правильне розпізнання тих чи інших дій Бога в історії та вміння "робити зрозумілим читане" (Неєм. 8:8) для всіх, хто шукає розуміння. І тут, як теолог, я хотів би нагадати всім імперуючим у своєму безумстві псевдоправославним РПЦ, що наш Бог має одну характерну особливість — Він сильний навернути ваше зло, яке ви сієте в житті інших людей, проти вас самих: "Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!" (Гал. 6:7). Як вигукнув праведний Авраам: "Чи ж Той, Хто всю землю судить, не вчинить правди?" (Бут. 18:25).

 

Саме тому, як християнин, я цілком покладаюся на мого Бога суду і справедливості, вірячи, що так чи інакше, злісний кремлівський Аман, який побудував шибеницю для мого українського народу, сам висітиме на ній. Ті, які хотіли знищити нашу українську державу, незабаром самі залишаться без своєї. Путінські бандити, що зривали наші прапори в окупованих містах і селах, здивуються, коли ганебний власовський триколор над Кремлем зміниться на небесно-блакитні кольори Новгородської республіки. Усе це зробить Бог руками людей. Готуйтеся. Тут навряд чи хтось скаже точніше Володіна: "Немає Путіна — немає Росії!" Саме пізнання природи Бога переконує нас у тому, що зло не повинно перемогти. Християни всього світу моляться зараз за Україну, тоді як на всіх вас, путіністи-окупанти, рано чи пізно чекає доля другої Візантії, а не Третього Риму.

 

На завершення своєї статті я хотів би особливо звернутися до всіх тих у Росії, хто сумує за втратою своїх близьких і рідних. Смерть ваших військових не була Божим планом для їхнього життя. Але вони дозволили диявольській пропаганді Кремля звабити себе, ставши жертвою поганих ідей, поганого богослов'я, і заплативши найвищу ціну за своє небажання бути критично мислячим християнином, здатним, за словами Бонхоффера [34], жити дорогою благодаттю любові і свободи, а не дешевою благодаттю байдужості та брехні. І навіть зараз, коли 84 відсотки росіян продовжують спалювати в топці імперіалістичної війни залишки своєї совісті, в їхні затиснуті від правди вуха з самих глибин пекла все ще намагаються докричатися їхні вбиті близькі у несамовитому і страшному крику прозріння: "Мене послав на смерть одержимий демонами і "йоб*утий на голову" психопат, садист і ґвалтівник В. В.Путін”.

 

1). Вивчити напам'ять один вірш Святого Письма з Нового Завіту, Перше послання до Солунян 4:6: "Щоб ніхто не кривдив і не визискував брата свого в якійбудь справі, бо месник Господь за все це, як і перше казали ми вам та засвідчили".

2). Перебуваючи в молитовному стані серцевого розладу, подумки уявіть і жахніться тому, що Господь-Месник зробить вам за те Zло і Vарварство, які ви принесли на тепер уже небратську вам землю України.

3). “Страх Господній початок премудрости” (Прип. 1:7). Починаючи з невеликих 15-хвилинних сесій і поступово збільшуючи час, підготуйте себе до все більш повного переживання страху Божого. Пам'ятайте, що Його відплата для вас і вашої країни вже в дорозі…