Подворняк - Відпавші

Біля молитовного дому повно підвід. Вони вимощені соломою, застелені ряднами, ніби на весілля. Але це не весілля. Це прощальне зібрання для брата Грицька. Тому підвід багато, бо віруючі з’їхалися зо всіх довколишніх сіл, щоб попроїдати свого брата в далеку дорогу. Вози стоять довгим рядком під чіхратими липами, а біля них, обернені головами до драбин, стоять коні. Вони жують свіжу конюшину і махають довгими хвостами, обганяючись від мух. З-за воріт їдуть нові підводи. З Башук, з Татаринців, з Михайлівни. Колеса стукотять по твердій дорозі, повертають під липи, займаючи порожні ще місця.

А в молитовному домі вже розпочалося зібрання. Голосна пісня рветься крізь вікна, падає на липи, на сад. Там вже повно людей. Двері відкриті навстіж, з дороги видно стіл, що стоїть на підвищенні в молитовному домі. За столом сидять старші брати зо всіх сусідніх сіл, а поміж ними і Грицько. Досі він завжди сидів на останній лавці біля порога, а сьогодні його посадили на підвищенні. За стоком. А як же!... І очі всіх людей тепер скеровані на нього. Це його свято. Його прощальне зібрання. Тому він зажурений, поважний. Увесь час виймає з кишені хустинку і витирає нею спітніле чоло. Ковтає слину, збирає всі сили, щоб не розгубитися, не показати сліз. Для нього це не дуже важко. Він — мужчина і має тверді нерви. Але Ксенька, його дружина, що сидить оподалік між жінками, ввесь час хлипає вголос.

Михайло Подворняк – Відпавші – Оповідання

Вінніпег-Чікаго: «Дорога правди», 1968. – 36 с.

 Михайло Подворняк – Відпавші – Оповідання - Содержание