Слонопас Володимир – Щоденник місіонера

«Один з них, побачивши, що видужав, повернувся, прославляючи Бога гучним голосом, упав обличчям до ніг Його, дякуючи Йому; це був самарієць. У відповідь Ісус сказав: Хіба не десять очистилося? А де ж дев ’ять? Не здогадалися повернутися, щоб віддати славу Богові, а тільки цей чужинець?» /Луки 17:15-18/

В основному люди згадують за Бога по причині страху і користі. Попавши в небезпеку, людина молиться, перед труднощами - молиться, приходить нещастя - молиться, відчула холодний подих смерті - молиться посилено. Як тільки все минуло, у неї вже немає ні покаяття, ні молитви, ні вдячності. Прокажені, побачивши Христа, «піднесли голос, гукаючи: Ісусе, Наставнику, помилуй нас!»

Але, отримавши милість від Господа, забули подякувати навіть тихим голосом. Багатьох з людей сьогодні можна впізнати у цих прокажених. Коли приходить потреба, вони голосно кричать і просять допомоги, але потім ні часу, ні слів для вдячності не знаходять. Приймають від Бога все як належне, як само собою зрозуміле. Чого ми шукаємо і що знайшли у Христі? «Ви шукаєте Мене не тому, що побачили чудеса, але тому, що їли хліб і наситилися» - це слово Господа заставляє серйозно задуматись, заглянути в середину себе, перевірити себе. Адже часто наші пошуки Христа асоціюють тільки заради земних благ. Ми невтомно Його шукаємо, коли хворі, коли нам страшно, коли нас скривдили. Шукаємо, коли розуміємо, що іншого виходу вже немає. Деколи пошуки Бога - це перш за все бажання нашої плоті.

«Досліди мене, Боже, пізнай серце моє. Досліди мене і пізнай мої шляхи. Подивись, чи нема в мені дороги беззаконня, і скеруй мене на шлях вічний». Вкажи на недоліки, гріхи, помилки, на все те, що в очах твоїх зле - ми повинні просити цього у Господа і бути безмірно вдячні за випробування наших сердець і помислів, яке Він посилає. Адже це служить нашому спасінню. Не завжди ми готові погодитись із Божими діями по відношенню до нас. Нам здається, що нас спіткало щось несправедливе. Ми впевнені, що наші переживання повинні би нас не торкнутись. Ця незгода вводить нас на поля невдоволень і нарікань. Ми намагаємось переконати себе і довести іншим, що цих переживань та випробовувань ми абсолютно не заслужили. Ці ж докази ми намагаємось пропхати і Богу в наших молитвах. Але тільки в скорботах ми найкращим чином пізнаєм себе і яскравіше відчуємо Божу милість і Його любов. Яким чином? Ціну здоров’я ми пізнаємо у хворобах, ціну очей у втраті зору, ціну тепла - замерзаючи, ціну води - спрагнувши, ціну хліба - пізнавши голод. Ціна миру нам стає зрозумілою, коли дітей відправляємо на війну. Ціну милосердя Божого пізнаємо, коли терпимо заслужене покарання і раптом отримуємо прощення.