Світло у долині смертної тіні - Історії християн під час війни

Війна розділила наше життя на «до» і «після». Добре пам’ятаю, як у лютому та березні 2022 року я думав про те, що ми ніколи не зможемо повернутися до того життя, яке мали в Україні до повномасштабного вторгнення Росії. Тоді відчуття абсолютного розриву з минулим та неможливості повернення до колишнього життя було радше емоційною реакцією на травму жорстокої війни. Сьогодні це перетворилося на тверезе усвідомлення нової реальності, підкріплене страшною статистикою та особистими історіями. Багато українців не зможуть повернутися, бо вони, перебуваючи у лавах Збройних сил України, загинули під час бойових дій або потрапили в полон. Інші втратили свої домівки через військові обстріли або внаслідок окупації. За даними ООН, станом на серпень 2024 року понад шість мільйонів наших співвітчизників стали біженцями за кордоном і ніяк не менше — внутрішньо переміщеними особами, які намагаються почати нове життя у більш віддалених від фронту регіонах України.

Війна не тільки розділила нас із минулим, вона зводить стіни і між нами: між тими, хто досі у цивільному житті, й тими, хто служить у війську; між тими, хто покинув країну, і тими, хто залишився; між тими, у кого ще є дім і родина, і тими, кого руйнування та смерть прирекли на самотність. Страждають сім’ї, вимушено розділені війною та еміграцією. Ці розділення призводять до глибоких психологічних травм, відчуження та непорозумінь між різними групами українців. Однак, попри всі ці виклики, українське суспільство демонструє неймовірну стійкість. Волонтери, громадські організації та прості громадяни щодня працюють над тим, щоб подолати ці розділення, підтримати тих, хто цього потребує, та зберегти єдність заради спільного майбутнього.

Важливу роль у захисті країни, лікуванні зраненого українського суспільства та формуванні контурів майбутнього відіграють церкви, зокрема євангельсько-протестантські. Попри стереотипні уявлення про соціальну відстороненість українських протестантів та їхню традиційну пацифістську етику, вірні цих церков уже в перші дні війни стали пліч-о-пліч зі своїм народом у боротьбі за порятунок держави та кожного її громадянина. Як саме вони це роблять? Про це розкажуть дванадцять авторів цієї книги, кожен з яких долучився до протистояння злу за утвердження гідності та свободи людини. Вони зробили вибір уже тоді й підтверджують його щодня, проходячи зі своїми співвітчизниками спільну Гефсиманію, сповнену страху, втрат і відчаю, з вірою у те, що після Голгофи все ж настане Воскресіння. Саме це об’єднує таких різних авторів і героїв книги, котрим вистачило снаги поділитися з вами, дорогі читачі, особистим непростим досвідом останніх років, досвідом, у якому віра переплітається із сумнівами, страх — із мужністю, а самотність — із причетністю.