Соловій - Феномен Виникаючої церкви у контексті теологічних та еклезіологічних трансформацій

Роман Соловій - Феномен Виникаючої церкви у контексті теологічних та еклезіологічних трансформацій у сучасному західному протестантизмі
Кожна історична епоха ставить перед християнством важливий виклик, від відповіді на який залежить його майбутнє. Цей виклик стосується здатності церкви відшукати баланс між крайнощами конфронтації і конформізму у стосунках з панівною культурною парадигмою. Інтеграція церкви в панівний соціокультурний контекст завжди пов'язана з небезпекою, оскільки та ж культура, що забезпечує можливості для ефективного сповіщення євангелія, здатна, якщо церква не виявить інтелектуальної обачності та духовної далекоглядності, піддати ризику найбільш важливі компоненти християнської віри. Сьогочасний період змін у розвитку світової культури і цивілізації також відкриває перед християнством нові перспективи для здійснення своєї мети, і водночас несе загрозу втрати християнством богословської та культурної самобутності у пошуках шляхів сповіщення євангелія у сучасному мультикультурному суспільстві.
 

Роман Соловій - Феномен Виникаючої церкви у контексті теологічних та еклезіологічних трансформацій у сучасному західному протестантизмі

Вид. друге, доповнене. - Київ: ДУХ І ЛІТЕРА, 2016. - 352 с.
ISBN 978-966-378-448-9
 

Роман Соловій - Феномен Виникаючої церкви у контексті теологічних та еклезіологічних трансформацій у сучасному західному протестантизмі - Зміст

Передмова
Християнство в ситуації постмодерну
  • 1.1. Постмодерн як конституція радикальної плюральності
  • 1.2. Модерн, постмодерн і християнство
  • 1.3. Християнський світогляд перед викликом постмодернізму
  • 1.4. Виклик постмодернізму у рефлексіях сучасних протестантських богословів
Виникаюча церква: богословський контекст, зародження, розвиток
  • 2.1.  Богословський контекст
  • 2.2.  Зародження та розвиток Виникаючої церкви
Особливості вчення руху
  • 3.1.  Постхристиянська ера
  • 3.2.  Постмодерне християнство
  • 3.3.  Істина та сумнів
  • 3.4.  Одкровення, Писання і мова
  • 3.5.  Деконструктивізм і герменевтика постмодерністської церкви
  • 3.6.  Постмодерністська інтерпретація Бога
  • 3.7.  Оптимістична антропологія
  • 3.8.  Ісус Христос Виникаючої церкви
  • 3.9.  Сотеріологія: радикальний інклюзивізм
  • 3.10.  Есхатологія: «щоб світ став кращим місцем»
  • 3.11.  «Глибока еклезіологія» Виникаючої церкви
Практики руху
  • 4.1.  Лідерство з «відкритим кодом»
  • 4.2.  Практики духовного формування
  • 4.3.  Проповідь як прогресивний діалог
  • 4.4.  Літургійні практики: «давнє - майбутнє» поклоніння
  • 4.5.  Євангелізм: стосунки, а не аргументи
Післяслово
Бібліографія
Предметно-іменний покажчик
 

Роман Соловій - Феномен Виникаючої церкви у контексті теологічних та еклезіологічних трансформацій у сучасному західному протестантизмі - Передмова

 
Одне з найбільш важливих завдань, які стоять перед сучасним євангельським богослов'ям, полягає у необхідності подолання ризиків власної маргіналізації. Автори есе «Євангельське богослов'я сьогодні» наголошують, що відсутність взаємодії з культурою підриває потенціал євангельського богослов'я. На їхню думку, необхідність радикального переосмислення самих основ євангельського мислення зумовлена тим, що, при всьому своєму динамізмі та успіху на популярному рівні, «сучасні євангельські християни значною мірою зазнали невдачі у підтримці серйозного інтелектуального життя».[1] Ця невдача викликана тим, що євангельські богослови і служителі тільки почали зводити міст через прірву між сучасною формою мислення і традиціоналістськими світами своїх прихожан, форми мислення яких за останнє століття не зазнали значних змін. Діагноз відомих богословів, зроблений в контексті модерності, ще більше підтверджується і радикалізується з настанням постмодерну.
 
Яким чином постмодерн кидає виклик євангельському богослов'ю? Постмодерністський виклик складається з двох аспектів - епістемологіч-ного та культурного. Постмодерн змушує євангельське богослов'я діяти на епістемічному просторі, в якому правила інтелектуальної взаємодії зазнали кардинальних змін.[2] На противагу традиційній метафізиці постмодерн висуває регіональний, гетерогенний, плюралістичний, локальний підхід до знань, що не залишає місця для метанаративів і опирається на традиції універсального, формально-наукового дискурсу Важливою ознакою постмодерністського епістемологічного простору є його нонконформізм. Він навмисно підкреслює маргінальне, відмінне і нестандартне. Перефразовуючи відоме визначення американського літературознавця Іхаба Хасана, можна сказати, що постмодернізм вірить у невизначеність, підкреслює гру і можливість, культивує анархію, цінує тишу.
 
Звертаючись до культурного аспекту постмодерністського виклику зауважимо, що вплив постмодернізму на культуру викликає суперечливі оцінки. Однак переважає думка, що постмодерн дедалі більше визначає культурний простір сьогодення. Яким чином євангельське богослов'я повинне взаємодіяти з цією культурною ситуацією? Серед євангельських християн часто лунають попередження про небезпеку постмодерну з його релятивізмом. На це застереження необхідно звернути серйозну увагу, однак це не означає, що євангельське богослов'я може просто проігнорувати постмодерн. Так чи інакше євангельському богослов'ю доведеться взаємодіяти з плюралістичною ситуацією постмодерну.
 
Про це ще у середині 1990-их років писав британський богослов Д. Томлінсон. У своїй відомій праці «Пост-євангельський» (1995 р.) він виходив з твердження, що сучасний євангельський протестантизм сформувався під впливом культури модерну, тоді як багато сучасних «пост-євангельських християн» пов'язані вже з культурою постмодерну В результаті церква, що колись була духовною домівкою, стає місцем розчарування і культурного дисонансу Новий постмодерністський клімат вимагає радикального переосмислення того, як сприймається Євангеліє і як організована церква. Томлінсон наголошує на необхідності створити в церкві простір для відкритого діалогу віри з досвідом, а також заохочувати творче, рефлексивне та цілісне християнське мислення. Однак, констатує автор, переважно євангельські церкви все ще замкнені в«модерному» світогляді; вони вважають істину простою, ясною, однозначною та незмінною, і з підозрою ставляться до рефлексивної допитливості та духовної неупередженості.
 
Своєрідною відповіддю на заклик Томлінсона стала Виникаюча церква (Emerging church) - найяскравіший у сучасному західному протестантизмі рух, що відкрито проголосив своєю метою втілення євангелія царства Божого у калейдоскопічній та еклектичній культурі постмодернізму. Незважаючи на свою нетривалу історію, рух потрапив у чисельні помісні церковні спільноти, богословські навчальні заклади та парацерковні організації, здебільшого у Північній Америці та Великобританії, та меншою мірою в інших частинах світу (Австралія, Нова Зеландія, континентальна Європа). Е. Крауч зазначає, що за рівнем причетності до найактуальніших тенденцій сучасної американської культури Виникаюча церква є найзначнішим християнським явищем з часів «Руху Ісуса» початку 1970-х років.[3] її послідовники - це трансденомінаційна група переважно західних християн, які прагнуть інтегруватися в постмодерністську культуру і закликають церкву повернутися обличчям до таких великих соціальних та економічних проблем нашого часу, як расизм, рабство, бідність, соціальна несправедливість і забруднення навколишнього середовища. На їхнє переконання, євангельська церква має залишатися сама собою і бути відкритим співтовариством, спільнотою творчості і навчання, місцем, де до людей з різними поглядами ставляться з однаковою повагою.
Послідовники Виникаючої церкви наполягають, що ми живемо в період переходу від модерну до постмодерну. Саме урахування нової ситуації в культурі і філософії зумовлює ключові риси руху. Зокрема усвідомлення частковості і фрагментарності знань про реальність породжує толерантність, екуменічність і відкритість до міжрелігійного діалогу. Для богословських пошуків руху властива відмова від фіксованих формул, прихильність до богословського плюралізму. Саме богослов'я сприймається як постійна розмова та прагнення до краси і Божої істини, а не як на систематизація логічних тверджень, текстуальних аргументів і доктринальних формулювань. Для літургічних практик руху властивим є прагнення відродити християнські богослужбові традиції та творчо втілити їх у постмодерному контексті, використовуючи засоби мистецтва та сучасні технології. Виникаюча церква дотримується мінімалістського та децентралізованого підходу до організаційних структур, віддаючи перевагу мережевим, а не ієрархічним формам церковної організації. З цієї причини рух свідомо гальмує процес інституціоналізації, залишаючись вільним об'єднанням християн, які прагнуть без догматичних обмежень вести мову про християнську віру, місію та практику в сьогоднішньому світі.
 
Найвідомішим популяризатором і неформальним лідером руху можна вважати автора декількох бестселерів - Враяна Макларена, включений журналом «Тайм» у список двадцяти п'яти найбільш впливових протестантських богословів США. Його книга «Новий вид християн» (2001) отримала винагороду журналу «Християнство сьогодні», а інша книга «Щедра ортодоксія» (2004) набула статусу настільної у послідовників руху Впродовж 2005 - 2008 pp. національним координатором мережі «Емер-джент» у СІЛА був Т. Джоне, книги якого також користуються значним авторитетом.[4] Серед пасторів, які не тільки намагаються відшукати шляхи «здійснення церкви» у добу постмодернізму, а й роблять достатньо успішні спроби втілити отримані концепти у конкретні проекти, варто виокремити Д. Кімбелла, Д. Паджітта й автора ряду резонансних книг Р. Белла.



[1] Mark Noll, Cornelius Plantinga, Jr., and David Wells, "Evangelical Theology Today," Evangelical Review of Theology 21, no. 2 (April 1997): 176-87.
[2] Французький філософ і теоретик культури М. Фуко (1926-1984) вперше застосував термін «епістема» для позначення епістемічного простору, який визначає, що апріорі сприймається як знання в певний історичний період (М. Фуко, Археология знания. Киев: Ника-Центр, 1996).
[3] Andy Crouch, "The Emergent Mystique," Christianity Today, November 2004, 36-41.
[4] Див. The New Christians: Dispatches from the Emergent Frontier (2008); Divine Intervention: Encountering God Through the Ancient Practice of Lectio Divina (2006); The Sacred Way: Spiritual Practices for Everyday Life (2005); Postmodern Youth Ministry (2001).
 
 

Категории: 

Ваша оценка: от 1 до 10: 

Ваша оценка: Нет Average: 10 (4 votes)
Аватар пользователя romsol