Войтович - Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у XІІ-XVІ ст.

Войтович - Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у XІІ-XVІ ст.
В XІІ-XVІ ст. на землях України та Білорусії існували удільні князівства. Переважна більшість цих князівств мала майже всі ознаки середньовічних держав: територію з постійними кордонами, адміністрацію, судочинство, податкову і фінансову систему, військо, емблематику і герби.
 
За розмірами території і своєю політичною вагою окремі князівства стояли серед головних європейських держав. Подібно до більшості тогочасних європейських держав, таких як Чехія, Баварія чи Тоскана, ці князівства входили в орбіту феодальних імперій, спочатку Київської Русі, потім Золотої Орди чи Литви. Цей період державної історії українських і білоруських земель, особливо період XІІІ-XVІ ст., дуже скупо висвітлений в історичних дослідженнях.
 
В даному дослідженні на базі використання багатого генеалогічного матеріалу розглядається історія удільних князівств, політики і взаємин князів з різних гілок династій Рюриковичів та Гедиміно- вичів. 
 

Войтович Левко - Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у XІІ-XVІ ст. історико-генеалогічне дослідження

Львів, 1996. 256 с.
ІSBN 966-02-0006-4 
 

Войтович Левко - Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у XІІ-XVІ ст. історико-генеалогічне дослідження - Зміст

1. ВСТУП
2. ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА
3. ІСТОРІОГРАФІЯ
4. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗЕМЕЛЬ ЗА ПЕВНИМИ ГІЛКАМИ РЮРИКОВИЧА ПАЛЯ ЛЮБЕЦЬКОГО ТА ВИТИЧАСЬКОГО СНЕМА
5. БОРОТЬБА МІЖ МОНОМАХОВИЧАМИ І ОЛЬГОВИЧАМИ. РОЛЬ КИЄВА У ХІІ-ХІІ ст. В МІЖКНЯЗІВСЬКИХ ВІДНОСИНАХ
6. ШЛЮБНА ПОЛІТИКА РЮРИКОВИЧА
7. ПРАКТИКА УСПАДКУВАННЯ КНЯЖИХ ПРЕСТОЛА
8. ВОЛИНСЬКА ЗЕМЛЯ В 1132-1240 рр
9. ГАЛИЦЬКА ЗЕМЛЯ У 1132-1240 рр
10. КИЇВСЬКА ЗЕМЛЯ У 1132-1240 рр
11. ПЕРЕЯСЛАВСЬКА ЗЕМЛЯ У 1132-1240 рр
12. ЧЕРНІГІВСЬКА ЗЕМЛЯ У 1132-1240 рр
13. ТУРІВСЬКА ЗЕМЛЯ У 1132-1240 рр
14. ПОЛОЦЬКА ЗЕМЛЯ У 1132-1240 рр
15. СМОЛЕНСЬКА ЗЕМЛЯ У 1132-1240 рр
16. ЗМІНИ ВЗАЄМИН МІЖ КНЯЗЯМИ ВНАСЛІДОК МОНГОЛЬСЬКОЇ НАВАЛИ. ПРИХІД ДО ВЛАДИ В ОКРЕМИХ ЗЕМЛЯХ ГЕДИМІНОВИЧІВ
17. ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КОРОЛІВСТВО ЗА ЛЕВА ДАНИЛОВИЧА (1264-1301);
18. ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КОРОЛІВСТВО ПРИ НАСТУПНИКАХ ЛЕВА ДАНИЛОВИЧА (1301-1384)
19. ПОДІЛЬСЬКЕ КНЯЗІВСТВО (XIV - ПОЧАТОК XV СТ.)
20. ЖИДАЧІВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО (1393-1442)
21. БЕЛЗЬКЕ КНЯЗІВСТВО (1241-1462)
22. ХОЛМСЬКЕ (1264-1387) ТА ОСТРОЗЬКЕ (1320-і - 1620) КНЯЗІВСТВА. РОДИНА КНЯЗІВ ОСТРОЗЬКИХ
23. ЗАСЛАВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО (бл. 1450-1676)
24. СТЕПАНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО (середина ХІІІ ст. - 1511)
25. РАТНЕНСЬКЕ (до 1377 - до 1475), КОБРИНСЬКЕ (до 1387 - 1515), КАШИРСЬКЕ (після 1443 - 1653) І КОВЕЛЬСЬКЕ (1390 - 1590) КНЯЗІВСТВА. ПОХОДЖЕННЯ КНЯЗІВ САНГУШКІВ
26. ВОЛИНЬ ЗА КНЯЗЯ СВИДРИГАЙЛА ОЛЬГЕРДОВИЧА (1430-1452)
27. ЧАРТОРІЙСЬКЕ (до 1384-1795) І КЛЕВАНСЬКЕ (після 1460?-1795) КНЯЗІВСТВА
28. ЗБАРАЗЬКЕ (бл. 1456-1627), ВИШНЕВЕЦЬКЕ (1474-1741), ВОРОНЕЦЬКЕ (1474 - після 1641), ПОРИЦЬКЕ (1526-1640) І ТРИСТЕНСЬКЕ (1526-1621) КНЯЗІВСТВА
29. КОРЕЦЬКЕ КНЯЗІВСТВО (бл. 1407-1651)
30. УДІЛЬНІ КНЯЗІВСТВА У КИЇВСЬКІЙ І ПЕРЕЯСЛАВСЬКІЙ ЗЕМЛЯХ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XІІІ-XV ст.
31. ЧЕРНІГІВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО У ДРУГІЙ ПОЛ. ХІІІ ст. - 1430 р
32. БРЯНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО (1246-1508)
33. ГЛУХІВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО І ЙОГО УДІЛИ (1246 - поч. XVI ст.)
34. КАРАЧЕВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО І ЙОГО УДІЛИ (1246 - поч. XVIст.)
35. ТАРУСЬКЕ КНЯЗІВСТВО І ЙОГО УДІЛИ (1246 - поч. ХV1 ст.;
36. СЕВРСЬКЕ КНЯЗІВСТВО (1245-1523);
37. УДІЛИ СІВЕРСЬКОГО КНЯЗІВСТВА У ДРУПЙ ПОЛОВИНІ ХІІІ ст. - НА ПОЧАТКУ ХVІ ст
38. СТАРОДУБСЬКЕ КНЯЗІВСТВО (друга половина ХІІІ ст. — 1517;
39. УДІЛЬНІ КНЯЗІВСТВА У ТУРІВСЬКІЙ ЗЕМЛІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІІІ - XV ст
40. УДМТЬЖ КНЯЗІВСТВА У ПОЛОЦЬКІЙ ЗЕМЛІ У ДРУПЙ ПОЛОВИНІ ХІІІ - ХVІ ст
41. УДІЛЬНІ КНЯЗІВСТВА У СМОЛЕНСЬКІЙ ЗЕМЛІ В ДРУПЙ ПОЛОВИНІ ХІІІ - ХV ст
42. ТРАДИЦІЇ ДЕРЖАВНОСТІ УДІЛЬНИХ КНЯЗІВСТВ
43. ВИСНОВКИ
 
ДОДАТОК 1. Перелік удільних князівств і їх князів
ДОДАТОК 2. Походження королівських князівських та шляхетських родин 
 

Войтович Левко - Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у XІІ-XVІ ст. історико-генеалогічне дослідження - Вступ

 
В науці мало досліджень з історії земель і князівств, на які роздробилась Київська Русь, їх політики, взаємин, традицій державності. В історичній літературі такі князівства прийнято називати «удільними". Сам термін відомий в пам'ятках лиш з XiV ст. Слово це запозичено з термінології приватного цивільного права: уділом називали долю, яку отримував кожен спадкоємець після розподілу майна за заповітом батька або згідно з правом успадкування. Стосовно князівств молодших князів цей термін вживався для земель Північно-Східної Русі.' У нашій праці «удільними князівствами" називаються князівства, які утворилися у складі земель Київської Русі, а з часом набули ознак феодальних держав і продовжували функціонувати після припинення існування самої Київської Русі внаслідок монгольської навали, а також після того як окремі з них ввійшли до складу Литовської або Московської держав. Престоли цих князівств займали молодші князі з різних гілок династії, а пізніше їх спадкоємці.
 
Подібний період докладно вивчений щодо інших країн Європи, зокрема в Росії вивченням історії уділів займались завжди досить грунтовно. Не треба говорити, яке значення має вивчення ролі в державних структурах окремих представників правлячих династій, їх сімейних зв'язків і взаємин. Долі суспільства і особистості неминуче і завжди пов'язані. В зв'язку з цим історико-генеапогічні дослідження можуть значно допомогти у вивченні політичної історії. Від часу роздроблення Київської Русі і до початку XViii ст. походження сім'ї, заслуги предків, справжні або уявні, давали права на удільні, а потім земельні володіння, чини, уряди і становище в суспільній ієрархії. Протягом цього періоду рід Рюриковичів займав найважливіше місце серед правлячих родів Східної Європи. З XIV-XVcT., поступово відтісняючи Рюриковичів у білоруських та українських землях, вийшли на політичну арену Гедиміновичі.
 
Як встановив Ю. Вольфу до XIV ст. лише представники цих двох династій займали княжі престоли («столи") в українських, білоруських і російських землях. Рюриковичі були правлячою династією Московської держави до 1598 р., Гедиміновичі правили в Польші (1386-1572, 1669-1673), Чехії (1469-1526) та Угорщині (1440-1526). Обидві династії були в родинних зв'язках з більшістю правлячих домів Європи. Тому вивчення складу різних гілок родів Рюриковичів та Гедиміновичів, їх династичних пов'язань, впливу цих пов'язань на політичну діяльність окремих представників родів важливе для дослідження історії уділів, їх політики і ролі в державних традиціях українського народу та його найближчих сусідів.
 
В Україні та Росії дослідження з генеалогії Рюриковичів було практично перервано на початку 20-х років. У Польші дослідження з генеалогії Гедиміновичів були перервані під час Другої світової війни і тепер повільно відроджуються, історики з інших країн базують свої висновки на більш ранніх працях або повністю приймають версії Ю. Вольфа, М. Баумгартена чи Ю. Пузини. У зв'язку з цим практично відсутні комплексні узагальнюючі дослідження з генеалогії Рюриковичів та Гедиміновичів, трапляються різні, іноді взаємовиключаючі одна одну, версії та думки. Генеалогічні таблиці, укладені різними авторами, в багатьох місцях відрізняються одна від другої. Багато помилок і необгрунтованих гіпотез з старих праць переходять у нові, що потім приводить до помилкових висновків у дослідженнях з політичної історії.
 
Наші праці були спробою відновити названу традицію історико-гене- алогічних досліджень, присвяних двом головним династіям Східної Європи. Спостереження над династичними зв'язками окремих гілок обох династій між собою та іноземними дворами дозволяють помітити певні закономірності цих зв'язків, які мали вплив на політичну ситуацію того часу. Має значення і вивчення порядку успадкування княжих престолів, який модифікувався у різні періоди і в різних гілках династії Рюриковичів, зберігаючи при цьому певні загальні засади. Він мав немаловажні наслідки для багатьох гілок роду. Відзначаючи конкретні випадки порушення права успадкування князівських престолів, важко повірити ніби в Київській Русі взагалі не було такого права або воно залишалося неврегульованим." Аджеж було це право стосовно успадкування майна купців чи простих смердів. Старий порядок успадкування в основному прийняли Гедиміновичі, які в X!V ст. почали займати престоли в українських і білоруських князівствах. Однак в силу різних причин їм довелося ввести західноєвропейську практику роздавання ленів.
 
Через брак джерел дуже складно розглядати такі проблеми практики успадкування як успадкування по жіночій лінії після вигаснення чоловічої, успадкування адаптованих дітей і т. д. Вивчення цих проблем теж випадало з поля зору більшості дослідників історії удільних князівств. Проекція всіх цих аспектів на політичну історію удільних князівств може допомогти розумінню і поясненню багатьох епізодів цієї історії, виправленню помилок, узгодженню спірних питань. Обидва роди розпались на ряд родин, представники яких (Острозькі, Вишневецькі, Четвер- тинські, Ружинські і др.) відіграли видатну роль в українській історії. Виникнення цих родин зв'язане з останнім періодом історії уділів, який найменше вивчений. Удільний період тривав з часу роздроблення Київської Русі на окремі землі, закріплення цих земель за певними гілками династії Рюриковичів і, в свою чергу, роздроблення їх на удільні князівства аж до ліквідації уділів і втрати представниками династій Рюриковичів і Гедиміновичів статусу удільних князів, незалежно від розмірів їх володінь.
 
Фактично і землі, на які роздробилась Київська Русь (Київська, Чернігівська, Переяславська, Волинська, Галицька, Турівська, Полоцька, Смоленська, Новгородська, Суздальська і Муромо-Рязанська), спочатку були удільними князівствами. Але, будучи закріпленими за певними гілками династії, вони скоро трансформувались у своєрідні «королівства" (за образним визначенням Б. Рибакова^), які, в свою чергу, стали роздроблюватися на удільні князівства. У подальшому процесі первісні удільні князівства роздроблювалися на ще дрібніші. Однак при цьому продовжувала зберігатися традиційна ієрархія феодальної залежності. Великий князь київський, подібно до імператора Священної Римської імперії, номінально залишався сюзереном всієї території Київської Русі. Для здобуття цього титулу необхідною умовою було володіння Києвом (подібно як імператором Священної Римської імперії можна було стати лише в Римі). Тому і боротьба між старшими князями земель («королями") зводилася до боротьби за Київ. Вона продовжувалася аж до зруйнування столиці монголами у 1240 р., а, можливо, і в перші десятиріччя ординського панування. Боротьба між удільними князями зводилась до боротьби за столиці земель, а пізніше - за «старші" удільні столиці. Ця боротьба продовжувалась аж до ліквідації самих удільних князівств і роздроблення окремих з них на частки які в певних випадках могли бути частками сіл та селищ. Для різних гілок обох родів цей етап наступав в різний час.
 
Часто родини, які походили від Рюриковичів чи Гедиміновичів, зберігали ще удільні імунітети і права, а також інші атрибути державності і після переходу на службу до інших пануючих князів. Тому, на нашу думку, їх володіння зберігали свою державність подібно до німецьких князівств Ангальт, Кобург чи Брауншвейг, володарі яких служили у війську Австрії чи Прусії. Таким чином, початковою хронологічною межею удільного періоду можна умовно прийняти 1132 р., коли із смертю Мстислава Володимировича, великі князі київські перестали контролювати всі землі Київської Русі. їх влада поступово ставала номінальною, а землі дедалі більше набували державних атрибутів, перетворюючись з адміністративних одиниць в держави або напівдержави з власною політикою. Кінцевою межею періоду можна умовно вважати середину XViicT., коли було формально ліквідовано більшість удільних князівств, які ще існували на території колишньої Чернігівської землі. Федерація удільних волинських князівств була перетворена у Волинське і Брацлавське воєводства, які після Люблінської унії 1569 р. ввійшли до складу коронних земель Польші.
 
До цього часу втратили свої права пануючих володарів князі з усіх гілок обох династій, хоча окремі уділи формально проіснували до кінця XV!!!ст., мало чим відрізняючись від звичайних приватних володінь. Уділи Північно-Східної Русі відносно добре досліджені завдяки працям А. Екземплярського, Д. іловайського, В. Борзаковського, М. Квашніна-Самаріна, А. Маркевича, О. Шульгіна, О. Зиміна, А. Монгайта, В. Кобрина, В. Кучкіна і др." В той же час удільні князівства на території колишніх 
 
Галицької, Волинської, Київської, Чернігівської, Переяславської, Туровської, Полоцької і Смоленської земель вивчені не так повно, особливо в період після монгольської навали. Зрозуміло, що межі земель треба розглядати в тодішніх їх кордонах, які не співпадають з нинішніми державними кордонами та адміністративними межами. Окремі межі земель залишаються дискусійними, тому ми в цій праці, не вдаючись у спеціальну полеміку, приймали межі Полоцької та Смоленської земель - за Л. В. Алексеевым/ Чернігівської землі - за А. К. Зайцевим/ Переяславської землі - за М. П. Ку- черою/ Київської землі (із застереженням відносно західних границь) - за П. П. Толочком/" Галицької землі - за і. П. Крип'якевичем," Волинської землі - за власними дослідженнями. Межі Туровської землі випливають з прийнятих меж сусідніх земель. Удільні князівства, які утворювалися на територіях колишніх земель Київської Русі внаслідок їх роздроблення, не порушували меж цих земель. Роздроблення відбувалося в межах давніх батьківських володінь і місцевих династій.
 
Лише з середини ХіУст. волинський князь Дмитро-Любарт Гедимінович був змушений вдатися до європейської практики роздавання ленів, щоб залучити литовську допомогу в боротьбі з польсько-угорською експансією. Пізніше цю практику стали приміняти великі литовські князі і польські королі. Це привело до стирання меж між землями, хоча як традиційні історико-географічні поняття землі збереглися на протязі всього періоду нашого дослідження. Зміни меж, кордонів удільних князівств, поява нових географічних регіонів, таких як Поділля, розглядаються нище у відповідних місцях тексту. У зв'язку з тим, що у дослідженні довелося звертатися до висвітлення окремих суміжних проблем генеалогії, хронології, термінології чи історичної географії, зовсім закономірно виник ряд питань, які вимагають спеціального наукового дослідження. Все ж ми вважали необхідним поставити ці питання як з метою комплексного вивчення історії удільного періоду, так і з метою вироблення методики такого аналізу.
 

Категории: 

Ваша оценка: от 1 до 10: 

Ваша оценка: Нет Average: 10 (4 votes)
Аватар пользователя Андрон