Елдредж - Пересуваючи гори

День 26 червня 2012 року видався у Колорадо гарячим. Термометри в Колорадо-Спрінгс покажуть рекордні 38 гра­дусів тепла – і розбурхають нові страхи про природну пожежу, що палала без стриму в горах на захід від міста. Команди вогнеборців були нечисленні, і після довгої спеки вогонь на схилах гір міг спалахнути від кожної іскри. Того дня до пагорбів було звернено багато тривожних поглядів. А потім, немовби виконуючи чийсь зловмисний наказ, пориви вітру сягнули 65 миль на годину. (Щоб ви розуміли, порив вітру, що дме зі швидкістю 35 миль на годину, загрожує збити вас із ніг; 65 миль на годину – це «жорстокий шторм» за шкалою Бофорта.) Штормові вітри і полум’я на висохлій гірській місцевості створили разом «нечестиву трійцю». Пожежа в каньйоні Вальдо вирвалася за захисні лінії. Наче німецький бліцкриг, що пронісся через усю Польщу в 1939 році, вона почала підступати до меж міста, пожираючи все на своєму шляху. Коли все скінчилося, то вогнем були знищені 18 247 акрів землі і 346 осель.

Я сидів за своїм столом того дня, коли зайшов колега і спитав: «Ти це бачив?». Я інстинктивно подивився на гори – вікна нашого офісу виходять на захід – й угледів передню смугу вогню, яка долала останній хребет перед містом. Ми стежили за репортажами мало не щогодини; пожежа розрослася до 4 000 акрів і здавалася лише на 5 відсотків контрольованою. Моя околиця (ми живемо на краю лісу) двічі отримувала попередження про евакуацію, і ми цілими днями спостерігали, як стовп диму підноситься над горами з епіцентру пожежі на захід від нас, клубочачись на висоті 30 тисяч футів, як грозова хмара чи шлейф вулкана, чорна, помаранчева і зловісна. Утім, новини й далі запевняли нас, що пожежа попрямує на північ та на захід, оминувши місто, а тому ми й далі жили своїм життям – аж поки я не побачив, як полум’я, наближаючись, видирається на гребінь гори. Виходячи з дверей, я витяг свій телефон і подзвонив Стейсі. «Пакуйся; я їду додому». – «Але ж не було повідомлень про евакуацію», – заперечила вона. – «Він уже близько, – сказав я їй. – Вогонь уже близько. Я його бачу. Я вже їду». Мов чоловік, що втікає від хвилі припливу, я буквально біг наввипередки з пожежею, поки вона перевалювала з гребеня на гребінь. Ми схопили пса і трохи манаття – як же й справді мало важить усе, коли нарешті настає отой важливий «момент», – і попрощалися з усім решта.

Наші сусіди від’їжджали останніми; пізніше вони розповіли нам, що дерева просто вибухали на пагорбі над нашими будинками. Стоячи в заторах, спричинених евакуацією, ми гарячково дзвонили й писали повідомлення друзям, просячи про молитву. Попіл падав на землю, наче сніжинки. У моєму «Ленд-Крузері» 1978 року не було кондиціонера, а тому я вмочив шарф Стейсі у воду і приклав його до рота, щоб не дихати димом, поки складав план дій на той випадок, якщо вогонь добереться до нас; вітри дули тепер вниз по схилу гори, женучи полум’я уперед, як пекельних псів. Ми знайшли притулок на схід від міста в кількох до­рогих друзів і тривожно спостерігали. Мине ще цілих три дні – посеред диму, вогню і заклубочених схилів гір – аж поки ми не почуємо новину: наш дім залишився неушкодженим.

До нас почали потроху стікатися фрагменти різних повідомлень, але саме звіти пожежних команд забрали в нас дар мови. Досвідчений начальник пожежної служби і кілька «спеців» з природних пожеж зібралися на нашій вулиці і з подивом споглядали те, чого їм ніколи не випадало бачити раніше. Стофутова вогняна стіна мала би прокотитися нашим пишним літнім схилом і пожерти наш дім за якісь секунди, але цього не сталося. Щоразу, коли несамовите полум’я підступало до межі нашого маєтку, воно зупинялося, вагалося і відступало назад – попри те, що вітер дув йому в спину, а пожежа могла розростися на милі за якісь лічені хвилини. Ми усвідомили, що саме в той момент, за три дні до того, друг написав нам повідомлення: Я бачив ангела над вашим домом, що розпростер свої крила і махав ними проти вітру й вогню. Думаю, що з вами все буде гаразд. Коли нам зрештою дозволили повернутися в нашу околицю, ми виявили, що низький вогонь випалив траву аж до самого ґанку. Але головна загроза жодного разу не перетнула межі нашого маєтку. Осики на нашому подвір’ї і далі тішили нас своєю літньою пишнотою.

Елдредж Джон - Пересуваючи гори - Як молитися пристрасно, впевнено, повновладно

пер. з англ. О. Гладкий

Львів: Свічадо, 2024, 248 с.

ISBN 978-966-938-730-1

Елдредж Джон - Пересуваючи гори - Як молитися пристрасно, впевнено, повновладно - Зміст

• Розділ перший. Дієва молитва

• Розділ другий. Третьокласники в Нормандії

• Розділ третій. Крик серця

• Розділ четвертий. Хто Він і хто ми

• Розділ п’ятий. Смілива влада

• Розділ шостий. Молитва заступництва

• Розділ сьомий. Усунення ще однієї перешкоди

• Розділ восьмий. Освячення – поширення на все влади Ісуса

• Розділ дев’ятий. Щодення молитва

• Розділ десятий. Моліться зараз!

• Розділ одинадцятий. «Нехай буде світло!» – молитва про настанову, ясність та одкровення

• Розділ дванадцятий. Молитва слухання

• Розділ тринадцятий. Молитва словами Святого Письма

• Розділ чотирнадцятий. Бойова молитва

• Розділ п’ятнадцятий. Внутрішнє зцілення – відновлення душі

• Розділ шістнадцятий. Фізичне зцілення

• Розділ сімнадцятий. Як не падати духом

Подяка

Додатки. Молитви

Примітки