Ферреро Бруно - Пейретті Анна - Вірую

Один канатоходець умів виконувати акробатичні рухи на канаті на запаморочливій висоті без жодного підстрахування. Якось він натягнув свій канат на ринковій площі невеличкого містечка і в гучномовець запрошував перехожих чудуватися його майстерністю. Зібрався чималий натовп. Акробат пройшовся по канату спершу повільно, потім бігцем, а відтак танцювальним кроком. Люди завзято аплодували. Далі чоловік поставив на канат стілець, примостивши його тільки на двох ніжках, і сів на нього. Після цього розгорнув газету і вдавав, що читає її. Він небезпечно похитувався вперед і назад, а глядачі зойкали з переляку.

Продовжуючи посміхатись, акробат утримував рівновагу на тонкому сталевому канаті. У певний момент він показав глядачам велосипед і звернувся у гучномовець до вже дуже великого натовпу: «Я проїду по канату туди й назад, сидячи на цьому велосипеді. Як гадаєте: мені це вдасться?» «Безперечно!» - з упевненістю вигукнули всі. Канатоходець посміхнувся. «Ну, якщо у вас така велика довіра до моєї майстерности, нехай хтось із вас сяде зі мною на велосипед і проїде по канату». Над площею запанувала глибока тиша. Ніхто не мав такої сміливости.

Раптом почувся голос якогось хлопця: «Я сяду на велосипед!» Канатоходець показав хлопцеві драбинку, якою той зміг піднятися на канат. Посадив його на велосипедну раму і став спокійно крутити педалі, їдучи по сталевому канату й чудово тримаючи рівновагу. Натовп затамував подих. Чоловік двічі проїхав по канату. Вслід вибухнули захоплені оплески. Коли хлопець опинився на землі, хтось запитав його: «Чи не страшно тобі було там, нагорі?» Хлопець усміхнувся: «Анітрохи. Той чоловік - мій батько!»