Говорун - Архімандрит Кирило - Українська публічна теологія

Архімандрит Кирило - Говорун - Українська публічна теологія
БІБЛІОТЕКА ВІДКРИТОГО ПРАВОСЛАВІЯ
У цій збірці містяться тексти, які виходили впродовж трьох років починаючи з грудня 2013 року. Вони були надруковані різними мовами у різних світових виданнях. Деякі з них, таким чином, є перекладом українською . Деякі з цих текстів є більш науковими, а деякі - більш публіцистичними. Деякі навіть оригінально з'явилися на сторінці автора у Фейсбуці. Проте перед включенням у цю збірку всі вони були відредаговані, а в деяких випадках навіть переписані, щоб утворити повноцінну книгу із тяглістю думки та аргументації.
Спільною темою цих текстів є публічна теологія або публічне богослов'я. Це шанована у світі академічна дисципліна, теоретичні засади якої викладені у книзі Понятійний апарат цієї дисципліни використаний у книзі задля аналізу українських реалій, особливо під час та після Революції гідності. Тому й назва книги - «Українська публічна теологія».
 
Український Майдан є головною подією книги. Це тому, що він став поштовхом до виникнення власне української публічної теології, яка не просто вивчала б західний досвід, а могла б донести до читачів у всьому світі український досвід . Ця теологія також потрібна українському читачеві, який хоче краще осмислити українські події останніх років, а також змоделювати розвиток нашої країни у майбутньому. Публічна теологія надає таку можливість .
 
У книзі публічна теологія розглядається окремо від політичної теології - ще однієї поважної дисципліни. Головна різниця між ними в тому, що перша вивчає відносини Церкви із суспільством, а друга - із державою . Саме на стосунках Церкви із суспільством робиться наголос у книзі Проте й церковно-державні стосунки не проігноровані. Аналіз спільних для всього східного християнства «симфонічних» моделей таких стосунків дозволяє краще зрозуміти їх українські особливості.
Звичайно, книга не вичерпує всієї тематики «української публічної теології», але є лише запрошенням для інших авторів писати на цю тему більше і чіткіше .
 

Архімандрит Кирило - Говорун - Українська публічна теологія

К.: Відкритий Православний Університет Святої Софії-Премудрості, ДУХ I ЛІТЕРА, 2017. - 144 с.
Сер. «БІБЛІОТЕКА ВІДКРИТОГО ПРАВОСЛАВІЯ»
ISBN 978-966-378-517-2
 

Архімандрит Кирило - Говорун - Українська публічна теологія - Зміст

Вступ
  • Засади політичної теології в українському контексті
  • Церква і публічний простір
  • Церква і держава
  • Церква і свобода
  • Церква і людина
  • Церква і Майдан
  • Церква і криза
  • Церква і примирення
Про автора
 

Архімандрит Кирило - Говорун - Українська публічна теологія - Засади політичної теології в українському контексті[1]

 
Словосполучення «політична теологія» звучить як оксюморон. Чи можна ставити поруч теологію та «політику»? Чи має метафізичне дотик до повсякденного? Чи не є ці два полюси нескінченно віддалені один від одного?
 
Теологія - це дисципліна парадоксальна. Один з її парадоксів полягає в тому, що, незважаючи на свою метафізичність, вона раціоналізується та навіть демонструє схильність до «політичного» - у Платонівсько-Аристотелівському сенсі цього слова.
В історії християнської теології було чимало доктрин, які зазнавали впливу різноманітних політичних доцільностей. Ось, наприклад, аріанство, яке повстало в четвертому столітті. Суто теологічно воно передбачало, що Син Божий не є справжнім Богом, але лише найдосконалішим творінням Отця. Але це вчення мало й певний політичний підтекст. Через монархію Бога-Отця аріанство сакралізувало монархію римських імператорів та легітимізувало її для Церкви, яка після трьох століть гонінь щойно вступила в союз з імперією . Інший приклад: значна частина політичних інститутів, як історичних так і сучасних, виникла по «божественному праву» Так, сувора ієрархічна структура середньовічної держави знаходила собі виправдання в працях богослова епохи пізньої античності, який писав під псевдонімом Діонісія Ареопагіта. Раннє республіканство Тосканських прото-демократій знаходило собі точку опори в апокаліптичному ідеалі Небесного Єрусалима, як це зображено на фресках Амброджіо Лорендзетті в Палаццо Пуббліко Сієни - одній з ранніх італійських республік, яка інтерпретувала себе як Новий Єрусалим[2] Американський демократичний проект виріс із синтезу європейського секуляризму епохи Просвітництва та пуританських теократій Нової Англії.
 
Проте зараз не про ці приховані чи явні впливи політики на теологію і навпаки, а про їх діалог та відкриту співпрацю . Власне, з цього діалогу й виросла академічна дисципліна «політичної теології», яка зараз є однією з найбільш популярних на богословських факультетах західних університетів.
 
Корені «політичної теології» сягають часів античності . Ще Августин у п'ятому столітті у своєму трактаті з політичної теології «Про град Божий» посилався на Марка Теренція Варро (І ст. до Різдва Христового), який в теології стоїків вирізняв «політичну теологію», протиставляючи її «міфічній» та «космологічній» теологіям[3] . Самого Августина вважають батьком християнської політичної теології Він вплинув на формування основних політичних парадигм та засад політичної філософії середньовіччя і навіть модерну.
На християнському Сході політична теологія з'явилася навіть ще раніше . Тут її протагоністом можна вважати єпископа Кесарії Євсевія (IV століття), який сформулював засади так званої «симфонії» між Церквою та державою . Ще однією видатною постаттю східного середньовіччя був Константинопольський патріарх Ф-тій (ІХ століття), думка якого, зокрема, вплинула на формування політичної культури східних слов'ян, у тому числі Київської Русі.
 
 «Політична теологія» у сучасному сенсі - як академічна дисципліна, що досліджує зони перетину метафізичного і політичного і пов'язана як із власне теологією, так і з політичною філософією, - виникла у ХХ столітті, у міжвоєнний період . Її засновником вважається Карл Шмітт[4], який у 1922 році надрукував есе, що так і називалося - «Політична теологія» (Politische Theologie)[5] . Шмідт належав до руху так званої «консервативної революції», яка на тлі критики Веймарської республіки вітала прихід до влади в Німеччині Адольфа Гітлера Особистим внеском Шмітта в розвиток нацизму стала концепція надзвичайного стану, яка виправдовувала узурпацію Гітлером всієї влади, оминаючи Конституцію . Головним страхом Шмітта, який рухав його політичну теологію, був політичний хаос, а найефективнішим інструментом боротьби з ним - сила (Macht) Церква для нього була формою сили (Machtform). Вона мала підтримувати політичного лідера у виконанні ним апокаліптичної ролі «катехона» - «того, хто утримує» - утримує, перш за все, від політичного хаосу. «Фюрер-катехон» був однією з політичних концепцій, яка мала релігійне підґрунтя. Взагалі Шмітт вважав, що «всі значні концепції сучасної теорії держави -це секуляризовані теологічні концепції»[6]. Власне, ця теза Шмітта дала поштовх до динамічного розвитку політичної теології як цілого напрямку академічної науки і після засудження тоталітарних ідеологій на Заході.
 
Курс розвитку цієї дисципліни після Шмітта було різко змінено подіями Другої Світової війни та тими трагедіями, які вона принесла. Її рушійною силою став вже не «демократичний хаос», а «шок-ефект Аушвіца», за висловом провідного діяча повоєнної європейської політичної теології Юрґена Мольтманна[7]. Для покоління Мольтманна, якого 1944 року було рекрутовано до лав німецької армії і який декілька років після війни провів у таборах для військовополонених, за його власними словами, «Життя після Аушвіцу стало конкретною богословською локацією Довгі тіні цієї історичної провини стали нашим locus theologicus . З ім'ям Аушвіцу ми асоціювали не лише моральну та політичну кризу нашого народу, але також кризу християнської віри. Чому було так мало спротиву християн нацистському Левіафану?» - задає питання Мольтманн. Відповідь на це запитання намагалося дати ціле повоєнне покоління політичних теологів, здебільшого німецьких, серед яких головними фігурами стали, окрім Мольтманна, Йоганн Баптист Мец та Доротея Цолле . Остання, відповідаючи на запитання «чому більшість християн у Німеччині підтримала Гітлера та сприяла Голокосту?» - знайшла влучне слово для такого християнства: «Христофашизм».
 
Це є християнство, вражене ідеологією . Воно перебудовує себе у відповідності до вимог тоталітарних режимів . Ідеологія в цьому християнстві відсторонює Христа, і тоді таке християнство закриває очі, а то й виправдовує будь-які злочини, що чиняться в ім'я ідеології.
 
Ідеологія - це один з політичних інститутів, які є секуляризованими формами релігійності. За висловом видатного американського дослідника ідеології Деніела Белла, ідеологія - це «секулярна релігія». Вона так само пропонує узагальнений погляд на світ та може легко мобілізувати маси Проте між ідеологією та християнством є велика різниця Християнство стоїть на тому, що Син Божий прийшов у світ заради людини -кожної людини, а не соціальних груп, і мета Його приходу - спасіння людини Тоталітарна ж ідеологія готова пожертвувати кожною конкретною людиною заради ідеї або інтересів мас.



[1] Текст підготовлено на основі загальної інаугураційної лекції 2 вересня 2014 року, на початку нового навчального року в Києво-Могилянській Академії
[2] Див. Michelle Duran, «Pilgrims and Portals in Late-Medieval Siena» в Robert Odell Bork and Andrea Kann, eds ., The Art, Science, and Technology of Medieval Travel, (Aldershot, England; Burlington, VT: Ashgate, 2 2008), 71-82.
[3] De civitate Dei 4. 27 та 31.
[4] Див . Michael Kirwan, Political Theology: an Introduction, (Minneapolis, MN: Fortress Press, 2009), 26.
[5] Carl Schmitt, Politische Theologie, (Berlin: Duncker & Humblot, 1922).
[6] Carl Schmitt, Political Theology: Four Chapters on the Concept of Sovereignty, trans. George Schwab, (Cambridge, MA: MIT Press, 1985), 36.
[7] Jurgen Moltmann, "Covenant or Leviathan? Political Theology for Modern Times," Scottish Journal of Theology 47, no. 1 (1994), 38.
 
 

Категории: 

Ваша оценка: от 1 до 10: 

Ваша оценка: Нет Average: 9.7 (3 votes)
Аватар пользователя Lexux