Адамський Міхал - Перейти через пустелю, або Від розпачу до надії

В Апофтегматах можно найти багато порад, які для нас звучать дивно: «Втікай від людей, так спасеться душа твоя». Один апофтегмат про Авву Антонія, предтечу чернечого життя, розповідає про його цілковите відречення від усього. Авва Антоній почув у храмі слова: «Піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною» (Пор. Мт. 19, 21-22). Так народився великий рух Отців Пустелі, які, цілковито довірившись Господеві, далеко від людських помешкань, за містами, серед піску пустелі та в пустці, шукали Бога.

Сьогодні здається, що пустеля сама входить у наше життя. Пісок пустелі, котрий вульгарно вдирається у наше життя, — це асфальт, бетонні мікрорайони з печерами на тому чи иншому поверсі будинку. І мурашник людей, настільки великий, що «народу довкола багато, та щораз важче знайти людину», як писав Едвард Стахура. Анонімність парохій, пересічність та традиціоналізм віри, відсутність наставників, спрага духовного досвіду, пошук замінників метафізики та сектантської езотеричности... Усе це спричиняє усамітнення, загублення та відчуження у нас і довкола нас. До цього також потрібно додати зруйновані подружжя (постійно зростає кількість розбитих сімей, коли мати або батько одні виховують дітей), нова економічна дійсність (безробіття, висока конкуренція на ринку праці тощо), яка нагадує щурячі перегони, а також наші особисті нездужання: депресії, страхи, стагнації.

Усе це наповнює нашу пустелю. Як серед цього жити? Як віднайти джерело у пустелі? Чи є сенс у такому «існуванні»? Як залишатися християнами серед криз та загального несприйняття? Усупереч поширеним думкам, усе це може бути середовищем, у котрому християнин може жити. Щобільше, саме в таких умовах змагання з безнадією християнство найбільше розквітло! Твоя пустеля, незалежно від того, яка вона, — це досконале місце, щоб віднайти Господа. Так як Ізраїль ти можеш відчути, що Господь нас веде й годує. Саме у пустелі Господь робить з нас свій народ. Подорож нею може стати для кожного з нас гарним і не згаяним даремно часом зміцнення та поглиблення своєї віри та зв'язку з Ісусом.