Буаредон Ів, де, Пейру Бернар - На порозі вічности

Куди ми підемо після смерти? Відповідей на це невідворотне питання безліч. Однак його не можна уникнути. Як прийнято казати, «ми всі через це пройдемо». І йдеться саме про перехід. До чого? Куди? До кого?

Іноді можна зустріти розумних і добромисних людей, які говорять про смерть так, як про фізіологію колорадських жуків. Можливо, той, хто відмовляється розглядати це питання відкрито, таким чином просто приховує свій страх? Побутує думка, що не можна серйозно говорити на цю тему, немовби це предмет якогось спостереження. Андре Мальро, добре розуміючи це, писав: «Проблема полягає не в тому, що треба померти, а в тому, що я помру». Я, тобто ви і ми. Ми небагато знаємо про своє життя й про життя тих, які нас оточують. Однак маємо абсолютну певність щодо декількох речей, які стосуються кожної людини. Перша - я народився; друга - колись я помру (в якому віці? як?). До цих тверджень додається одне питання: чи хтось повернувся з тамтого світу, щоб розповісти нам про нього?

Можна розглядати всі припущення про смерть, проте жодне людське міркування, жоден досвід не сягає такого рівня певности, якому ми можемо повністю довіритися. Слід визнати, що тут людина торкається певної межі. Це прикро! Либонь найбільш очевидне питання нашого існування по-людськи незбагненне або людина не може з цим упоратися. Уся наша особиста гордовитість, колективна зарозумілість зіштовхуються з цією простою очевидністю: колись (невідомо, коли саме) ми пройдемо крізь двері у потойбічний світ. А що після цього?

До того ж ми не самотні у цій події. На землі ми живемо у родинних, дружніх, емоційних чи професійних зв’язках. Серед цих найпрекрасніших, найбільш зворушливих зв’язків є такі, які надихає любов у всіх її формах. У крайньому разі ми могли б досить легко прийняти відхід тих, кого не любимо. Але чим більше спливає часу, тим більше людей, яких ми любимо, переходить на інший берег. Що ж тоді з ними стається? Що стається з нашою прив’язаністю? Чи ми приречені тільки на скорботу? Адже смерть - це завжди удар; у своїй суті вона є подією, яку надзвичайно важко пережити.