Димид Михайло - Відро цементу - Розмови з дітьми про євангельські історії

Легко було мені писати цю книжечку, яка є збіркою бесід, що їх ми провадили з дітьми після спільного читання Послань апостолів і Євангелія. Ми це робили на недільних Божественних Літургіях. Для успішного читання завжди мали бути передумови. І отець, який читав Євангеліє, і дівчина, яка читала Апостола, мали як слід підготуватися, що означало вдома голосно прочитати відповідний текст і над ним трохи подумати. Друга передумова – це природне і виразне прочитання тексту, щоб його справді всі присутні почули слово в слово. Інколи діти з батьками вже наперед готували малюнок на наступну євангельську тему – це давало змогу не тільки спільно з батьками прочитати текст, а й обговорити його і схопити найважливіше для наслідування.

Коли все так відбувалося, то справді Святий Дух сходив на нашу спільноту після літургійного прочитання Євангелія, і ми вели дуже продуктивну спільну бесіду. Були плоди. Ми відчували, наскільки Ісус нас любить, і розуміли, що ця любов є вимогливою. Це означало, що ми бачили себе у дзеркалі Ісуса, відчували свої немочі. Найкраще було в тому, що діти не розчаровувалися, а на самоті, деколи з татом чи мамою, писали свої малі постанови. Таким чином вони працювали над собою і раділи зі своїх успіхів у Христі. Коли вони заплутувалися через багато голосів, які їх заманювали, то не падали духом, а сповідалися і знову починали змагання.

Цікавим плодом наших бесід було те, що батьки теж ставали ближчими до Ісуса. Вони спочатку тільки допомагали дітям, щоб ті досягали своїх цілей, а потім Боже слово і їх зачепило, і вони вже самі до нього горнулися – навіть більше, ніж діти. Ми теж усі зрозуміли, молодші й старші, що тепер на ослах уже не їздять (як то є в євангельських розповідях). Отож кожного разу треба було нам роздумувати, яким чином та розповідь і те апостольське послання торкається нас особисто, нині, в нашому місті.