Глушок Вікторія - Це наче про тебе - історії, що відгукуються

Історії супроводжують усе моє життя. Я вигадувала їх для себе, граючись ляльками в дитинстві, іноді розповідала, заохочуючи до гри своїх друзів. Я перетворювала їх у шкільні твори на кілька сторінок або на сценарії виступів на шкільній сцені. Згодом, навчаючись у медичному університеті, я вчилася слухати й чути не лише історію хвороби пацієнта, а й історію його життя – часто складну й неозвучену. Це завжди здавалося мені важливим, тому, закінчивши виш, я обрала психіатрію – фах, який знала зсередини, спостерігаючи за роботою та покликанням батька, і який більше, аніж інші галузі медицини, зосереджувався на людині загалом, а не лише на її симптомі. Психотерапія видавалася мені логічним продовженням. Спочатку системна сімейна, оскільки і тоді, і тепер найцікавіше мені було працювати зі стосунками, а згодом я опанувала інші напрямки, які успішно її доповнювали.

Коли я розпочала приватну психотерапевтичну практику, історії стали основним змістом моєї роботи. Я слухаю їх щодня. Ми проживаємо їх разом із клієнтами, переосмислюємо, завершуємо і створюємо нові. Я розповідаю історії у своєму блозі, під час лекцій та тренінгів, на радіо і на телебаченні. У відповідь часто чую: «Це наче про мене…». Саме ці слова стали назвою моєї книги, адже відображають її зміст особливо влучно. Тексти, які ви тут читатимете, розповідають про звичайних людей: хтось із них здаватиметься вам близьким, а хтось залишиться чужим і незрозумілим, хтось викличе симпатію, а хтось – обурення, про когось захочеться дізнатися більше, а про когось – якнайшвидше забути. Вірю, що мої герої не залишать вас байдужими.

Усі історії, які я розповідаю у цій книзі, народжувалися спонтанно: із почутих від когось слів, які мені відгукнулися, із реальних подій, які я спостерігала, із власних усвідомлень, іноді – навіть зі спостережень за незнайомцями на вулиці. Одні писалися легко, на одному диханні, до інших я поверталася знову і знову, добираючи найбільш влучні слова і найвідповідніші образи. Деякі викликали в мене усмішку, інші – до сліз зворушували. Кожну із цих історій я проживала разом зі своїми героями. Запрошую до цього і вас. Усіх, хто чекав, і усіх, хто щойно знайомиться зі мною.