Кіндратович - Зустріч, що змінила життя

Дивовижно, як становище чи посада людини в суспільстві змінюють думку про неї довколишніх. Поки я, звичайна собі пацієнтка з Пустомитівського району, терміново скерована в суботу по обіді в лікарню, в приймальні ковтаю знеболювальне, чергова лікарка, не поспішаючи, залагоджує власні справи. Неквапно веде телефонні розмови з сином, а потім - із чоловіком, перекладає якісь папери і голосно бурчить: от, мовляв, кожний пацієнт думає, шо його проблема найголовніша, а які проблеми в самого лікаря, як він має вижити на мізерну зарплату, - це нікого не обходить.

- А лікарню, між іншим, не забезпечують абсолютно. От дам вашому чоловікові список, нехай іде купує все, шо треба для лікування. А поки що заповню карточку. - Прізвище, ім’я, по батькові? Місце роботи? Журналістка?! Ой, вибачте, ради Бога! Не подумайте чогось поганого, просто день сьогодні був важкий. Зараз ми швиденько все влаштуємо. Гукніть чоловіка, хай нічого не купує. Я все дам. У мене все є.

А наступного дня так люб’язно-довірливо: «Може, ви як журналістка посприяли б у вирішенні однієї справи? У мене такі сусіди, шо цілому будинку жити не дають. Може, якусь скаргу на них до газети написати? До речі, ходіть зі мною, я дам вас дешо з “гуманітарки”». Холодно дякую за «гуманітарні» ліки. Я вже познайомилася з багатьма хворими і знаю, що іншим пацієнтам ці ліки продають, а ця запобіглива переді мною лікарка іншим безапеляційно заявляє: «Будуть гроші - буде й операція. Немає? Хіба не знаєте, шо власне здоров’я найдорожче?»