Лебедь Олександр - Лише один раз - Історія одного навернення

П’ятий поверх, двокімнатна квартира сірого похмурого будинку, що зветься хрущовкою. Пообідавши вермішелевим супом, я узявся до уроків. Надворі – чудова сонячна погода, тож мені, дев’ятирічному хлопчикові, кортіло якнайшвидше піти ганяти з друзями у футбол. Усівшись за письмовий стіл і розклавши підручники й зошити, я заглибився у навчання, але раптом затамував подих. Крізь щілини старих вхідних дверей до мене долинали звуки зі сходів, якими напевно підіймалася людина, котру я любив, а водночас боявся понад усе на світі. Серце пришвидшено забилося, у роті за якусь мить геть пересохло. Подумки я ще сподівався, що все-таки помиляюся, що важкі кроки не сягнуть п’ятого поверху, а людина, про яку я думав, виявиться кимось іншим. Але раптом разом із важкими кроками будинком прокотилася лайка п’яного чоловіка, голос якого був мені до болю знайомий. Лайка, яка завжди отруювала мене страхом і викликала почуття глибокого сорому за свого батька, котрий, напиваючись, періодично заходив у гості та зчиняв своєю неадекватною поведінкою справжній переполох серед сусідів.

Мій батько — високий і вродливий чоловік — за своєю суттю був дуже доброю й щедрою людиною. Його особ ливим даром було вміння вільно спілкуватися з різними людьми, до того ж на найрізноманітніші теми. Він був душею будь-якої компанії. Віктор, так звали мого батька, щиро любив свою сім’ю та докладав максимум зусиль, щоб забезпечити свою дружину й двох синів усім найкращим у дефіцитні роки перебудови вже колишнього Радянського Союзу. Його захопленням були світлини. У вихідні він разом із сім’єю виїжджав на природу, робив першокласні знімки, а потім, увімкнувши у маленькій темній кімнатці червоне світло, з допомогою реактивів перетворював плівку на справжні шедеври. Він був чудовим чоловіком, але так само, як і багато інших чоловіків, збився з пуття й став жертвою алкогольної залежності.

Зелений змій — жаданий, омріяний напій, лікувальний еліксир для душі, який обіцяє стомленим роботягам відпочинок і розслабляє, коли турботи й життєва метушня навалюються нестерпним тягарем. Скільки ж людей піддалося спокусі хоч на мить утекти від реальності, заливаючи свою свідомість анестезією, розлитою у вишукані пляшки з барвистими етикетками. Для багатьох ця мить перетворилася на постійне існування, яке зруйнувало мрії, сім’ї, здоров’я та й зрештою усе життя загалом.