Тосі Дарданело Лоре - Маленький путівник до радости

Мабуть, це не випадковість, що книга відкриває найбільший секрет радости вже у першому розділі: зреченість. Було б логічно дійти до нього крок за кроком, навчившись спочатку долати етапи щораз більшої відповідальности, щоб наблизитися до мети загартованими та готовими отримати «об’явлення». Але, спитаєте ви, що спільного у радості та зреченості? Багато чого, адже зреченість є автострадою, яка веде прямо до віри: необхідно зробити крок, щоб осягнути ідеальний спокій у серці. Отже, зреченість. Цей термін, на перший погляд, немовби ставить нас перед глухою стіною, такою довгою і високою, що викликає бажання одразу ж закрити книгу зі словами: я з цим не впораюся! Зреченість виглядає найскладнішою річчю у світі.

Але власне тут і ховається проблема: ми легковажно думаємо, що у світі існує щось неможливе. А це велика помилка, бо якби ми вирішили йти за Законом світу - Законом набагато більшим та вищим, ніж ті жалюгідні спроби, на які ми спромоглися у цій царині; Законом, поруч з яким стаємо сліпими, глухими, скептично налаштованими та смішними, без найменшого здогаду про те, якого великого багатства ми позбавлені через власну короткозорість... - якби ми вирішили принаймні раз піти за цим Законом, то найперше наше відкриття було б таке: нічого неможливого не існує! З цього висновок: можливим стає навіть навчитися зрікатися.

Зрозуміло, що зреченість йде першою в нашому переліку, оскільки від початку варто пізнати цей свого роду приспів, це часто повторюване поняття, яке ми зустрінемо в багатьох, якщо не у всіх розділах книжки: деколи явне, деколи - приховане, деколи - ледь-ледь відчуте інтуїтивно. За таких умов можна спокійно говорити про те, що ми почали з кінця. Зреченість передбачає насамперед прийняття всього того, що ми змінити не в змозі. Прийняття, яке, своєю чергою, передбачає усвідомлене зусилля волі. Термін «прийняти» часто плутають з приреченим підкоренням. Але ж відчуйте різницю самі! Прийняття, тріюмфуюче і впевнене, гордо тримає себе, воно не має нічого спільного з другим терміном, знедоленим і відкиненим на узбіччя: жалюгідна подоба, бліда, неначе привид. Підкорення виступає таким собі синонімом відмови. Пересічна людина уявляє собі підкорених осіб такими, що відмовилися від боротьби. Піднято білий прапор і, зі зв’язаними руками й ногами, можна спокійно відправлятися у полон. Підкорення свідчить про відмову від надії, мовчазну згоду з тим, що нам чуже; і, врешті-решт, воно просто рівносильне зраді душі.