Світ наповнений різноманітними людьми. Отож, немає нічого дивного у тому, що серед них є і такі, що не зважають на існування Бога і забувають, що Він не лише не перестає обдаровувати нас життям, а й сам став людиною, помер за нас і полюбив настільки сильно, «щоб ми дітьми Божими звалися. Ми і є ними» (1 Йо. З, І)1.
Якщо з того факту, що нас створив Господь, виникає природна вдячність та любов, пов’язана з виконанням Божої волі, то факт обрання нас Божими дітьми повинен викликати в наших серцях синівську вдячність до Творця.
«Бог прагне нашої любови й не задовольниться нічим іншим. Для Бога не має значення те, що ми робимо, бо Він може вчинити все це лише однією думкою або ж створити нових істот, які робитимуть те саме, що й ми. Натомість любов у наших серцях абсолютно виняткова і ніщо не може її замінити. Звісно, Бог міг би створити нові серця, які любили б Його, але від моменту, коли Він створив нас і дав нам волю, любов кожного нашого серця є винятковою і ніхто, крім нас, не може її пожертвувати Богові»2.
Виразно помітно, наскільки сильно Господь нас любить і прагне, щоб ми, в міру наших можливостей, відповідали взаємністю на цю любов. Також тому Бог уже в перших словах виявляє свою волю, коли повчає нас: «Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм» (Втор. 6, 5). А тому життя християнина, який не виконує першу заповідь, стає марним та млявим.
Як Бога можна любити?
Бог думав про нас ще на самих початках історії. Тоді ми були лише думкою в Його розумі, думкою, яку Бог полюбив настільки сильно, що обдарував її життям. Любов, якою Бог обдарував нас, настільки велика, що зробила можливим те, чого не може зробити ніхто з нас. Бо коли ми прагнемо чогось, що не існує, то (незалежно від того, наскільки сильно ми цього хочемо) мусимо вдо- вольнятися лише надією, що колись наша мрія збудеться. Бог діє інакше: Його любов настільки велика, що може пробудити життя. І в цьому полягає таємниця нашого існування: лише любов, якою нас полюбив Бог, у своїй величі може перемінити думку в реальне існування.
Бог створив нас для себе, на свій образ та подобу, щоб ми, пізнаючи та полюбивши Його, навіки насолоджувалися біля Нього невимовним щастям, яке навіть апостол Павло висловлює настільки недоладно: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять» (1 Кор. 2,9).
Господь прагне нашої любови, а також того, аби вона постійно зростала. От тільки тут виникають сумніви: як ми маємо любити Бога? Як у нас може зростати почуття до Нього? Адже навіть філософи навчають простої правди, яку підтверджує щоденний досвід: не можна любити те, чого не вдалося пізнати. Таким чином, якщо ми не пізнали Бога, то й полюбити Його не можемо. А як Його пізнати, як не через молитву?
Отож, любов Бога нероздільно пов’язана з молитвою людини. Можна навіть ствердити: «Хто багато молиться - сильно любить, а хто мало молиться - мало любить».
Є багато людей, які знають, що Бог існує, але небагато є таких, що Його шукають і намагаються наблизитися до Нього. Отож, не бракує таких людей, які мало люблять Бога, і в результаті цього їхнє духовне життя літепле й позбавлене глибокого благочестя. «У молитві душа озброюється до всякої боротьби. В якому б стані не була душа, вона має молитися. Чиста й гарна душа має молитися, бо в іншому разі втратить свою красу; душа, яка прагне такої чистоти, теж має молитися, бо в іншому разі не дійде до своєї мети; щойно навернена душа теж повинна молитися, бо в іншому разі знову впаде; мусить молитися і грішна душа, щоб мати силу підвестися. І немає душі, яка не була б зобов’язана молитися, бо всіляка благодать спливає через молитву» (св. Фаустина Ковальська, Щоденник, 146)3.
Відсутність молитви ускладнює і навіть унеможливлює справжню любов до Бога. В усіх авторів духовних творів ми знайдемо правду, яка свідчить про зв’язок між молитвою та життям душі. Ще двадцять століть тому Господь наш Ісус Христос казав: «Завжди моліться» (див. Лк. 18, 1) і не обмежився лише словами. Своєю поведінкою Він дав нам численні приклади і Сам часто молився. Читаючи Євангеліє, знаходимо багато описів, які свідчать про те, що Ісус провів «усю ніч на молитві до Бога» (Лк. 6, 12), а також інші, в яких бачимо, наскільки важливою для Нього була розмова з Богом.
Луна Лука де Тена Франциско — Маленька школа молитви
пер. О. Мандрика. - Львів : Свічадо, 2015. - 136 с.
ISBN 978-966-395-810-1
Луна Лука де Тена Франциско - Маленька школа молитви — Зміст
-
Частина перша
- Молитва
-
І. Божа любов і молитва
- Бог прагне нашої любови
- Чи Бога можна любити?
- Це не для мене!
- Усна молитва
-
II. Молитва і почуття
- У підводному човні
- Потужний важіль
- Безкорислива любов
-
III. Як молитися?
- Постійно та сама пісенька?
- Не боятися рутини
- У морських глибинах
- У кожної особи - свої потреби
- Постанови
- Витаю в хмарах
- Квиткар
-
IV. Постава на молитві
- Щирість
- Допоможи собі сам - і Бог прийде тобі на допомогу
-
V. Обставини молитви: місце та час
- На вулиці?
- Перед Чесними Дарами
- Вдома?
- Докладати зусиль
- Час, призначений на молитву
-
VI. Відповідь Бога та приклад Богородиці
- Адже Бог мене не чує!
- Прохальна молитва
- Відповідь Бога
- Божественна Літургія - школа молитви
- Богородиця - приклад молитви
-
Частина друга
- Присутність Бога
-
І.Бог є всюди
- Кілька хвилин - це замало
- Присутність Бога - що це таке?
- Він недалеко від нас
- Ніби батько
- Людський страх
-
II. Пошуки Бога
- Скарб
- Співучасть
- Лопата
- Реакція наглядача
-
III. Серед щоденних обов’язків
- Сонікара
- Таємнича музика
-
IV. Людські способи
- Пам ять
- Сходи
- Примара
-
V. Справжня присутність Бога
- Ще більше
- Божа воля
- Що таке святість?
- Що зараз зробив би Христос?
- Слово і хліб
- «Що лиш скаже вам, -робіть»
-
VI. Жити молитвою
- Виноградина та гілки
- Труднощі?
- На роботі
- «Зостанься з нами»
- Підготовка до сповіді
- Іспит сумління
- Акт жалю
- Що таке відпуст?
Категории:
Благодарю сайт за публикацию:
