О’Донован - Справедлива війна

На відомому вівтарі у Генті, де брати Ван Ейки зобразили поклоніння Агнцю Божому, що стоїть на жертовнику посеред моріжка перед Небесним Єрусалимом, на нижній лівій панелі з самого краю богомільної юрби зображені дві групи людей. їх відділяє одну від одної скелястий виступ, але міське тло в них спільне; і це протиставляє їх двом іншим групам на нижній панелі праворуч, які зображені на тлі пустині. Ті, що стоять праворуч, - це пустельники і прочани Церкви; а ті дві інші групи ліворуч ідентифікують як справедливих суддів і milites Christi, «воїнів Христа». 

 

Це відразу вражає сучасні релігійні почуття. Як, запитаємо ми, мирянське служіння, яке християнські судді звершують у цивільному контексті, може поширюватися на солдатів? Одна група служить миру, а інша - війні. Здається, що цього досить, щоб прокласти між ними безмежну духовну відстань. Чи може той, хто воює, приносити поклоніння жертовному Агнцю? І це наше потрясіння не є чимось дивним. Утім ідея, що ці дві ролі - суддів і воїнів - цілком аналогічні, ідея, що виростала з характерної для XII століття романтизації християнського лицаря, якого ми зустрічаємо, скажімо, у легендах Круглого столу, була одним із великих досягнень пізнього середньовіччя. Нині ми називаємо її зазвичай «теорією справедливої війни». 

 

Однак це досягнення викликає досить серйозні сумніви. Божою волею для людства є мир: ця визначальна істина містить і формує всі інші істини, які ми маємо надію дізнатися з цього питання. І з неї випливають три інші твердження. По-перше, Божий мир є первісною онтологічною істиною творіння. Ми мусимо відкинути скептичне припущення, що конкуренція, а також те, що метафізики називають «відмінністю», є фундаментальними реаліями всесвіту, припущення, яке неможливо прийняти у світлі сотворення, збереження і відкуплення світу. По-друге, Божий мир є метою історії. Ми мусимо заперечити гадану культурну цінність війни, її героїчне прославляння як поступу цивілізації. Бо війна слугує цілям історії тільки так, як зло слугує добру, а сила обертати зло на добро належить тільки самому Богу. По-третє, Божий мир - це практична вимога, що покладена на нас. Ми мусимо відкинути будь-яке «право» на ведення війни, будь-яке домагання з боку частини людей, що вони можуть жертвувати своїми ближніми заради власного виживання й багатства. Бо Євангеліє вимагає, щоб ми зрікалися добра, яке можна здобути лише коштом добра свого ближнього.

 

Чисто філологічно bellum - це duellum, конфронтація двох, проста і безпосередня різниця протилежностей. Жоден християнин не вірить, що duellum може бути «справедливим» чи «потрібним», тому що жоден християнин не вірить, що протистояння може насправді бути безпосереднім. Усяке протистояння підлягає миролюбному суду Божому, від якого жодна зі сторін не є незалежною. У цьому сенсі кожного християнина можна вважати, використовуючи популярний у XX столітті термін, «пацифістом», що відкидає антагоністичну практику, практику безпосереднього конфлікту. Тому всі християни можуть визнати щось на кшталт гріха войовничости, або «злочину проти миру». Цей злочин полягає в перетворенні антагоністичної практики на мету політики, чи то як засіб, чи то як ціль; цей гріх полягає в культивуванні антагонізму як форми самовдосконалення.

 

Пер. з англ. О. Гладкий. - Львів : Свічадо, 2024. - 228 с. 

ISBN 978-966-938-783-7

 

До українського читача 

Передмова-посвята 

ДОДАТОК 

У пошуку християнського погляду на війну 

Покажчик