У цій книзі йдеться про пошуки способу того, як прожити власне життя. Виникла вона на основі листів, надісланих на адресу "Переміни" (www.przemiana.pal- lotyni.pl). Я ніколи не думав про публікацію цих листів. Утім, порушені в них проблеми є непоодинокими - їх намагається розв'язати чимало людей. Ось тому і виникла потреба у подібному виданні. Для багатьох ця книга може стати добрим провідником, допомогою у саморозкритті, а насамперед - шансом у пошуках надії, без якої не можна йти далі. Книжка заохочує змінити себе, попри внутрішній страх, оскільки надзвичайно важливо врятувати те, що є прекрасним, неповторним, божественним у людині. Крім того, це спроба віднайти відповідь на запитання: як прожити повноцінне життя, без огляду на те, що воно принесе? Треба критично подивитися на нього. Утім, це вимагає неабиякої відваги. Варто ставити собі і такі запитання, на які не можна відповісти. Треба поділитися з близькими своїми сумнівами і тривогами, до яких спричиняють рідні. Необхідно наполегливо вчитися критично сприймати власне життя, инакше втратимо здатність бачити і йти у потрібному напрямку.
Важливо - просто необхідно! - говорити про свої переживання, про те, що з нами відбувається. "Життя, над яким не замислюємося, не варте того, щоб його переживати. Суттю людяности є роздуми про неї, дискутування, оцінювання її, окремої думки про неї" (Генрі Дж. М. Ноуен). Коли дивимося на власне життя, на своїх близьких, пізнаємо не тільки радість, а й біль, які випливають не лише з перемог і поразок, а насамперед з того, що відчуваємо і думаємо. Тому роздуми про життя є важливими у нашому розвитку, зростанні і переміні.
Спробуймо подивитися на себе, на свою поведінку. Ми побачимо, скільки в нас оманливих схем, скільки легковажних думок і привласнених учинків. Потрапляємо до пастки, в якій нас переконують, що ми більше нічого не можемо зробити. Тримаємося затертих зразків поведінки, оскільки те, що було, попри свою безрезультативність, дає нам облудне почуття безпеки, тоді як усе нове викликає страх і недовіру. Дуже важливою є відвага приймати нові рішення силою віри, яку в собі носимо. Лише віра ефективно відкриває в нас надію. У відповідях на листи знайдемо заохочення довіряти Богові. Саме довіра спонукає нас творчо переживати власне життя, де не буде місця для знеохочення, почуття безнадійности, розпачу. Саме віра дає нам сили пробиватися крізь те, що видається понад наші можливості. Завдяки вірі в Ісуса Христа в нас народжується готовність по-новому трактувати те, що відбувається з нами.
Всі описані в листах страждання, сподівання, любов, біль, усе неясне... є скарбом людей, які чекають, щоб у них відкрили те прекрасне, цінне, що несе у собі творчі можливості, яких вони не усвідомлюють.
Зустрічі з иншими людьми надзвичайно цінні, тому що збагачують нас, підносять на дусі. Звичайно, з деякими нас пов'язує почуття знеохочення і розчарування. Не таким уявляли ми життя в родині, у спільноті, серед друзів, знайомих, колег. Ті, від кого очікували багато, занепали в наших очах через свою поведінку. Тепер тримаємося від них на відстані, ставимося до них упереджено. Буває, прагнемо "позбутися" окремих людей, бо нам з ними важко. Инших намагаємося завоювати, оскільки вони переконують нас, що життя є прекрасним, і його варто добре прожити. Иноді, а то й часто, прагнемо поділитися з кимсь своїми переживаннями. І суть не в тому, щоб кожного разу отримувати відповідь, яка нас заспокоювала б. З надією ми шукаємо того, хто доброзичливо присвятить нам свій час, а в ньому себе самого. Нас пронизує великий голод бути вислуханим. А коли відважуємося довірити иншій людині найглибшу таємницю свого серця, з хвилюванням дивимося на її реакцію як сприйме нашу відвертість, щирість, правдивість? Чи не сприйме наш біль, як щось банальне? Як відреагує на біль, який вчувається у кожному слові? Зранені, ми боїмося знову помилитися. Це спричиняє спокусу замкнутися в собі.
Головне не те, щоб віднайти ліки від будь-якої журби, а прагнення осягати щоденне життя крізь призму віри. "Лише тоді ми побачимо в иншому вимірі суперечності долі, зміниться наше ставлення до найрізноманітніших речей, ми будемо по-иншому дивитися на них" (А. Ґрюн). Завдяки вірі ми вчимося вміти жити у печалі. Найчастіше страждання з'являються через ослаблені, а то і цілком знищені стосунки з иншими. Скарги, гнів, заздрість, почуття кривди і відчуження виникають унаслідок конфлікту. А відтак ми не можемо добре жити без єдности з иншою людиною. Без спільноти і глибокого почуття належности життя стає надто важким.
Пежхальський Юзеф — Листи до священика: Шукаючи дороги перемін
Пер. з польськ. М. Бублик. - Львів: Свічадо, 2008. -180 с.
ISBN 978-966-395-146-1
Пежхальський Юзеф - Листи до священика — Зміст
- Вступ
-
І. Шукаючи Бога
- Боже, я не розумію
- Потребую допомоги
- Стахура шукав
- Гнів і кара
- Темна сторона Бога
- Любов і гнів
-
II Через страх і страждання
- Дуже боюся
- У всьому обвинувачує нас
- Будування і руйнування
- Страждання і переміна
-
III. Потреба родини
- Відсутність матері
- Вчити поваги до матері
- Мій батько - педофіл
- Щоб знову відкрився
- Я не люблю цей світ
-
IV. Необхідність морвльних принципів
- Бути ближче один до одного
- Еротичні думки
- Спокуси, прагнення чистоти і мастурбація
- Залежність чи любов?
- Нас єднав тільки секс
- Святе Причастя і поцілунки
- Я инша
- Навіщо прощати?
-
V. Впорядкована турбота про себе
- Мрію про повернення до Бога
- Щоб камінь з душі спав
- Іспит совісти
- Сила людського слова
- Найважче повірити в любов
- Здоровий егоїзм
- Бог і відчуття
- Силою є молитва
- Я навернулася
- Післямова
Категории:
Благодарю сайт за публикацию:
