Скшипчак — Не вмерти ще за життя

Роберт Скшипчак — Не вмерти ще за життя - 10 кроків у пошуку віри

Вірити в Христа завжди було нелегко. Однак я ніколи не думав, що християнство так раптово зміниться зі спільнотної віри, яка була характерна для костянтинівської епохи, де всі погоджувалися стосовно основних цінностей Євангелія, а якщо хтось цього не робив, то його вважали «віровідступником» або «недовірком», - у скромну, хоч і дуже особисту, віру учнів Христа, які чітко відстоюють свої переконання, незважаючи на те, що їм доводиться жити у доволі поганському світі. Однак статистика й надалі пропонує перебільшені пропорції: християн поменшало тут, зате додалося там. У наш час зовсім не легше послідовникам св. Франциска, с. Фаустини чи папи Івана Павла II.

Схоже, що сьогодні, крім постійної релігійної байдужости чи моральних компромісів, є ще два явища, які можна назвати основними ворогами віри в Христа. Це ніби два види бастіонів, через які має пройти людина, коли в глибині серця чує заклик Христа: «Іди за мною». Християнський біг із перешкодами починається від зіставлення зі своєрідною сучасною ментальністю, яка є дуже модною, особливо в середовищі самовдоволених власників різноманітних дипломів. У розумінні виразників «наукового» погляду на життя, вільного від релігійних забобонів, натовп, який збирається на «Ангел Господній» з Папою - це «позбавлений смаку показ недоумків та фанатів» (Умберто Еко). Ми могли усвідомити важливість цієї всезагальної інтелектуальної спокуси, коли Папу Венедикта XVI переконали в тому, щоб не їхати до римського університету «La Sapienza». Так ніби послідовники нової релігії раптом наклали анафему на голови католиків і нова анти- Церква прокляла їх. У рейтингах популярности перше місце посідають апостоли сучасного, раціонального атеїзму: Ричард Докінз1 чи Крісто- фер Гітченс2, на думку яких католицька Церква через свій спротив у сфері біотехнологій, вільної сексуальної етики чи підтримки «примату правди», по суті, є джерелом насилля: не хочеш воєн, то тримайся якнайдалі від релігії! В цьому значенні англійський філософ Роджер Скратон3 говорив про «карликовість прихильників лаїцизму», які злякалися радикального ісламу, не бажають із ним воювати, тому спрямовують злість на християн. «Церкві добре виходить лише тоді, коли когось треба спалити на вогнищі, як наприклад, Джордано Бруно», - раз у раз повторюють ті, хто переконаний, що з християнською вірою необхідно боротися, енергійно розмахуючи ломакою цинізму, обмов та іронії. Нещодавно один із італійських журналістів (Мішеле Бромбіле, Il Giornale) роздумував над тим, чому в деяких колах так ненавидять Йосифа Рацінґера. Звинувачення у втручанні у політику чи поглядах щодо сексуальности, які зараз не популярні - це лише підстава. Суть у тому, про що постійно нагадував цей Папа: людське життя має сенс, ми - діти не Випадку, а задуму Любови! Тільки він один у цілому світі не втомлюється повторювати про те, що Правда існує. Культура, яка змушує розум бути глухим до заклику Христа, позбавляє нас коренів, джерел, призводить до нігілістичної порожнечі. І що ж робити, якщо терапія порожнечі раптом стала модною?

Коли людина, яка хоче вірити Христові, попри все, пройде випробовування «сучасним світоглядом», то муситиме подолати також іншу перешкоду. Я назвав би її «тестом вірогідности», спокусою недовіри. Світ, який відкривається перед християнином - це світ святих, барокових органів, середньовічних соборів, кадила та довгих монаших шат. Хтось, спустошений до дна моральною дієтою різноманітних ток-шоу, може чудово почуватися в затишку готичної катедри. Однак наступна пастка чигає на послідовника Христа у запитаннях: чи це все ще не минуло? Чи мене, бува, не покрила «ніч відкритих музеїв»? Чи це не символи оманливого та нереального світу? Дорогий християнине, як почуваєшся, коли інші починають на тебе дивитися, як на археологічну знахідку? Твої богослужения гарні, але трохи протерміновані, твої молитви - це терапія для боягузів, твої погляди вже попахують пліснявою. Йти з Христом - це йти проти течії. Хто сказав, що Євангеліє - неактуальне? Що любити іншу людину, ніколи її не зраджуючи - це пережиток, що народжувати дітей - це «талібан», а бути вільним від панування мамони та моди - це вистава на ярмарку з ходінням по канату. Звісно, коли ми прямуватимемо за Христом, то за це також треба «платити»: хтось жалісливо посміхатиметься, а хтось знизуватиме плечима. Часом проповідування Євангелія нагадує виступ циркового клоуна, який прибіг, щоб повідомити про пожежу в цирку. Зусилля артиста у маскарадному костюмі були марними, бо всі вважали, що це його новий цирковий виступ. Ніхто навіть не звернув уваги на цього чоловіка, адже він - лише клоун. Цирк згорів, а разом з ним і оселі нерозсудливих людей, бо вітер розніс полум’я на усі довколишні забудови. Хтось сказав, якщо не хочеш плакати, треба пошукати добру комедію. Життя - це забава. Нехай понурі песимісти самі борються з реальністю, а ми хочемо сміятися.

Роберт Скшипчак — Не вмерти ще за життя - 10 кроків у пошуку віри

пер. з пол. О. Мандрика. - Львів : Свічадо, 2014. - 112 с.
ISBN 978-966-395-751-7

Роберт Скшипчак - Не вмерти ще за життя — Зміст

  • ВСТУП
  • ХРИСТОС ТА БОГ
  • ХРИСТОС І ВІРА
  • ХРИСТОС І ГРІШНИК
  • ХРИСТОС І ПОКОРА
  • ХРИСТОС І ГРОШІ
  • ХРИСТОС І ЛЮДСЬКА АКТИВНІСТЬ
  • ХРИСТОС І СТОСУНКИ З ІНШИМИ (АФЕКТИВНІСТЬ)
  • ХРИСТОС І ХРЕСТ
  • ХРИСТОС І ПРОСЛАВА
  • ДОДАТОК. ХРЕСНА ДОРОГА

Категории: 

Благодарю сайт за публикацию: 

Ваша оценка: Нет Average: 10 (2 votes)
Аватар пользователя brat Vadim