Чернуціо Сальваторе - За мурами мовчання

Ця книжка свідчень дає нам змогу почути волання і страждання, надто часто замовчувані, богопосвячених жінок, які вступили у чернечі спільноти, щоб наслідувати Христа, однак опинилися у дуже складних та болісних ситуаціях, що в більшості випадків змусило їх відмовитися від богопосвяченого життя. Автор з емпатією вислуховує їхні історії, щоб дати змогу висловитися цим постраждалим жінкам, які намагаються оговтатися після пережитого йділяться свідченнями про свій досвід, свою боротьбу, свою надію. Таким чином він зробив внесок у те, щоб поглибити наше усвідомлення та розуміння проблем, пов’язаних із зловживаннями у чернечому жилі, надавши нам можливість вислухати думку жертв, які відчули себе неприйнятими, невизнаними у своїх спільнотах або не отримали від них належного супроводу. Хочу подякувати всім цим жінкам, які не побоялися розповісти про свій досвід і надати особисті свідчення. Ми повинні вислуховувати, осмислювати ці свідчення та усвідомлювати: богопо[1]свячене життя у всій його різноманітності, як і решта церковних реалій, може породжувати як найкраще, так і найгірше. Найкраще — коли чернечі обіти убогости, чистоти та послуху сприймати як шлях до людського та духовного зростання, як дорогу до зрілости, завдяки якій свобода людей збільшується, адже «влада покликана сприяти гідності особи». Найгірше — коли чернечі обіти трактувати й виконувати таким чином, що вони стають джерелом інфантилізації особи, придушення її самоповаги, а навіть ведуть до маніпулювання нею та до її повної деструкції. Отож ця книжка закликає нас поглянути правді у вічі, говорити відкрито про проблему, визначити можливі шляхи супроводу осіб, які страждають у чернечому житті або покинули його і тепер намагаються оговтатися і відновитися. Та насамперед — знайти спосіб запобігти таким випадкам, допомогти чернечим спільнотам у впровадженні більш синодального стилю. Про це нагадує нам Підготовчий документ Синоду про синодальність у першій частині, де визначено контекст цього еклезіального процесу: «Ми, однак, не можемо приховати того факту, що сама Церква мусить стати перед лицем браку віри та зіпсуття навіть у своїх рядах. Зокрема ми не можемо забути про страждання, яких зазнають неповнолітні та вразливі дорослі через сексуальні зловживання, зловживання владою та сумлінням, скоєні значною кількістю священників та богопосвячених осіб. Ми як люд Божий постійно стаємо перед викликом розділити біль наших братів та сестер, які зазнали зранень тіла та духа: надто довго волання цих жертв було воланням, до якого Церква недостатньо прислухалась.