Кінґслі Чарльз - Із глибин - Слова скорботним

«Кожне серце знає свій біль і гіркоту, кожна душа переживає власну печаль, у житті кожної людини бувають темні дні бурі та грози, коли всі її радощі немовби розвіяв якийсь раптовий грім нещастя, й усі бажання, надії чи плани, усе, у чому відчувалися радість і щастя, сховалося десь у сліпому тумані. Тепер вона не бачить перед собою дороги й не знає, куди йти чи куди бігти по допомогу. Коли віра в Бога на мить зникає, коли людина немає сил, цілі та розуміння за що братися, у що вірити, про що піклуватися. Коли земля зникає з-під ніг, а безодня провалюється.

Коли цей день настане, думайте про Божий завіт і візьміть участь у ньому.

Невже тепло сонця зникає від холодного дощу та граду? Чи любов Божа змінюється, коли не можемо її відчути у важкі часи? Чи сонячне світло зникає, коли світ темний від чорних хмар і туману? Невже Господь забув дати світло стражденним душам? Ні. Боже послання до кожного спустошеного та стражденного серця на землі каже, що Бог є світло і в Ньому немає жодної темряви; що Бог — це любов і в Ньому немає жодної жорстокости; що Бог єдиний і в Ньому немає жодних змін».

Тож ми можемо сміливо молитися до Нього та просити, щоби Він визволив нас у час нашої скорботи і страждань; у годину смерти, чи то нашої власної, чи то смерти тих, кого ми любимо; у день суду, про який написано: «Хто ж той, що засудить? Христос Ісус, який умер, ба й воскрес, ... — Він заступається за нас»2. Цією безмежною Божою любов’ю, яку Він виявив у житті Христа Ісуса; цією досконалою і цілковитою волею визволити нас, яку Господь проявив у смерті Христа Ісуса, коли Отець не пощадив свого Сина, а віддав Його за нас. Довіряємо цій безмежній любові наші долі, наші сім’ї, наші тіла, наші душі, а також тіла й душі тих, кого любимо.

Проповіді на національні теми

До всіх рано чи пізно приходить Христос, щоб охрестити вогнем. Але не думайте, що таке хрещення відбувається раз і назавжди, у момент страшної скорботи, жахливого усвідомлення власної гріховности й нікчемности. Ні, з багатьма — і навіть із тими найкращими людьми — таке відбувається місяць за місяцем, рік за роком. Таємними випробуваннями та покараннями, які ніхто, окрім них самих і Бога, не може зрозуміти, Господь очищає людину від її прихованих вад, змушує її потай осягнути мудрість, випалює із неї полову сваволі, самовпевнености, марнославства й залишає тільки чисте золото праведности. Скільки милих і святих душ, які здаються доволі веселими перед людськими очима, мають таємні печалі. День за днем вони непомітно несуть свій хрест, а вночі лягають із ним спати. І нестимуть, можливо, упродовж довгих років, і до могили, і до престолу Христового, перш ніж покладуть його. И окрім них самих і Христа, ніхто ніколи не дізнається, що це була за таємна кара, яку Бог послав, щоби зробити кращою ту душу, що, як нам здається, уже надто хороша для землі. Отак і Господь спостерігає за своїм народом і випробовує його вогнем, наче ювелір, який сидить біля печі й дивиться на розплавлений метал, аж доки не переконається, що той очистився від усіх домішок, побачивши в ньому своє віддзеркалення.

Міські та сільські проповіді