Клявза - Богословська герменевтика ікони

Для богословської герменевтики образу істотне значення має пізнавальний характер ікони, котрий виникає із цілости доктрини фундаментального богослов’я, яке показує теорію Бого-людського спілкування. Образ як споглядальна дійсність, котра у своїй природі покликана бути «вікном до Абсолюту», сягає у таємницю Бога глибше, ніж слово, тому що образ - це ціле явище, уявна та пізнавальна релевантність Того, Хто об’являється, котра закорінена в Його існуванні. Боже ім’я, котре виражає Його природу, «Я Той, хто є!» (Вих. 3,14), вказує на образ, хоча й виражене за допомогою найбільш первинного поняття, тобто слова «є». Саме тому представлення Того, Хто є фундаментом усякого існування, народжене зі слова, стає конкретним за допомогою образу, що його спроможний створити розум у пізнанні. Отож, образ належить більше до сфери Божого існування, ніж до дії, як це відбувається у слові. Існуючи, Бог є водночас буттєвим образом своєї присутности - Він триває, і це тривання є уприсутненням образу самого себе як спільноти, котра внутрішньо спілкується за допомогою існування в нескінченному часовому вимірі, а також за допомогою вторинного стосовно існування внутрішнього діялогу, який відбувається у множині (in plurale). «Сотворімо людину на Наш образ і на Нашу подобу» (Бут. 1,26).

 

Цей діялог водночас є суттєвою частиною процесу творення. Згідно з об’явленням, він відбувається наприкінці сотворения буттів, котрі існують поза Богом і не мають здатности пізнавати Творця. Ipsum esse subsistens, котре є спільнотою осіб, водночас є Supremum bonum diffusivum sui. Внаслідок рішення, котре записане в Бут. 1,26, акт створення, що передає існування иншим буттям, увінчується створенням людини «на образ» вічного Бога, Котрий актуалізує найвище добро.

 

Таємниця воплочення є найповнішим вираженням Божого образу в людському світі. У цій єдиній події Ісуса Христа розум спроможний знайти спільний елемент для трансцендентної та створеної дійсности, вічної і тимчасової, духовної та матеріяльної, особово-індивідуальної і водночас особово-тринітарної без жодного змішання чи виділення. Однак повне значення таємниці воплочення перевищує пізнавальні можливості людини, залишається сферою віри і постійно є обрієм мислення для людства. Порівняно зі словом, образ виражає цю таємницю не менш успішно. Предвічний Логос, котрий «став людиною», - це також ікона Отця. Однак її не можна трактувати як просте знаряддя, зовнішній особовий суб’єкт, котрий не має онтичних зв’язків із представленою моделлю. Слово залишається в лоні Предвічного, актуалізуючи «Я є» без початку та кінця. А його ікона триває у світі, котрий зображає, і тому треба дивитися на неї як на втілену дійсність, котра залишається між «світом» Бога і середовищем людини. Шлях пролягає від матеріяльности ікони, її форм, композицій, кольорів, символів та слів до світу духа, поєднуючи їх в таємниці зустрічі.

 

Пер. з пол. О. Мандрика

Львів: Свічадо, 2009, 128 с.

ISBN 978-966-395-258-1

 

Вступ

Розділ І. МІЖ БОГОМ ТА ІКОНОЮ

Розділ II. МІЖ ІКОНОЮ ТА ЛЮДИНОЮ

Розділ III. ОРТОІКОНІЧНІСТЬ

Розділ IV. ОБРАЗ ЛЮДИНИ - ВІДПОВІДЬ НА ОБРАЗ БОГА

Закінчення

Бібліографія

Додаток 1. Вибрані тексти Вчительського уряду Церкви на тему ікони