Люїс Клайв Стейплз - Чотири любові

Бог є любов» — каже євангелист Йоан. Вперше взявшись за цю книгу я гадав, що ця максима вкаже мені дуже чіткий шлях у цьому питанні. Я думав, що можу стверджувати: людська любов заслуговує називатися любов’ю лише тією мірою, якою вона нагадує ту Любов, якою є Бог. Тож спершу я провів різницю між любов’ю-даром та любов’ю-потребою (так я їх охрестив). Типовим взірцем любови-дару є любов, яка спонукає людину працювати, планувати та заощаджувати задля майбутнього добробуту своїх нащадків, яких вона, померши, так і не побачить; щодо другої, то вона змушує самотнє чи налякане дитя бігти в обійми матері.

Щодо того, яка з них більше нагадує Того, хто сам є Любов’ю, не було жодних сумнівів. Божественна любов — це любов-дар. Отець віддає Синові все, чим Він є і все, що має. Син у відповідь віддає Себе Отцеві та віддає Себе світові, й віддає себе Отцеві задля світу, і таким чином віддає світ (у Собі) назад Отцеві.

Любов-потреба натомість аж ніяк не схожа на наші уявлення про Бога. Богові нічого не бракує, а наша любов-потреба, як казав Платон, є «дитям убогости». У цьому точне усвідомлене відображення нашої справжньої природи. Ми народжуємось безпомічними. Щойно стаємо свідомими, відкриваємо для себе самотність. Ми потребуємо інших фізично, емоційно та інтелектуально; без них не вдасться пізнати нічого, навіть самих себе.