Люїс Клайв Стейплз - Проблема страждання

Написати цю книгу мені запропонував пан Ешлі Семпсон. Я попросив дозволу зробити це анонімно. Адже якщо я напишу те, що справді думаю про страждання і буду змушений обґрунтовувати свої твердження, то вони виглядатимуть смішно, якщо стане відомо, хто їх висунув. Анонімність було відкинуто як таку, що не відповідає цій серії видань. Але пан Семпсон порадив у передмові пояснити, що я не живу відповідно до своїх власних принципів! Цей веселий план я і втілюю в життя. Дозвольте мені, словами добродія Волтера Гільтона, відразу признатися, що, пишучи цю книгу, «я був настільки далекий від того, щоб по-справжньому відчувати те, про що я говорю, що мені не залишається нічого іншого, як з усієї сили благати вашого милосердя».

З цієї ж причини ніхто не може мені закинути, кажучи: «Насміхається з рубців той, хто ніколи не відчував, що таке рана», – бо завжди, навіть в уяві, серйозний біль був для мене нестерпним. Якщо хтось і може не боятися небезпеки недооцінити свого супротивника, то це я. Мушу також додати, що єдина мета цієї книги – вирішити інтелектуальну проблему страждання. Я не настільки нерозумний, аби вважати себе достойним вищого завдання – навчити сили духу і терпіння. Мені нічого запропонувати своїм читачам, окрім переконання: якщо страждання неминучі, то крихта відваги допоможе більше, ніж багато мудрости; крихта людського співчуття – більше, ніж багато відваги, а найбільше допоможе навіть най- менша краплина Божої любови.

Якщо цю книгу прочитає якийсь фаховий богослов, він легко помітить, що це твір мирянина і дилетанта. Окрім двох останніх глав, які, за моїм задумом, мають дещо спекулятивний характер. Я вважаю, що черговий раз переповідаю стародавні ортодоксальні доктрини. Якщо якісь місця у книзі будуть визнані «оригінальними», в розумінні незвичности чи неортодоксальности, то вони є такими проти моєї волі – лиш результатом мого невігластва. Я писав, звичайно, як мирянин Англіканської Церкви, але намагався не твердити такого, що б не визнавалося всіма хрещеними і практикуючими християнами. Оскільки це не наукова праця, я не дуже дошукувався джерел ідей та цитат, коли це ставало надто важко. Будь-який богослов одразу зрозуміє, що і як мало я прочитав.