Пересопницьке Євангеліє від Матвія

Основні правила транслітерації можна сформулювати кількома словами: ѣ звучить як і; е, є — як е, а на початку слова, після голосних і префіксів — як є; и — як и, а після голосних — ї . Решта правил — систематизовані уточнення, доповнення й винятки, зумовлені багатством сакральної мови, її реформами та вимогами часу. Отже, читаймо ц.-сл. текст по-українськи, звертаючись до правил тоді, коли виникатимуть питання, — і дуже скоро опануємо це нехитре, чудове, милозвучне мистецтво, освячене тисячолітньою традицією нашого народу.

 

Укладач Федоришин М.В. 

«У фарватері істин», Дрогобич: Коло, 2017 - с.220

ISBN 978-966-234726-5

 

 

Під впливом європейської- Реформації у Великому князівстві Литовському, у волинському селі Пересопниця було створено один із перших перекладів Святого Письма, зокрема, Четвероевангелія. Здійснено переклад тексту із староболгарської на руську (староукраїнську) мову. На сьогодні - це національна пам’ятка української мови та книжного мистецтва, на якій присягають на вірність українському народу Президенти України під час інавгурації.

 

Пересопницьке Євангеліє містить докладні відомості про його творців. Ці відомості зафіксовані в коротких записах післямовах до кожного з чотирьох Євангелій і в записі післямові одного з писців. Почали писати Євангеліє у Заславському монастирі Св. Трійці (нині м. Ізяслав Хмельницької област) у 1556 році. Тут був здійснений переклад Євангелія від Матвія та частина Євангелія від Марка. За сімейними обстаЕГинами та за станом здоров’я фундаторка цього проекту княгиня Анастасія Заславська, уроджена княжна Гольшанська, переїхала до своєї дочки Ганни у Клевань. Ганна була замужем за князем Іваном Чорторийським, резиденція якого була у Клеванському замку. Клеванським князям, згідно грамоти польського короля, належав Пересопницький монастир Різдва Богородиці. Саме у цій обителі і продовжили подальшу роботу над рукописом. Писали - архімандрит Григорій, протопіп із Сянока Михайло Василевич та його учень.

 

За основне джерело слугував, без сумніву, церковно-словянський текст; крім того використовувалися чеські і польські переклади. До цього слід зазначити, що польські переклади створювалися здебільшого на основі чеських. Вочевидь, перекладачі орієнтувалися також і на видання Ф. Скорини: «для лєпшєго вирозумлєнія люду християнського посполитого». На західноєвропейські видання орієнтована також і форма організації євангельського тексту. З одного боку, розподілення на зачала та уставні вказівки для читання на той чи інший день свідчать про те, що перед нами традиційне Четвероевангеліе, написане для церковного богослужіння, проте наявність у ньому глос (коментарів незрозумілих слів), сумаріїв (короткого змісту глави перед її початком), історії створення тексту тощо є ознакою впливу західної'богословської школич.

 

У післямові до Євангелія писар зазначив, що переклад зроблений з болгарської мови на руську. «Болгарською», а частіше «словенською» («славенською»), називалася церковнослов’янська мова, одна з двох літературних мов Великого князівства Литовського. Другою літературною мовою була так звана «проста» чи «руська» мова, яка, проте, не співпадала з живою розмовною мовою; її основу складала актова канцелярська мова, офіційно визнана у Великому князівстві Литовському мовою судочинства. Це була літературна мова нового типу в порівнянні з церковнослов’янською через її зв’язок з мовою живою. Поволі втрачаючи функції ділової мови, вона стає літературною мовою в найширшому значенні, тобто починає застосовуватися і поза діловими текстами. «Проста мова» помалу витісняє церковнослов’янську як книжну, залишаючи за нею лише функції мови Церкви. В сучасній науці дві редакції руської мови - українська і білоруська - отримали назви староукраїнська та старобілоруська мови.