Пінкевич - Два Адами

Після обіду мороз послабшав. Почав падати сніг. Пухнасті й лапаті снежинки опускалися поволі, ніби роздумували, де б приземлитися. Був перший день Різдва. Хлопці йшли в сусіднє село до церкви, жваво гомоніли, не наважуючись порушити святкову урочистість і білу тишу. Але сніг так звабно рипів і ліпився, що хотілось його хапати, зліплювати, кидати. Ось нагнувся і прихопив пригорщу снігу один, за ним другий, третій... Ось у чиюсь спину вдарилась і розбилась сніжка. Зав’язалась снігова битва. Когось уже збили з ніг і вмивають. Регіт, гвалт, борюкання. Живий клубок прокотився біля ніг високого мовчазного парубка. Він відступив, ніби переборюючи себе, і широко закрокував уперед.

Звали його Адамом. Говорив він неквапливо, ніби зважуючи кожне слово. Дорослі мають звичку, коли треба й коли не треба, присікуватися до молодих, щоб показати свою зверхність чи, як вони думають, мудрість. Він не заслуговував, щоб на нього кричали, однак вони сварилися, і Адам, мовчки вислухавши, усміхався і обеззброював недоброзичливця. Він завжди приємно усміхався, з усіма чемно вітався, легко вклоняючись. Якщо починав говорити, то хвалив співбесідника і вмів розпізнати його найвищі прагнення, виділити найкращі риси. Поводженням він виглядав старшим за свої роки. Серед цих хлопців він один був побожною людиною. Мама почала брати його до церкви, коли йому не було й чотирьох. Йому подобалась служба Божа у храмі, але він любив бувати і у віруючого Савки, до якого сходились сусіди і читали Новий Заповіт. Хороша людина той Савка, щедрий і лагідний, шкода лише, що не православної віри... Ніби освітлений передчуттям радості, йшов Адам на вечірню службу, яку вирішили провести раніше, адже сьогодні свято.

Адам полюбив нового священика. Отець Леонтій завжди після відправи говорив проповідь. В ній він торкався душ своїх парафіян, котрі полюбили батюшку за ці проповіді. В їхній церкві ще не було подібного священика. Так думав Адам по дорозі до церкви.

В’ячеслав Пінкевич – Два Адами - Новела з життя віруючих Волині

Рівне: Християнський благодійний видавничий фонд «Живе слово», 2001. – 340 с.

В’ячеслав Пінкевич – Два Адами – Зміст

• Розділ 1

• Розділ 2

• Розділ 3

• Розділ 4

• Розділ 5

• Розділ 6

• Розділ 7

• Розділ 8

• Розділ 9

• Розділ 10

• Розділ 11

• Розділ 12

• Розділ 13

• Розділ 14