Ця казка має особливу історію. Вона народилася тоді, коли російські загарбники знищили найбільший у світі український літак-красень «Мрія». Але наші вороги не знали, що «Мрія» має незнищенну душу. І коли її зустрів у раю ангел, то сказав: «Добрий літаче, ти вірно служив людям, ніколи не скидав бомб на мирні міста, тому проси, що забажаєш...» і «Мрія» побажала, щоб... Але не будемо передчасно розкривати таємниці. Запрошуємо і дітей, і батьків до читання про неймовірні пригоди «Мрії». Цю казку написала відома письменниця Зоряна Живка, яка зростала на розповідях своїх рідних, що створювали «Мрію». А малюнки до неї створила талановита художниця Богдана Бондар, яка з початку російсько-української війни малює у київських бомбосховищах з дітьми малюнки – зокрема і про Перемогу та відродження «Мрії».
Живка Зоряна - Мрія - Небесні авіалінії
Львів : Свічадо, 2022. – 32 с.
ISBN 978-966-938-566-6
* * *
Кожен знає, що в літаків є душа. Адже для того, щоб створити один-однісінький літак, працює дуже багато людей – конструктори, інженери, спеціалісти з електроніки, робітники в різних цехах, що виготовляють окремо деталі та частини літаків, а потім їх збирають. Над тим, щоб зробити один літак, часом працює кілька тисяч людей! Це довгий і складний процес, що може тривати кілька років, особливо якщо певну модель літака виготовляють уперше. І щоб зробити це добре, треба дуже любити свою роботу. Любити майбутній літак. І з цієї любові народжується душа літака.
Після того, як готовий літак виходить із заводського ангару, його вчать літати – як те пташенятко. Роблять це спеціальні пілоти-випробувальники. Вони дають дозвіл на подальше використання літака – у транспортній, військовій чи цивільній авіації... або ж відправляють літак трохи «довчитися». І тільки закінчивши таку от літакову школу, дорослий літак починає працювати – здійснювати рейси.
Звідки я це знаю? Справа в тому, що коли я була маленькою дівчинкою, мої тато і дідусь працювали на авіаційному заводі. Дідусь – у хімічній лабораторії, тато – на автоклаві, де виготовляли крила літаків. Мені завжди дуже хотілося побувати в тата на роботі, але дітей в його цех не пускали навіть на екскурсію. Тож єдине на що я могла сподіватися – це на смачні пиріжки з пекарні авіаційного заводу. Комусь в дитинстві приносили «гостинчика від зайчика», а мені – від «Руслана» чи від «Мрії».
Категории:
Благодарю сайт за публикацию:
