Одного разу, коли я поверталася додому потягом, у купе зі мною їхала вродлива жінка з добрим, теплим поглядом. Вона випромінювала радість і справила на мене враження внутрішньо цілісної людини. Ми спілкувалися невимушено й просто, здавалося, ніби знаємося з дитинства. Наша розмова нагадувала віртуозне виконання концерту для скрипки і віолончелі, де голоси інструментів то звучали в унісон, то перегукувалися переливами мелодій... Випадковості невипадкові - не раз переконувалася в правдивості цього каламбуру.
