«Ну ж бо!» Наближалися сутінки. Повітря було прохолодне, пропахле сосною й полином, і швидка ріка манила нас. Ми поставили намети на Тетоні, і так сталося, що каное було на даху авто. «Відчалюймо». Джон зиркнув на мене, наче я несповна розуму. Не мине й двадцяти хвилин, як ніч спаде на нас, ріку і ліс. Буде темно, хоч око виколи. Ми опинимося самі на ріці, тільки приблизно уявляючи собі, куди пливти (униз), де пристати (поблизу дороги), знаючи, що згодом на нас чекає довге повернення до автомобіля. Хтозна, які небезпеки чигають на нас?