Богословие

Вірити в Христа завжди було нелегко. Однак я ніколи не думав, що християнство так раптово зміниться зі спільнотної віри, яка була характерна для костянтинівської епохи, де всі погоджувалися стосовно основних цінностей Євангелія, а якщо хтось цього не робив, то його вважали «віровідступником» або «недовірком», - у скромну, хоч і дуже особисту, віру учнів Христа, які чітко відстоюють свої переконання, незважаючи на те, що їм доводиться жити у доволі поганському світі. Однак статистика й надалі пропонує перебільшені пропорції: християн поменшало тут, зате додалося там.

Ангел Господній звістив Діві Марії, що вона потрібна Богові. Що вона має стати важливою ланкою, яка поєднає людину з Богом і прихилить до землі Небо. Так Діва Марія підписала карт-бланш - згоду на усе своє майбутнє, від Вифлеема, через єгипетське вигнання і роки в Назареті, через хрест, до таємниць слави. Що б не сталося - я Твоя слугиня. Я до Твоїх послуг! Розпоряджайся мною, як своєю власністю. Я належу Тобі - я вся Твоя.

Світ наповнений різноманітними людьми. Отож, немає нічого дивного у тому, що серед них є і такі, що не зважають на існування Бога і забувають, що Він не лише не перестає обдаровувати нас життям, а й сам став людиною, помер за нас і полюбив настільки сильно, «щоб ми дітьми Божими звалися. Ми і є ними» (1 Йо. З, І)1.

Якщо з того факту, що нас створив Господь, виникає природна вдячність та любов, пов’язана з виконанням Божої волі, то факт обрання нас Божими дітьми повинен викликати в наших серцях синівську вдячність до Творця.

Божий заклик - це щось таємниче, адже він з’являється у темряві віри. Окрім того цей заклик має надзвичайно слабкий та ніжний голос, який, щоб його почути, потребує абсолютної внутрішньої тиші. Та все ж для людини немає нічого настільки ж рішучого та такого, що виводить з рівноваги, і настільки очевидного та вражаючого.

Цей заклик триває постійно: Бог кличе завжди! Але існують специфічні моменти цього Господнього покликання, моменти, які ми прагнемо зазначити у нашому щоденнику і які більше ніколи не забудемо.

1. Людські п’єдестали

Когда я был гостем в этом исследовательском центре несколько месяцев назад, речь шла об апокалиптике и темой конференции было: «Время поджимает». Тогда мне казалось, что поставленная апостолом Павлом проблема срока не была решена. И, будучи тщеславным, я сказал, не будучи теологом: я могу вам кое-что рассказать об этом. Я подумал о Первом послании к коринфянам, главах 1—4. По поводу этого Послания я прочитал лекции в Свободном университете Берлина на философском факультете. При этом у меня получилось, что Послание к коринфянам — это большая фуга вокруг одного слова: pan.

Несомненно, писать о Л. Н. Толстом как о русском религиозном мыслителе, который не только «всем сердцем и всею душою», но и, наконец, «всем разумением своим» (Мф. 22:37) пытался раскрыть отношения божеского и человеческого, безусловного и обусловленного, — дело в высшей степени непростое, но архиважное. Вот он пишет: «Можно сознавать Бога в себе самом. Когда сознаешь Его в себе самом, то сознаешь Его и в других существах (и особенно живо в людях). Когда сознаешь Его в себе и в других существах, то сознаешь Его и в Нем самом» [58, 120].

Библия — самая читаемая книга на земле. Ни одна другая книга не оказала такого влияния на человеческую нравственность и культуру. Сюжеты из Библии вдохновляли проповедников, писателей, поэтов, художников, композиторов, скульпторов, философов на протяжении веков. Образы библейских героев на слуху у верующих и неверующих, изречения из Библии стали пословицами, библейские истории хранятся в памяти поколений, их изучают взрослые и дети. И в то же время, Библия полна загадок.