Любов до Великої Батьківщини йде від любові до Малої - свого села, міста, від знання своєї Історії - від історії свого роду до історії своєї країни. Чимало читачів цієї книги знайдуть у ній історію не лише свого села, але й відомості про своїх предків. Коріння роду - це коріння народу. На жаль, але ми у більшості не знаємо свого коріння, не знаємо історії свого краю.
У XX ст. відбулись докорінні соціально-політичні зміни, пам’ять про своїх предків, давні традиції відійшли у минуле, бо втратили свою споконвічну основу - земельну власність. На сьогодні, вже не кожний знає ім‘я свого прадіда, майже ніхто - пращура. Не більш ніж на 100 років осягає народна пам’ять, далі нема її, губиться вона. Чи це традиція така, чи то буремні часи цю пам’ять звіяли, чи то справи буденного прожиття, коли годування та вічна «національна» проблеми «вивести в люди» своїх нащадків була важливішою?
Кондратьєв Ігор - Любецьке староство (XVI - середина XVII ст.)
Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2014. 384 с.
ISBN 978-617-7223-10-7
Кондратьєв Ігор - Любецьке староство (XVI - середина XVII ст.) - Зміст
ПЕРЕДМОВА
ЛЮБЕЦЬКА ВОЛОСТЬ У XV - СЕРЕДИНІ XVI CT.
- Любеч та його округа у ІХ-ХІV ст.
- Перші литовські намісники
- Формування Любецької волості
- Вотчина московського емігранта. Московське володарювання
- У володінні Гаштольдів
- Кордони Любецької волості
ЛЮБЕЦЬКЕ СТАРОСТВО У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVI - НА ПОЧАТКУ XVII СТ.
- Любеч у середині XVI ст.
- Наслідки Люблінської унії
- Старання Павла Сапєгі та князів Вишневецьких
- Старостування Войтеха Хотимерського
ЛЮБЕЦЬКЕ ТА ЛОЄВСЬКЕ СТАРОСТВА У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТ.
- Війна за Чернігово-Сіверські землі. «Вічний бранець» Микола Струсь
- Королівські пожалування Сигізмунда III
- Люстрації Любецького староства
- За королювання Владислава IV
- Ревізія 1636 р.
- До «козацького хлібу»
- Кордони староства наприкінці XVI - першій половині XVII ст.
УЧАСТЬ ШЛЯХТИ ЛЮБЕЦЬКОГО СТАРОСТВА У НАЦІОНАЛЬНІЙ РЕВОЛЮЦІЇ СЕРЕДИНИ XVII СТ.
- Боротьба із магнатами Калиновськими
- Покозачення любецької шляхти
- Перша Лоєвська битва
- Битва «під Ріпками»
- Любеч - центр козацької сотні
ПІСЛЯМОВА
НАСЕЛЕНІ ПУНКТИ ЛЮБЕЦЬКОЇ ОКОЛИЦІ (матеріали до історії)
- Список умовних скорочень
- Іменний покажчик
- Географічний покажчик
- Анотації
Кондратьєв Ігор - Любецьке староство (XVI - середина XVII ст.) - ПІСЛЯМОВА
Вдале природне розташування Любецького замку зробило його одним із важливих військових, політичних та торгівельних центрів Північного Лівобережжя України. В історії регіону можна простежити кілька етапів розвитку. Перший - часів Київської Русі. Чимало сіл Любецького староства брали своє походження у домонгольську епоху, що певною мірою відобразилося у топоніміці регіону. Від тих часів мусила зберегтись і якась військовослужбова людність, осаджена на землю князями. Наявність подібних військовослужбових елементів на давньоруських сільських поселеннях підтверджується археологічними даними. Із приєднанням Чернігово-Сіверщини до Великого князівства Литовського розпочався етап становлення Любецької волості.
Держава посилює прикордонні замки-міста, розвиваючи їх як військові фортеці та центри військової організації. До оборони краю були зобов’язані різні категорії місцевого населення, паралельно на землю осаджуються й тюркські елементи. Утворюється низка нових населених пунктів, якими володіла і з яких несла військову службу місцева шляхта. Процес розвитку Любецької волості вочевидь не переривався і за часів московського панування (1500-1508 pp.). Опісля 1508 p., коли Чернігівщина залишилася у складі Московської держави, а Любеч повернувся до складу Великого князівства Литовського, стратегічне значення Любецької волості зростає - фактично вона стала плац дармом, що вклинювався у московські землі. Посилення оборони краю у першій половині - середині XVI ст. активізує процес утворення населених пунктів.
Від середини XVI ст. київські воєводи призначають до Любеча своїх намісників - старост. Люблінська унія 1569 р. привела до зміни державного підпорядкування Любецького староства, що разом із Київським воєводством увійшло до Речі Посполитої. У цей час прискорюється процес юридичного оформлення любенькою шляхтою станових та майнових прав. Як і раніше, любецька шляхта отримує королівські привілеї за умови несення військової служби. За королювання Сигізмунда II Августа та Стефана Баторія місцева шляхта затвердила свої володільницькі права. Зміна юридичної приналежності прискорила процес диференціації любецької шляхти. Саме із 70-х рр. XVI ст. чимало представників місцевої шляхетської людності рушають до «козацького хліба».
В умовах підготовки війни за повернення Чернішво-Сіверщини наприкінці XVI - на початку XVII ст., роль Любецького староства та його шляхти зростає. Із початком війни любецька шляхта бере активну участь у військових виправах, набуває собі нових володінь на приєднаних землях, до любецької шляхти вписується частина колишнього московського служебного боярства («дітей боярських»). За королювання Владислава IV відбулося остаточне оформлення землеволодінь шляхти Любецького староства. Конфлікт із магнатами Калиновськими та утиски, що несли місцевій шляхті польські адміністратори у середині XVII ст., привели значну її частку до лав Війська Запорозького. У новій соціальній структурі козацької держави любецька шляхта займала важливе місце, з неї вийшло чимало впливових посадовців Гетьманщини, а Любецька сотня стала найбільшою військовою та адміністративно-територіальною одиницею у складі Чернігівського полку.
Як бачимо, саме любецька шляхта фактично становила соціальне обличчя староства. Близько 350 родів щонайменше упродовж десяти поколінь мешкали у навколишніх селах, третина населених пунктів староства бере своє походження від місцевої шляхти. Загалом, любецька шляхта володіла маетностями (здебільшого на співвласницьких засадах) у більш ніж 200 населених пунктах як на теренах староства, так і за його межами. Появу населених пунктів краю можна простежити за основними етапами існування Любецького староства (див. табл. на стор. 284-285). Повторимось, що любов до Великої Батьківщини йде від любові до Малої - свого села, міста, від знання своєї історії - від історії свого роду до історії своєї країни. Сучасна історична наука ставить на меті дослідити не лише Макроісторію (як то - історію Держав, воєн, видатних персоналій, тощо), але й Мікроісторію ~ адже країни складалися з історичних та адміністративних регіонів, ті, у свою чергу, з міст та сіл, війни велися людьми, і навіть вивчення окремої постаті не може бути повним без дослідження її оточення.
Чим більші територіальні та хронологічні рамки роботи - тим більше сюжетів (аспектів, напрямків) згадуються побіжно, чи обходиться взагалі. Чим вони менші - тим більша увага до персоналій т.зв. «другого», а то й «третього» плану, історії окремих сіл, топонімів чи персонажів. Погодимось із італійським істориком Дж. Леві, що «Мікроісторія означає не розгляд дрібниць, а розгляд в подробицях». Істина вочевидь в компромісі між цими напрямами єдиного цілого - Історії. Наскільки авторові вдалося здійснити цю спробу - висвітлити «велике» через «мале» (а «мале» через «велике») та «персоніфікувати» історію Любецького староства - вирішувати Вам.
Категории:
Благодарю сайт за публикацию:
