УКРАИНСКИЙ ЯЗЫК

За результатами дискусії, яка 25 квітня 2024 року відбулася в Київській православній богословській академії, учасники круглого столу «Богословські аспекти доктрини/ідеології «русского міра» сформулювали такі висновки та практичні рекомендації:

 

1. Нинішня російсько-українська війна, яка триває вже понад 10 років, своїм світоглядним підґрунтям має ідеологію «русского міра» («російського світу»), що своїм корінням сягає початку XVI століття і фактично є модернізованим варіантом доктрини «Москва — третій Рим».

 

«Адам, Сиф, Енош... Боаз породив Оведа, Овед породив Єссея. А Єс- сей породив... Давида сьомого...» 

 

«Як нудно, - скажете ви, - для чого все це нам треба? Для чого стільки імен було записано на сторінках Святого Письма?» 

 

Слово Боже нам каже: «Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності» (2 Тимофія 3:16). Це значить, шо і всі родоводи для нас корисні. Розглянемо кілька причин цього.

 

Втілений задум спасіння в Ісусі Христі 

Григорiй Ниський належить до когорти найвидатнiших богословiв Схiдної Церкви IV столiття — Каппадокiйської трiйцi, якi робили першi впевненi кроки у систематизацiї християнської науки. Поряд з багатовiковим визнанням та вивченням творiв Василiя Великого та Григорiя Богослова, працi Григорiя Ниського вважаються мало дослiдженими. Його твори сповненi риторичної краси та пронизанi могутньою енергiєю думки, що сягає невимовних глибин мiстичного богослов’я.

 

Янош Гюго Бруно Ганс Сельє (народився 26 січня 1907 у Відні – помер 16 жовтня 1982 у Монреалі) - видатний канадський ендокринолог австро-угорського походження, лікар, основоположник вчення про стрес, біолог зі світовим ім’ям, патофізіолог, директор Інституту експериментальної медицини і хірургії (із 1976 року Міжнародний інститут стресу) у Монреалі - протягом майже п’ятдесяти років розробляв проблеми загального адаптаційного синдрому й стресу, творець вчення про гіпофізарно-адреналову систему.

 

Книжечка, що її віддаю до рук читачів, у принципі завершує цикл найважливіших тем, котрі стосуються релігійно-морального життя. Метою моєї праці над нею було висвітлення величезних скарбів християнської релігії, а також бажання привернути увагу читачів до необхідності самостійного пошуку і відкриття цих скарбів. У трьох раніше виданих томиках йшлося про поглиблення віри, щире сприйняття Євангелії та Євхаристії. Натомість цього разу прагну розглянути сумління, а точніше кажучи — зупинитися на його об’єктивному сприйнятті у формі десяти Заповідей Божих.

 

Поняття “Україна” (“Русь”). Назви території, на якій живе український народ, і самого народу змінювалися протягом століть відповідно до політичного становища й стану національної свідомости. Грецький історик Геродот (484-425 рр. доР.Х.) називає цю землю Скіфією, а місцевих мешканців — скіфами. І в «Повісти временних літ» є згадка про те, що греки називали землі уличів і тіверців по Бугу й Дніпру аж до моря “Велика Скіфія”.

 

Історія - це розповіді, які ми переказуємо про наше спільне минуле. З допомогою історій ми осмислюємо світ і здобуваємо краще розуміння того, ким ми є. Як такі, розповіді формують характер: вони допомагають нам самовизначитися. Тому слухання й оповідання історій - це «власне кажучи, ще один спосіб відповісти на питання, про що насправді йдеться».

 

Українська Православна Церква пройшла історичний шлях, довжиною понад 1000 років. За ці часи в історії нашої Церкви були і періоди розквіту, і періоди занепаду, і періоди утисків, і відверті гоніння. Проте Церква завжди несла цьому світу Слово Боже, Благу Звістку про спасіння у Христі Іісусі.

 

Перші поетичні твори Тараса Шевченка, які вийшли друком в 1840 році, в невеликій, але в незрівнянно цінній для українського народу книжечці з назвою ,,Кобзар", вміщали всього тільки вісім поезій: Заспів, Перебендя, Катерина, Тополя, На що мені чорні брови, До Основ’яненка, Іван Підкова й Тарасова ніч.

 

Упродовж 30 років ми чули, що західне суспільство стає постхристиянським і церква має адаптуватися до віянь культури, щоб зберегти свій вплив. Всупереч цим песимістичним прогнозам християнство продемонструвало дивовижну стійкість. У Північній Америці є регіони, де велика кількість людей і далі дотримується традиційних релігійних і моральних принципів. Імовірно, правильніше було б сказати, що на сьогодні Америку не можна назвати цілком постхристиянською — у багатьох місцевостях вона радше «плямисто-християнська».