Тейлор - Джерела себе

С книгами, рекламируемыми на сайте, можно лично ознакомитьсявступив в клуб Эсхатос, или оформив заявку по целевой программе.
Чарльз Тейлор - Джерела себе
Переклад цієї книги - результат довготривалої праці багатьох людей. Розділи 1-8 переклав Андрій Васильченко за участю Іванни Березко. Розділ 9 перекладено Андрієм Васильченком та Володимиром Навроцьким. Тимур Матросов переклав розділ 10. Оксана Федорко переклала розділи 11 та 16. Ганна Некрасова переклала розділи 12,13, 15 та 17. Розділ 14 перекладено Володимиром Навроцьким та Ганною Біловіл. Антон Водяний переклав розділи 18-25, а також примітки до розділів 13-25.
 
Примітки до розділів 1-12 переклав Андрій Васильченко. Завдяки літературному редактору Лесі Лисенко текст перекладу набув смислової виразності та стилістичної єдності, а завдяки коректорській роботі Петра Кравчука - синтаксичної й пунктуаційної точності. Вадим Залевський не лише виконав комп’ютерну верстку, а й здійснював координацію спільної праці. Пошук українських еквівалентів основних термінів твору Тейлора вилився в цілу низку цікавих дискусій, серед яких треба відзначити надзвичайно плідне обговорення в межах проекту “Лабораторія наукового перекладу” Молодіжного Гуманітарного Центру (координатор Андрій Кулаков).
 
Особливо вагомий внесок у розробку термінології зробила Леся Лисенко, а також Костянтин Сігов та Антон Водяний. Звісно, остаточну відповідальність за адекватність передачі авторської думки українською мовою несе редактор. Окремого зауваження потребує питання транслітерації іншомовних імен. Ми намагались якнайкраще відтворити фонетичний лад, водночас передаючи, де можливо, написання. Тому, уникаючи неприродного подвоєння приголосних, ми все ж залишили його між голосними й на початку слова. Голосний звук [і] в закритих складах сучасних романогерманських імен передається із дотримуванням правила дев’ятки; натомість, довгий звук [і:] передаємо завжди як українське “і”.
 

Чарльз Тейлор - Джерела себе

пер. з англ.
К.: Дух і літера, 2005. 696 с.
ISBN 0-966-7888-64-9
 

Чарльз Тейлор - Джерела себе - Зміст

Від редактора перекладу
Передмова
 
ЧАСТИНА І. Ідентичність і благо
  • 1. Неодмінні системи координат
  • 2. Самість у моральному просторі
  • 3. Етика невисловленості
  • 4. Моральні джерела
ЧАСТИНА II. Внутрішній вимір
  • 5. Моральна топографія
  • 6. Платонова самоопанованість
  • 7. «У внутрішній людині»
  • 8. Декартів розутілений розум
  • 9. Точкова самість Лока
  • 10. Дослідження «людських обставин»
  • 11. Внутрішня природа
  • 12. Відступ із приводу історичного пояснення
ЧАСТИНА III. Утвердження звичайного життя
  • 13. «Бог любить прислівники»
  • 14. Раціоналізоване християнство
  • 15. Моральні почуття
  • 16. Провіденційний лад
  • 17. Культура Нового часу
ЧАСТИНА IV. Голос природи
  • 18. Зламані обри
  • 19. Радикальне Просвітництво
  • 20. Природа як джерело
  • 21. Експресивістський поворот
ЧАСТИНА V. Невловніші мови
  • 22. Наші вікторіанські сучасники
  • 23. ббрази післяромантичноїдоби
  • 24. Епіфанії модернізму
Закінчення. Конфлікти модерності
Моральні джерела та моральні труднощі
Післямова Андрія Васильненка
Алфавітний покажчик
 

Чарльз Тейлор - Джерела себе - Передмова

 
Писати цю книгу було нелегко. Робота над нею тривала надто багато років, і я не раз змінював думку про те, що саме має увійти до книги. Почасти це пояснювалося деякою невизначеністю стосовно того, про що я хочу сказати, а почасти - високою амбіційністю завдання, яке полягало у виявленні й описі історії модерної ідентичності. Терміном 'модерна ідентичність” я хочу означити сукупність (великою мірою невисловлених) способів розуміння людини як діяча (human agent): через поширені в сучасному західному світі чуття внутрішнього виміру, свободи, індивідуальності та включеності у природу.
 
Крім того, я також хотів показати, як ідеали й заперечення цієї ідентичності - те, що вона карбує виразно й те, що залишає в тіні - формують наше філософське мислення, нашу епістемологію та філософію мови, хоча ми й не надто звертаємо на це увагу. Доктрини, що на думку загалу одержано внаслідок тверезого розгляду певної царини, з якою наше ’я’ не може і не мусить пов’язуватися, насправді набагато більшою мірою, ніж ми це усвідомлюємо, несуть відбиток ідеалів, що допомогли сформувати нашу ідентичність. Я певен, що це найвищою мірою стосується репрезентаціоністської епістемології від Декарта до Квайна. Крім того, такий опис нашої ідентичності мусить слугувати вихідним пунктом нашого розуміння модерності.
 
Нас продовжує цікавити саме розуміння та спосіб висвітлення значущих трансформацій нашої культури та суспільства протягом трьох чи чотирьох останніх століть. Цьому предмету багато уваги приділяють праці чільних мислителів сьогодення, таких якФуко, Габермас і Макінтайр. Інші автори хоча й не розглядають безпосередньо це питання, виходять із певної картини подій і саме тому стають на певну позицію - навіть якщо це позиція заперечення - щодо мислення та культури минулого. І зацікавленість минулим - це не просто  безпричинна нав’язлива ідея. Ми не можемо зрозуміти себе, не поставившись до історії поважно.
 
Проте я не поділяю поширених сьогодні поглядів на модерність. Деякі із цих поглядів висвітлюють речі так, ніби ми, рухаючись угору, піднялися на вище плато; інші змальовують картину занепаду, втрат, забуття. Жоден підхід не видається мені слушним: обидва вони не помічають деяких надзвичайно важливих рис нашого становища. Гадаю, ми ще маємо збагнути те особливе сполучення величі та ницості, grandeur et misure, яке характеризує модерну епоху. Побачити всю складність і все багатство модерної ідентичності - це побачити, по-перше, якою великою мірою ми всі замкнені в ній, незважаючи на всі наші намагання її відкинути; і, по-друге, наскільки поверховими та частковими є ті однобічні присуди, які ми їй виносимо. Однак не думаю, що можна збагнути цю складність і це багатство, поки ми не усвідомимо, як модерне розуміння самості розвинулося з більш ранніх способів бачення людської ідентичності.
 
Ця книга прагне визначити модерну ідентичність через опис її генези. Я хочу зосередитися на трьох головних аспектах цієї ідентичності: по-перше, модерний внутрішній вимір, відчуття самих себе як істот із внутрішньою глибиною, і пов’язане із цим уявлення, що ми є самостями (selves)] по-друге, утвердження звичайного життя, що розвивається, починаючи з періоду ранньої модерності; по-третє, експресивістське уявлення про природу як внутрішнє джерело моралі. Перше я намагаюсь простежити від Авґустина до Декарта й Монтеня й далі-до наших днів; друге я розглядаю, починаючи з Реформації через Просвітництво, аж до його сучасних форм; і третє окреслюю, починаючи з його витоків наприкінці вісімнадцятого століття, через трансформації в дев'ятнадцятому й далі, аж до його проявів у літературі двадцятого століття.
 
Основу книги - частини II - V - займає картина розвитку ідентичності. При цьому аналітичний підхід поєднується з хронологічним. Проте оскільки весь мій спосіб розгляду передбачає простежування зв'язку між розумінням самості та баченням морального, між ідентичністю та благом, я не вважаю за можливе почати це дослідження без певного попереднього обговорення цього зв’язку. Це видається необхідним ще й тому, що панівні сьогодні моральні філософії схильні його затьмарювати, Щоб побачити цей зв’язок, ми маємо розуміти важливе місце блага, у різних значеннях цього слова, в нашому моральному світогляді та нашому житті. Але саме це сучасні моральні філософії визнають найнеохочіше.
 
Ось чому книга починається з розділу, в якому я намагаюсь дуже стисло окреслити картину співвідношення між самістю та етикою, що її я розвиваю далі у цій праці. Ті читачі, яким дуже вже набридла модерна філософія, можуть опустити першу частину. Ті ж, кому набридла історія, - якщо через якусь помилку ця праця опиниться в їхніх руках, - мають прочитати лише її одну. Книга в цілому, як я вже зазначав, слугує підготовкою до того, щоб ми могли сприймати модерність у спосіб більш плідний і не такий однобічний, як зазвичай. У цій і так уже великій книзі я не мав місця, щоб змалювати достатньо повну альтернативну картину її предмета. Я вимушений залишити це для подальших досліджень, так само як і аналіз зв’язків модерної ідентичності з нашою епістемологією та філософією мови. Однак я намагаюся в завершальній частині зробити певний підсумок цього дослідження модерної ідентичності, формування якої ще триває. Стисло кажучи, мій висновок полягає в тому, що моральні джерела модерної ідентичності є значно багатшими, ніж це допускають її критики, але це багатство неможливо побачити через збіднену філософську мову її найревніших прихильників.
 
 

Категории: 

Благодарность за публикацию: 

Ваша оценка: Нет Average: 10 (4 votes)
Аватар пользователя Андрон