Денисенко - Теологія визволення

Сучасна протестантська теологія

---

Зречення 85-ти річного папи Бенедикта XVI (нар. 1927) римського престолу 11 лютого 2013 було справді дуже знаковою подією. Знаковою не тільки з тієї причини, що очільник Римо-Католицької Церкви визнав, що людина в такому літньому віці вже не здатна повноцінно керувати «кораблем Петра» і не тільки тому, що подібного роду зречення є великою рідкістю в Католицькій Церкві (останнє відбулося близько 600 років тому). Знаковим воно є й тому, що престол залишає понтифік, відомий своїм критичним ставленням до ідей теології визволення. 

 

Папа Бенедикт XVI залишив престол, а на його місце був обраний представник Латинської Америки. Про що це говорить? Можливо про те, що критична рефлексія над колись проголошеним засудженням, винесеним кардиналом Йозефом Ратцінґером, може, і навіть повинна, увійти в новий етап свого розвитку. Якщо не у Ватикані, то може на пострадянському просторі, де, з одного боку, думки представників латиноамериканської теології другої половини XX ст. все ще є актуальними, а з іншого, при детальному аналізі видаються дослідженими на поверхневому рівні. У той час як на Заході вже пишуть тексти про майбутнє теології визволення та про нові виміри цієї теології, на пострадянському просторі досі не перекладено ні російською, ні українською мовою хоча б одну з ключових праць латиноамериканської теології визволення. 

 

К.: ДУХ I ЛIТЕРА, 2019. 192 с.

Серія «Сучасна протестантська теологія»

ISBN 978-966-378-670-4

 

Передмова: Сучасний стан дослідження теології визволення 

1. Загальна характеристика латиноамериканської теології визволення 

2. Методологічні передумови та біблійне підґрунтя теології визволення 

3. Герменевтика теології визволення та концепт «визволення» Ґуставо Гутьєреза 

4. Критика та виклики теології визволення 

Післямова: Перспективи теології визволення 

Бібліографія

 

 

Висновок, якого я доходжу, полягає в тому, що попри нещадну критику, теологія визволення не померла. Більш того, вона переживає значні зміни й перебуває в пошуку нових шляхів свого втілення не тільки в Латинській Америці, а й в інших частинах світу. Сьогодні, особливо на пострадянському просторі, варто говорити про те, що Церкви мають серйозно зайнятися теологією та приділити особливу увагу соціальним аспектам Євангелія. Християнська теологія, за словами Мілбанка, це, не що інше, як еклезіологія. Церква в Україні та за її межами повинна серйозніше поставитися до проблем несправедливості та утисків, вона має стати на бік знедолених і бути піонером в справі передвістя всякого роду визволення: економічного, соціального, політичного, яке є аспектами духовного визволення. Поза всяким сумнівом, оновлена церковна теологія визволення здатна запропонувати свою оригінальну відповідь на соціальні проблеми українського суспільства і має можливість досягти конкретного успіху у вирішенні духовних, а відтак, і соціально-політичних проблем. Справжнє економічне або соціальне визволення може бути остаточно осягнуте тільки в світлі наративу, представленого в Святому Письмі.

 

Необхідно лише по-новому перечитати Євангеліє та подивитися на Христа як на релігійного реформатора тієї соціальної реальності, в якій Йому довелося народитися та жити. Його служіння, проголошення принципів Царства Божого, а також ототожнення Себе зі знедоленими та пригнобленими дають можливість по-новому подивитися на місію як на солідарність з відторгнутими цього світу. Для того щоб уникнути залежності від секулярних соціальних теорій, які однобічно пояснюють наявну реальність, медитацію над текстом Біблії не потрібно обмежувати дуалістичним світоглядом або шукати в ній відповіді лише на духовні питання. Мойсеєві, Ісаї, Ісусу, Павлу, Йоану завжди є що сказати про те, як жити в соціумі та як чинити в полісі. При вивченні тексту Біблії потрібно не тільки виокремлювати повчання, приміром, про необхідну сталість у молитві і заклик до (обов’язкового) відвідування релігійних зборів, але й наголошувати на заповіді про справедливе поводження зі своїм сусідом і вчасну сплату зарплатні найманому працівнику. З іншого боку, тим, хто симпатизує теології визволення, варто не забувати, що, крім бідних, існують й інші групи знедолених.

 

Один з центральних принципів соціального вчення Католицької Церкви, про який ми вже згадували, звучить як «переважний вибір на користь бідних», і взятий на озброєння Ґутьєррезом, сьогодні має бути заново переглянутий. У суспільстві, в якому жодний клас не може стати уособленням історії, перевага повинна віддаватися всім без винятку пригнобленим групам людей (жінкам, людям похилого віку, інвалідам, безхатченкам, тощо). Церква є не тільки Церквою бідних, як про це заявив у вересні 1962 року папа Йоан XXIII, а ще й Церквою тих, кому відмовили в роботі, тих, хто живе в підвалах, хто не має можливості отримати якісну освіту, сидить у в’язниці, лежить у шпиталях або перебуває в сексуальному рабстві. Сьогодні думки теологів визволення не є просто музейною спадщиною, вони виступають галереєю живих ідей, які тим чи іншим чином впливають на теологічний дискурс сьогодення й кидають виклик сучасним мислителям. Зазначені вище ідеї вимагають не ізольованого, а отже не архаїзованого аналізу, а радше демонстрації їхніх евристичних можливостей при інтерпретації актуальних соціально-політичних проблем суспільства. Як пише гарвардський професор Гарві Кокс у свої книзі «Майбутнє віри», теологія визволення – це не просто критична теорія або політичний рух, який використовує релігійну мову, це – глибоко релігійний рух з політичними підтекстами. Це також не теологічний тренд чи школа думки, як, наприклад, «неотомізм» XX ст., який був представлений Жаком Марітеном (1882–1973), або як «неоортодоксія» Карла Барта (1886–1968). Теологія визволення зі своїми ідеями та теоріями презентує новий повноцінний підхід у теології. Як уже було зазначено, теологія визволення виникла в латиноамериканському контексті саме тому, що бідні подивилися на свої злидні через призму особистої віри і на свою віру через призму злиднів.