Еллер - Історія американських традицій

У сиву давнину американських традицій не було. Утім, у сиву давнину не було й Америки. Материк на захід від Атлантичного океану, звісно, існував, але його ніхто не називав Америкою, а на материку, звичайно, жили люди, та ніхто з них не називав себе американцем. Америку — і країну, і ідентичність — відкрили не так давно. Люди, які мігрували з Європи, а потім практично з усіх інших куточків світу до місця, що стало Америкою, або ж Сполученими Штатами, привезли традиції з собою. Ті традиції були європейськими, африканськими, азійськими тощо — радше традиції в Америці, ніж «американські» традиції. На час здобуття американської незалежності оригінальних і суто американських традицій майже не існувало.

 

Сам вираз «винайдення традицій», здавалося б, суперечить здоровому глуздові. Утім, у наш час «фейкових новин» та «квазі-реальних» доказів і тверджень розглянути, як люди формують свої реалії та живуть у них, навіть доречніше, ніж у попередні епохи, коли знання було не таким точним, а шляхи його поширення навіть за найкращих обставин — ненадійними. Звісно, «традиційне» уявлення про традицію передбачає (якщо не завжди, то часто сумнівний) нерозривний зв’язок з давниною. Але в Сполучених Штатів немає давнього минулого. Це суспільство і країна свідомо створені наприкінці вісімнадцятого століття, але їхнє творення в ту добу аж ніяк не завершилося. США знадобилося багато десятиліть, щоб накопичити — а також обдумати та емоційно пережити — той досвід, що став матеріалом для створення «традиції».

 

І Америка в цьому відношенні заледве чи унікальна. Навіть «традиційні суспільства», які іноді вважаються древніми й незмінними, ба навіть суспільствами поза історією, насправді — мають власну динаміку й змінюються. Це, безперечно, стосується й корінних народів Північної Америки, які мали власні традиції, велика частина яких була не такою традиційною, як ми звикли вважати. Наприклад, Конфедерація ірокезів на північному сході США утворилася аж у 1500-х, незадовго до того, як голландські та англійські переселенці почали досить масово прибувати на їхні території. Після періоду міжплемінних воєн з’явилася людина миру, відома в історії під іменами Деканавіда або Теканавіта, Великий Миротворець, який мандрував у товаристві Гаявати або Аявати (уславленого в епічній поемі Генрі Вордсворта Лонгфелло «Пісня про Гаявату»). Сама назва «ірокези» — вигадана й нав’язана їм французами. Самі вони називали себе Годеношоні (Haudenosaunee) або Онґваноншіонні (Ongwanonsionni), і це означає щось на кшталт «люди довгого дому». Культура західних рівнин — ще один приклад традиції, яка не могла мати надто давнього коріння. Класична культура пересування верхи на конях таких спільнот, як шеєни та лакота, — була новим явищем, оскільки коні в Західній півкулі не водилися. Лише після того, як їх завезли й випустили на континенті, корінні американці почали їздити верхи, тож ця традиція — приклад пристосування до іноземного втручання. Гірше те, що історичні, лінгвістичні та археологічні свідчення доводять, що окремі племена, наприклад шеєни, навіть не були корінними жителями Заходу, а мігрували туди під тиском перенаселення, викликаного осіданням прибулих з Європи.

 

пер. з англ. Н. Климчук

Львів: Видавництво Анетти Антоненко; Київ: Ніка-Центр, 2024, 328 с.

ISBN 978-617-553-024-5

 

Передмова

Вступ. Традиція — не те, чим була колись

АМЕРИКАНСЬКІ ПОЛІТИЧНІ ТРАДИЦІЇ

АМЕРИКАНСЬКІ СВЯТКОВІ ТРАДИЦІЇ

ТРАДИЦІЇ АМЕРИКАНСЬКОГО СТИЛЮ ЖИТТЯ

АМЕРИКАНСЬКІ ТРАДИЦІЙНІ ГЕРОЇ

Література

Література для подальшого читання

Джерела ілюстрацій

Іменний покажчик