Говорун - Політичне православ'я

Ісус Христос не спокусився отриманням контролю над царствами світу (Матвій 4:8-10). Він відмовився долучитися до юдейського опору утискам римської влади (Матвій 22:21). Це засмутило багатьох, хто очікував від нього виконання політичної ролі. Натомість він проповідував царство Боже, яке «не із світу цього» (Іван 18:36). Ставлення Ісуса до політичних проблем його часу було «новим» (Одкр. 21:5) для теополітичного етосу античності, де жодна релігія не обходилася без політики і навпаки. Відокремлення одного від іншого було немислимим. Христос же зробив немислиме нормою. Він впровадив нові норми вірування, поведінки та спільності. їхнім стислим виразом може бути слово ортодоксія, яке зрештою стало назвою східного християнства. Серед інших нових норм, християнська ортодоксія спершу містила імператив відокремлення релігії від політики.

 

Релігія мала бути вільним вибором особи, а не публічною функцією під проводом держави. Дотримання цієї ортодоксії спричинило суперечності між ранньохристиянськими спільнотами і римським суспільством, яке вбачало у християнській релігії ознаки нелояльності. Періодично ці суперечності виливалися у переслідування. Першим християнам доводилося платити за звільнення релігії від політики своїми статками, здоров'ям і навіть життям. Ситуація змінилася після навернення Римської імперії у християнство. Зрештою політика та релігія возз'єдналися в єдиному теополітичному цілому Візантійської цивілізації. У цьому цілому богослов'я часто ставало політичним, а політика часто виражала себе у богословських формулах, створюючи деякі домодерні форми політичних ортодоксій. Ця книга розуміє політичну ортодоксію як відхилення від первинної християнської ортодоксії, що серед іншого передбачає відокремлення релігії від політики. Іншими словами, це неортодоксальна ортодоксія. 

 

Переклад з англ. Олексія Панича

К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2019. 152 с.

ISBN 9783־693־378־966־ 

 

Подяки 

Передмова до українського видання 

Вступ 

1. Секуляризм, громадянська релігія і політична релігія 

2. Як громадянська релігія стає політичною релігією: Греція, Румунія та Росія 

3. Ортодоксальні ідеології: антимодернізм, монархізм, консерватизм 

4. Модерні єресі: антисемітизм 

5. Модерні єресі: націоналізм 

 

Заключні зауваження 

Бібліографія 

Покажчик 

 

 

Цю книгу було написано на замовлення американського видавництва «Фортрес». Вона була спрямована насамперед на західного читача і мала на меті пояснити йому процеси, які відбуваються на кордоні між західним і східним світами, у зоні, де перетинаються релігія і політика. Для сучасного читача на заході це зона сутінок, де рухаються якісь незрозумілі тіні і час від часу спалахують вогнища конфліктів. Щоб пояснити йому ці малозрозумілі процеси, мені довелося застосувати категорії, добре опрацьовані і зрозумілі у західному інтелектуальному середовищі, такі як секулярність, громадянська і політична релігія тощо. Український читач, радше за все, читатиме цю книгу в іншому світлі. Для нього значна кількість подій, описаних у книзі, добре знайома, і він, ймовірно, має з їхнього приводу власну думку. Проте, на відміну від західного читача, український читач сприймає ці події радше як щось унікальне, а не як частину загальних тенденцій. Ця книга може запропонувати вітчизняному читачеві концептуалізацію подій, які стали дотичними до України і які книга розглядає у загальніших контекстах. Ці події так чи інакше пов'язані з соціальними перетвореннями, кульмінацією яких стали українські Майдани, та російською агресією проти України. Автор намагається дати пояснення цій агресії, а також пропонує концептуальні рамки, в яких можна було б розглядати трансформації українського суспільства. Ці трансформації зачіпають і українські церкви. 2018 року однією з головних тем, яка зацікавила українське суспільство незалежно від його ставлення до релігії як такої, стало створення автокефальної Православної Церкви України.

 

Як пояснити роль у цьому процесі держави, від якої церква за Конституцією України відділена? Чому раптом ак- тивна секуляризована частина українського суспільства приділила неабияку увагу цьому, здавалося б, суто релігійному питанню? Які наслідки це може мати і для українського суспільства, і для української церкви? Знайти відповіді на ці та інші питання читач зможе, прочитавши книгу. Але книга не містить прямих відповідей на них, тож читач матиме нагоду самостійно пошукати ці відповіді, спираючись на викладений у книзі аналіз процесів політизації релігії в Росії, Румунії та Греції. Ці приклади яскраво ілюструють загальні явища, що аналізуються в книзі, зокрема націоналізм, антисемітизм, фундаменталізм, культурні війни тощо. Очевидно, що ці явища існують і в Україні, де вони мають свій національний колорит. Пошук і аналіз їх в українському контексті я залишаю читачеві, так само як пошук відповідей на запитання: чи існує українська громадянська релігія і чи можлива в Україні політична релігія? У певному сенсі, ця публікація органічно продовжує інші мої книги, які також вийшли у видавництві «Дух і літера»: «Українська публічна теологія» (2017), «Мета-еклезіологія: хроніка самоусвідомлення Церкви» (2018) та «Риштовання церкви. Вбік постструктуральної еклезіології» (2018). Останні дві книги присвячені феномену церкви. Церква, інколи видимо, а інколи невидимо, також знаходиться у центрі «Політичного православ'я». З одного боку, саме на неї спрямована токсична дія цього «православ'я», яке спричиняє політизацію церкви. З іншого боку, церква має в собі достатньо ресурсів, щоби чинити опір політизації і нейтралізувати токсини «політичного православ'я». У цьому, зрештою, і мета книги: показати, що хоча пручатися «політичному православ'ю» важко, але можливо і потрібно. Мої попередні книги описують імунну систему церкви. А ця книга демонструє віруси, які спричиняють політизацію церковного життя і які ця імунна система може долати.

 

Київ-Афіни 9 червня 2019 року