Каланціс Георгій - Цезар і Агнець - Ранні християнські погляди на війну і військову службу

Історія - це розповіді, які ми переказуємо про наше спільне минуле. З допомогою історій ми осмислюємо світ і здобуваємо краще розуміння того, ким ми є. Як такі, розповіді формують характер: вони допомагають нам самовизначитися. Тому слухання й оповідання історій - це «власне кажучи, ще один спосіб відповісти на питання, про що насправді йдеться».

Ідея, що лягла в основу цієї книжки, - розповісти про ставлення ранніх християн до війни та військової служби, а також розповісти історію прагнень ранньої Церкви - Христових спільнот на задвірках тодішньої влади й суспільства - свідчити народам, що оточували їх, поки вони трансформували панівні наративи громадянства й вірнос- ти, свободи, влади і правління.

І хоча ця книжка системно досліджує доступні патристичні писання про війну та військову службу в перші три століття існування християнської Церкви, інтерес, який вона виявляє до того, як ранні християни осмислювали себе і державу, далеко не антикварний. Послухавшись поради Ровена Вільямса, я ставив собі за мету дізнатися, чи могли б ми розгледіти в їхніх клопотах те, що й досі мало би турбувати нас. Бо я переконаний, що «якщо ми й справді розпізнаємо щось подібне, то знайдемо певного роду спільну ідентичність». Отже, разом з читачем я хочу проникнути думкою в світ, у якому зростало християнство, і поставити питання про минуле, що, можливо, допоможуть нам зрозуміти генотип християнської віри - з надією, що ця ініціатива допоможе нам також оцінити те, якими є його прояви в наші часи.

Природно, що минуле мало б викликати в нас подив; але водночас ми маємо сподіватися того, що мусимо відповісти на поставлені ним питання, бо це наше минуле. Як християни, ми стверджуємо, що через Ісуса Христа звичний світ був зруйнований і після того відновлений. Ми стверджуємо, що Божа праця в часі й просторі знайшла історичних спадкоємців у нас; стверджуємо, що реальність ранніх християн не тільки відмінна від нас, але є частиною нас. Ровен Вільямс наполягає, що «добра історія - це річ неминуче моральна... Щонайменше тоді, коли переконує нас відійти на деяку відстань від самих себе, відділити нашу уяву від того, що ми звикли приймати як належне». Вільямс доходить висновку:

Що ж до християн, які долучені до церковної історії, то розуміння того, що ми подібні, розуміння наших спільних тривог тільки поглиблює в них віру в Церкву саме як у ту спільноту, чиє коріння є чимось більшим, ніж історичний процес, як його зазвичай розуміють... Нам, як християнським дослідникам... завжди не дає спокою [питання]: що саме було спонукою всіх цих дій - вірність, невірність, нерозуміння, Преображення? І чи можемо ми визнати цю спонуку також як свою? І ще важливіше - чи усвідомимо ми, що глибоке розуміння того, як поводилися вони, змушує також і нас відчути цю спонуку самим, її чимраз більше різноманіття і повноту проявів.

Отже, моя мета не тільки історична, але такою ж мірою богословська. Я прагну прочитати історію ранньої Церкви у спосіб, що сповнений богословського розуміння, не забуваючи водночас про добру історичну роботу: тому що добре богослов’я не походить з недоброї історії.