Котляров - Філіп Меланхтон

Ця книжка — розповідь про незвичайну людину — Філіпа Меланхтона (1497-1560), гуманіста і реформатора, найближчого соратника та помічника Мартіна Лютера. Він, знаходячись у тіні Лютера, зазвичай видається тим, кого в історіографії називають діячем «другого плану». Та чи справедливе це визначення? Філіп Меланхтон жив у добу грандіозних перетворень. Французький історик Жан Делюмо, характеризуючи епоху, сказав, що динамізм західного світу у цю добу приводить історика в сум’яття. Португалія та Іспанія відкривали нові шляхи та континенти: їхні флотилії з’явилися на заході і сході земної кулі. Італія продовжувала дивувати новими шедеврами, а паломники, які приходили до Риму, були спантеличені масштабами грандіозного будівництва собору Св. Петра. Королівська влада Франції, ледь відійшовши від руйнівної Столітньої війни, розв’язала новий конфлікт — Італійські війни, в який були втягнені майже всі європейські країни. Завершення війни Троянд в Англії сприяло початку її економічного підйому, стимулювало розвиток капіталістичних відносин. Але перші паростки капіталізму принесли з собою і соціальні конфлікти. 

 

Активно розвивалися і невеликі за розмірами Нідерланди. Мистецтво, ідейні рухи та економіка виявилися не єдиною її візитівкою. Визвольні змагання нідерландців за свободу від Іспанії поклали початок довгій і виснажливій війні, що розтяглася на десятки років і завершилися створенням держави нового типу. У Німеччині, здавалось, було спокійно. Але і там назрівали зміни. У першій третині XV ст. через південно-німецькі міста з Італії починає проникати гуманізм. Натомість із Нідерландів, розташованих на північному заході, поширюється духовно-релігійний рух «братів спільного життя». Як і середньовічні містики, брати проповідували ідею «наслідування Христа», прагнули вести благочестиве життя, активно підтримували школи та книгодрукування, критикували духовенство за моральний занепад. Специфічний культурний клімат Німеччини, що органічно поєднав ідеї італійського гуманізму та релігійно-просвітницького руху «нового благочестя» («сієуоііо тобегпа»), уможливив формування особливого типу гуманізму, який пізніше отримає назву «північного», або «християнського». Представники цієї культурної течії, як і італійці, вивчали давні мови. Проте грека і латина їх цікавила не лише для того, щоб читати античну греко-римську літературу, але і з метою спрямувати свої зусилля до ранніх патристичних праць та Біблії — до філологічної критики джерел. 

 

Філіп Меланхтон із дитячих років через родинне коло був тісно пов’язаним із німецьким гуманізмом. Він народився на півдні Німеччини — саме там, де виникли перші осередки гуманізму. У школі та університеті мав можливість навчатися у відомих гуманістів. Швидко опанував латину та грецьку. Ще зовсім молодим він показав настільки вражаючі успіхи на гуманістичній ниві, що знаменитий Еразм Роттердамський не зміг утриматися від похвали за «чистоту і вишуканість мови», за унікальну пам’ять, «всебічну начитаність» та з пафосом підсумував, що молодий колега має «королівські дарування». Пройде всього кілька років, Меланхтон переїде на північний схід Німеччини, до Віттенбергу, де не лише потрапить у вир релігійної боротьби, але й стане провідним теологом Реформації. І про нього вже напише інший відомий діяч — Мартін Лютер, що твори Меланхтона «гідні увійти у зібрання Святого Письма». Внесок Філіпа Меланхтона в історію Реформації вражаючий. Він систематизував нові релігійні доктрини, представляв лютеранську теологію на імперських рейхстагах, створював власні богословські трактати, писав коментарі на більшість біблійних книг, особисто займався перевіркою парафій, контролював релігійне життя нових громад, створював настанови для візитаторів. 

 

К.: ДУХ І ЛІТЕРА. 2020. 328 с. 

ISBN 978-966-378-760-2 

 

Передмова 

Розділ 1. Виховати гуманіста: наставники, друзі, супротивники 

Розділ 2. Studia et pietas: теорія і практика шкільної освіти в реформаційній та гуманістичній діяльності Філіпа Меланхтона 

Розділ 3. Освітня реформа університетів: традиції та новації 

Розділ 4. Філій Меланхтон як публічний інтелектуал: політика і образи 

Післямова