Мокієнко - Феномен п’ятидесятництва

Дослідження п’ятидесятницької ідентичності у вітчизняному філософсько-богословському дискурсі знаходиться у зародковому стані. Основні репрезенти українського п’ятидесятницького руху також знаходяться на початках осмислення власних особливостей. Багато десятиліть п’ятидесятництво перебувало на грані виживання через радянський атеїстичний експеримент і, як наслідок, заборону легальної діяльності. відтак, осмислення магістральних теологічних питань було загальмовано.

 

За чверть століття перебування п’ятидесятництва у новому статусі прориву у цьому напрямку не сталося. Звідси, спроба використати зовнішню допомогу задля методологізації дослідження. Закордонні дослідження п’ятидесятницького феномену, крім галузей історії та біблеїстики, є теж доволі молодими. втім, там вже напрацювано чималий доробок в осмислені п’ятидесятництва й зроблено чимало спроб методологізації руху. в цілому, п’ятидесятницький рух – надзвичайно динамічна складова сучасного християнства. Сьогодні його послідовники є найбільшою християнською спільнотою після католицтва, і перевершують за чисельністю всі інші форми протестантизму, взяті разом.

 

За останнє століття п’ятидесятницький та харизматичний рухи зросли з нуля до принаймні півмільярда прихильників. Його дивовижне зростання, духовна жвавість і спроможність адаптуватися до місцевих ситуацій актуалізують необхідність дослідження богословської та соціальної ідентичності руху.

 

Рівне : Дятлик М., 2018. 440 с.

ISBN 978-617-515-284-3

 

Вступ

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Однією із найбільш актуальних тенденцій у сфері релігійного життя кількох останніх десятиліть є процес десекуляризації і зміцнення впливу релігії у суспільному житті. Повернення релігії відбувається на тлі глобалізації, яка, забезпечуючи інтенсивні контакти між різними культурами та релігіями, також є одним із чинників десекуляризації. На думку В. Єленського, найбільш яскравими виявами цих тенденцій є сучасний ісламський вибух, католицьке відродження, активна діяльність нових релігійних рухів та, особливо, бурхливий розвиток євангельського протестантизму, найбільш динамічним напрямом якого є п’ятидесятництво. Незважаючи на відносно нетривалу історію, п’ятидесятницький рух у своїх різних формах та виявах на початку ХХІ століття став найбільшою християнською конфесією після католицтва. Стрімкий розвиток п’ятидесятництва, його здатність до творчої контекстуалізації зумовлюють необхідність наукового аналізу руху.

 

Актуальність всебічного вивчення п’ятидесятництва зумовлена також процесом пентекостелізації значних сегментів сучасного християнства. Основними характеристиками цього процесу є культивування суб’єктивного містичного досвіду, наголос на безпосередньому спілкуванні, творення спонтанних літургічних зразків. Попри те, що п’ятидесятницький рух виник в епоху пізнього модерну, він продовжує нарощувати свій вплив і в постмодерністську добу, пропонуючи своїм прибічникам не лише раціональне богопізнання, а й входження в особливий духовний світ. Для п’ятидесятницької епістемології притаманна трансраціональність, за якої знання трактуються як відносні і не обмежені сферами раціональності й досвіду. Богословська істина у п’ятидесятницькому розумінні постає не просто як знання, отримані шляхом логічних спекуляцій, а як результат досвіду, зустрічі з Богом. П’ятидесятництво заперечує фундаменталістичні підходи до інтерпретації Біблії, вважаючи її живою книгою, в якій Святий Дух є завжди активним. Діалогічна взаємодія Слова й Духа утворює церкву та є умовою успішності п’ятидесятницької місії. 

 

Важливість вивчення п’ятидесятництва обумовлена також намаганнями налагодити діалог між систематичним богослов’ям та місіонерськими дисциплінами. Перенесення уваги на дію Святого Духа дозволяє п’ятидесятникам перейти від духовності, в центрі якої міститься Церква, до духовного життя, що розвивається у контексті тринітарної теології. При цьому п’ятидесятники завдяки своїй місіонерській спрямованості випередили еклезіологічні трансформації середини ХХ ст., сутність яких полягала у переході від церковної місії до місійної церкви. П’ятидесятницький досвід переживання присутності Духа надає переконливості Слову Писання, і вони разом формують Спільноту, яка, як народ Божий, є місцем прояву діяльності Бога для світу. Завдання місії полягає не у спасінні окремих осіб «від світу» в церковних спільнотах, а здійсниться у всій повноті в есхатологічній реальності Царства Божого.

 

Особливий інтерес викликає з’ясування ключових рис богословської та соціальної ідентичності вітчизняного п’ятидесятництва. Його репрезентанти, з падінням тоталітарного режиму, опинилися в нових для себе соціокультурних і суспільно­політичних умовах, які скоригували теологічні обриси руху та посилили соціальну активність п’ятидесятницьких течій в Україні. Дослідницька значимість вітчизняної п’ятидесятницької теології обумовлена її специфікаціями, які визначені впливом історичних церков та євангельськими течіями – попередниками п’ятидесятництва. Внаслідок штучно загальмованого розвитку п’ятидесятницького руху в добу атеїстичного експерименту, його представники демонструють специфічне розуміння соціальних реалій, яке відображається в обмеженому усвідомленні культурно­світоглядних тенденцій. Рефлексії у цій царині віддзеркалилися у специфічних місіональних постулатах і визначили траєкторії трансформацій церковних інститутів та практик. П’ятидесятництво заслуговує на увагу не лише властивістю виходити за конфесійні та деномінаційні рамки, а й спроможністю пристосовуватися до глобальних процесів секуляризованого світу і вписуватися в «межі» духовності ХХІ ст. Відкритість до міждисциплінарного діалогу робить п’ятидесятницький рух одним із ключових потенційних релігійних чинників, які в новому столітті будуть формувати релігійну карту світу.