Мюррей Дуглас - Самознищення Європи - імміграція, ідентичність, іслам

Європа чинить самогубство. Або принаймні її лідери вирішили вчинити самогубство. Чи підуть за ними європейці — це, звісно ж, інше питання. Коли я кажу, що Європа сама себе вбиває, то не маю на увазі, що тягар різних регуляцій з боку Європейської Комісії став нестерпним чи що Європейська конвенція з прав людини не задовольняє вимог тої чи іншої групи людей. Я маю на увазі, що цивілізація, яку ми знаємо як Європу, чинить самогубство і що ані Британія, ані будь-яка інша країна Західної Європи не може уникнути цієї долі, оскільки видається, що всі ми потерпаємо від тих самих симптомів і недуг. Як результат, ще за життя більшості з нас Європа перестане бути Європою і народи Європи втратять те єдине місце у світі, яке ми називаємо домом.

Можна, звісно, сказати, що пророцтва про загибель Європи постійно лунали впродовж історії і що Європа не була б Європою без регулярних попереджень про нашу смертність. Однак деякі з цих пророцтв лунають у більш відповідний момент і переконливіше, ніж інші. У книзі «Вчорашній світ» (Die Welt von Gestem), виданій у 1942 році, Стефан Цвейг так писав про Європу напередодні Другої світової війни: «Я відчував, що у своєму божевіллі Європа — наш священний дім, колиска і Парфенон Західної цивілізації — сама собі винесла смертний вирок».

Чи не єдиним, що вселяло у Цвейга надію навіть тоді, було те, що у країнах Південної Америки, куди він і сам врешті втік, він бачив паростки своєї культури. В Аргентині і Бразилії він спостерігав за тим, як культура може емігрувати з однієї країни в іншу так, що навіть коли дерево, яке дало цій культурі життя, засихає, вона й надалі може приносити «новий цвіт і нові плоди». Навіть якби Європа в той момент знищила себе цілком, Цвейг знаходив розраду в тому, що «все, створене поколіннями до нас, ніколи не було повністю втрачене».

Сьогодні ж, передовсім через катастрофу, описану Цвейгом, дерево Європи остаточно загинуло. Сьогодні Європа не має значного бажання відтворювати себе, боротися за себе чи навіть обстоювати свою позицію в дискусії. Видається, що владні кола переконані в тому, що нічого не трапиться, якщо народи і культура Європи будуть втрачені для світу. Деякі з них явно вирішили (як писав У1953 році У своїй поемі «Рішення» Бертольд Брехт) «розпустити» свій народ і вибрати собі інший тому, що, за словами недавнього консервативного прем’єр-міністра Швеції Фредріка Райнфельдта, з наших країн походить лише «варварство», тоді як іззовні — тільки добро.